Роковини смерті Василя Стуса: послухаймо живий голос українського дисидента (АУДІО)

За спогадами іншого дисидента, якого радянська влада також утримувала у таборі особливого режиму, Василя Овсієнка, у 1980−1987 роках через ВС-389/36 пройшло всього 56 в’язнів. Ця «установа» стала відомою у світі як «табір смерті», бо восьмеро в’язнів там загинули, зокрема й члени Української гельсінської групи Олекса Тихий, Юрій Литвин, Валерій Марченко та Василь Стус. Власне, лише Стус загинув безпосередньо у стінах Кучино, інші — в тюремних лікарнях.

Після п’яти років ув’язнення в Мордовії та трьох років заслання на Колимі, вдруге Василя Стуса заарештували 14 травня 1980 року під час «олімпійської зачистки»: тоді Київ та Москву напередодні змагань «очищали» від небажаних елементів. Зі стандартним вироком 10 років таборів особливого режиму та п’ять років заслання «особливо небезпечного рецидивіста» вивезли у Кучино, де він перебував під постійним пильним контролем наглядачів.

Як зазначав Овсієнко, особливо Стуса почали «пресувати» з 1983 року. На його день народження провели обшук та забрали рукописи. Стус тоді покликав чергового, щоб повернути їх або скласти акт про вилучення. На запитання, хто взяв рукописи, він відповів: «Отой новий майор, не знаю його прізвища. Отой татарин». За це на українського дисидента склали рапорт та помістили у карцер нібито через образу національної гідності майора Гатіна. Згодом Василь на роботі імпровізував: «За Леніна, за Сталіна! За Гатіна-татарина! За Юрія Андропова! За Ваньку Давиклопова! І зовсім помаленьку за Костю, за Черненку. Бо як ти його в риму вбгаєш?»

У лютому 1983 року Стуса запроторили в одиночку на рік. Улітку 1985 року він сидів у маленькій камері № 12 з російським письменником Леонідом Бородіним. Одного разу Бородін попросив, щоб вночі солдати утримались від гучних співів. Зранку наглядачі заявили, що це Стус розбудив усю тюрму і його кинули до карцера на 15 діб. На думку Овсієнка, тоді тюремники отримали завдання знищити Стуса.

За вісім днів до смерті — 27 серпня 1985 року — Стус узяв книжку, поклав її на свої горішні нари і читав, спершись на нари ліктем. Прапорщик заявив, що він лежав на нарах у верхньому одязі. Тоді наглядачі склали рапорт і запроторили поета у карцер знову на 15 діб. Виходячи з камери, Стус сказав, що оголошує голодування «до кінця».

2 вересня в’язні чули, що Стуса водили коридором до начальства. Повертаючись звідти, він у коридорі зумисне голосно сказав: «Накажу, накажу… Та хоч знищіть, гестапівці!» Так він повідомляв політв’язнів, що йому погрожують новим покаранням. 3 вересня близько 17.00 один з в’язнів чув, що Стус просив валідолу.

Навпроти карцерів у камері № 7 вдень працював Левко Лук’яненко. Коли не було наглядача, він перегукувався зі Стусом. Але 4 вересня Василь Стус не відгукнувся. Зранку того ж дня Лук’яненко чув, що в коридор запасним ходом зайшло начальство.

Спочатку тюремники намагалися приховати від в’язнів факт смерті Стуса — наказували передати його ложку (щоб ті подумали, нібито він припинив голодування), замовляли на кухні пайок, казали що Стуса в колонії немає… а потім намагалися запустити версію про його самогубство. В’язні сподівалися, що українця відвезли в лікарню, але згодом стало зрозуміло, що він загинув.

«Це цілком можливо, що смерть настала від серцевого нападу. Стус тримав голодування у холодному карцері, маючи на собі лише штани, куртку, труси, майку, шкарпетки та капці. Постіль не видається. Маєш хіба капці під голову. Температура тоді вдень навряд чи сягала 15 градусів», — зазначав Овсієнко.

Сім’я Стуса прибула у Кучино 7 вересня, де майор Долматов привіз їх на щойно засипану могилу в селі Борисово, за кілька кілометрів від зони.

За кілька років 46-літній майор Долматов ліг поруч зі Стусом. Майор Журавков помер через 10 днів після Стуса, а лейтенант-оперативник Журавков-молодший влітку 1987 року втопився в річці.

Українські дисиденти не виключають, що Стуса могли вбити. Тюремні нари тримаються на шворні, який наглядач з коридору виймає крізь дірку в стіні, щоб опустити нари. Під нарами приковано до підлоги табуретку, на якій в’язень може сидіти. Не виключено, що наглядач міг несподівано вийняти шворня — і нари вдарили Стуса по голові.

За матеріалами Василя Овсієнка, опублікованими на сайті УІНП