Вищий госпсуд: година незручних запитань

12 червня у ВГСУ відбувся брифінг за участю керівництва суду. Голова ВГСУ Богдан Львов анонсував цей прес-захід як намір керівництва суду відверто відповісти на найгостріші запитання. Він самостійно окреслив три найбільш «слизькі» теми: будівництво нового комплексу на розі вул. Старонаводницької та бул. Дружби Народів, розпочате ще 2010 року; держзакупівлі, тобто витрати бюджетних коштів на придбання товарів та послуг для ВГСУ; автоматичний розподіл справ між суддями господарських судів (чи справді цей розподіл здійснюється за принципом випадковості?).

Найбільше часу було приділено скандальному будівництву. Зважаючи на те, що й нинішня будівля ВГСУ загальною площею 9,5 тис. кв. м — просто шикарна порівняно з іншими спорудами, в яких розміщуються місцеві та апеляційні господарські суди в Україні, витрата 1 млрд 400 млн грн бюджетних коштів (кошторисна вартість будівництва) на це масштабне будівництво виглядала як злочинне марнотратство. Втім, як це не дивно, необхідність у новому приміщенні була продиктована чинними нормами, які декларують, що на одного суддю має припадати 172 кв. м загальної площі суду — це не лише кабінет судді і робочі місця секретарів та помічників, а й «частка» зали засідань, нарадчих кімнат, канцелярії, приміщень для відвідувачів, туалетів та ін. У нинішніх умовах персонал суду розміщується настільки щільно, що не витримуються ніякі санітарні норми (голова суду провів журналістів кабінетами, демонструючи аж ніяк не ідеальні умови праці співробітників).

Більш того, у так званому «судовому містечку» повинні були розташуватися, окрім ВГСУ, ще три суди (Вищий адміністративний суд України та обидва апеляційні), а також органи суддівського самоврядування. Так сталося, що відповідальність за будівництво взяв на себе ВГСУ, тож і усі подальші складнощі з будівництвом — на його сумлінні.

«Коли ми, судді ВГСУ, у 2010 році прийняли рішення про необхідність будівництва, ми керувалися і нашими українськими стандартами, і сучасними європейськими вимогами як до умов праці, так і до умов відправлення судочинства. При залах засідань повинні бути нарадчі кімнати. Для відвідувачів-сторін не повинно бути доступу до кабінетів суддів, як це, наприклад, є нині. Усі зустрічі сторін і судді мають відбуватися лише у залі засідань. Це зменшує можливість корупційної складової судочинства, чого суспільство повсякчас прагне. Ми планували навіть зробити різні входи для суддів та персоналу суду і для відвідувачів», — розповів Геннадій Кравчук, заступник голови ВГСУ.

Плани так і не втілилися у реальність через брак коштів. «Якби моя воля, ми б це будівництво й не починали, зважаючи на фінансові обставини у країні, але воно вже розпочато. В нас немає державних коштів на його продовження, проте й просто залишити все неможливо. Будівництво потрібно законсервувати, а це вимагає додаткових витрат», — говорить Б. Львов.

Г. Кравчук пояснив, що ті 4,5 га землі, де мав розташуватися комплекс, знаходяться у не дуже вдалому з точки зору рельєфу та гідрогеології місці. Якщо б будівництво продовжувалося, усі протизсувні заходи було б втілено, і місцевості нічого б не загрожувало. Але тепер, через те, що пласти землі вже розкопано і підземні води втратили свої звичні русла, потрібно хоча б закінчити роботи з укріплення схилу та водовідводу. Такі роботи наразі частково проведено, вартість того, що вже зроблено, — 23 млн грн. З них 19 млн грн вже заплатили, ще 4 млн грн заборгували будівельникам. Скільки ще потрібно коштів — невідомо, бо й для проведення експертного інженерного розрахунку треба заплатити чималі гроші якомусь з державних проектних інститутів. Поки що таких грошей у суду немає. Однак проблема вимагає вирішення, бо можливий зсув схилу може мати катастрофічні наслідки.

Щодо держзакупівель Б. Львов сказав наступне: «В нас немає штатних прибиральниць, двірників та персоналу, який би обслуговував нашу будівлю. Тому ми у січні провели конкурс серед компаній цього сегменту. Його виграла компанія з Донецька, яка запропонувала свої послуги за 1 млн 700 тис. грн на рік. Але вже за тиждень вона відмовилася від цієї роботи. Ми провели тендер повторно. Виграла інша компанія, яка запропонувала ціну в 1 млн 400 тис. грн. Обслуговують нас дуже добре, нарікань немає. До того ж, усі витратні засоби — за рахунок тієї компанії. В нас зараз працює 34 прибиральниці, 6 осіб обслуговують приміщення та прибудинкову територію. Якщо б ми не брали цей персонал у лізинг, а мали б власний, то ці штатні одиниці та витратні засоби обійшлися б нам у 3 млн 682 тис. грн. Тож значна економія бюджетних коштів очевидна».

Коли торкнулися теми автоматичного розподілу справ між суддями, Б. Львов та його заступник Сергій Могил намагалися на пальцях пояснити, як відбувається цей процес. Потім для наочності запросили журналістів у святу святих суду — кімнату, де стоїть комп'ютер, який здійснює операцію авторозподілу справ. В інший час доступ до кімнати має лише один співробітник, який вводить до системи номер справи та категорію спору. Щоранку цей співробітник отримує дані з відділу кадрів про наявність суддів на робочих місцях та вводить цю інформацію до комп'ютеру. Далі отримує крізь віконечко з сусідньої кімнати теки із справами (12 червня таких справ налічувалося 68) і заносить дані у систему. Минає кілька хвилин, і система видає прізвище судді, якому розподілили справу. Вибір суто випадковий серед наявних на цей день суддів певної палати. Свою роль відіграє також навантаження на цього суддю, але коли при нас завантажували дві останні за день справи, жереб випав не на найбільш «вільних».

Після жеребкування нам показали список присутніх на робочих місцях суддів усіх чотирьох палат та список відсутніх (з означеними причинами). Потім роздрукували так званий «звіт про невтручання», який роздруковується наприкінці кожного робочого дня і показує, що система працювала автоматично і жодного ручного втручання не було. У противному разі, співробітникові загрожувала б кримінальна відповідальність. Тож у повній випадковості вибору суддів журналісти могли пересвідчитися.

На прощання Б. Львов запевнив, що й у подальшому радо відповідатиме на будь-які запитання ЗМІ та громадськості щодо діяльності ВГСУ. Ловимо на слові.