Восток зовет

Ярослав ВАСИЛЬКЕВИЧ, начальник штабу ДФТГ м. Києва «Мрія»

Днями, під час спілкуванняі з захисниками Бахмута про це сказав Олег Федоров. Кого кличе Схід? Захисники, з якими ми спілкувались (а це військовослужбовці різних бригад, батальйонів ТрО, Сил спецоперацій ЗСУ), за велінням серця та обов’язку перед українським народом захищають нашу Батьківщину. Їхню позицію можна звести до такого: «Били, б’ємо і будемо бити російських фашистів до останнього орка, який ступив на нашу землю. Усі орки, зрадники України, колаборанти будуть відправлені на концерт до кобзона або за межі нашої землі на росію, у фашистський «русский мир». Їхньої землі нам не потрібно, але жодного метра нашої землі оркам не віддамо».

Щодо виконання цього завдання нашими військовими – тут усе зрозуміло. Вони – гордість України!

А кого ж іще Схід кличе?

Кличе він тих, хто своїми діями чи бездіяльністю допустив окупацію східної частини України. Щоб вони наочно переконалися у тому, що натворили власноруч. Йдеться передусім про тих, хто з 1991 року грабував, розкрадав на Донбасі створені багатьма поколіннями українців народні багатства; хто у корупційний спосіб досяг найвищих щаблів державної влади, набув багатомільйонні статки, маєтки, літаки, яхти. Йдеться також про тих, хто допомагав цим нуворишам, вірно служив їм, знищував усе українське, плазував перед «старшим братом» і кликав його до себе додому. Йдеться про тих, хто десятиліттями формував та реалізовував в Україні політику «Схід проти Заходу» і привів до влади «тричі несудимого» януковича.

Більшість із них та їхніх дорослих дітей вчасно чкурнули з дому, розуміючи, що несе з собою рашистська чума. Тепер вони спостерігають за ситуацією на Донбасі зі своїх закордонних, київських, закарпатських замків, ганяючи вулицями столиці, Львова, Закарпаття, Європи на найдорожчих авто із спеціально підібраними номерними знаками (з чотирма сімками, трьома нулями тощо), хизуються своєю розкішшю, «тусуються» у нічних клубах та ресторанах. Живуть так, наче війна в Україні їх не стосується, наче їхньої вини у цьому немає, як і обов’язку боронити свою країну.  Все, що мають, взяли в Україні, здерли з неї, а тапер кинули її напризволяще.

Призвати їх по мобілізації до ЗСУ і дати їм зброю, напевно, не можна. По-перше, вони втекли від мобілізації і усіляко її уникають. По-друге, немає жодної гарантії того, що вони не вистрілять у спину нашим справжнім захисникам. Але так просто їх залишати також не можна. Потрібно «діставати» їх через правоохоронні органи і позбавляти награбованого на користь держави – на воєнні потреби. Слід продумати механізм їх «трудової мобілізації» – дати їм в руки лопати, кирки, зобов’язати і примусити облаштовувати для справжніх захисників України окопи, бліндажі, розбирати завали, ремонтувати дороги. У будь-якому разі їх, а вони ж громадяни України, слід використати задля сприяння розгрому російських фашистських військ, відновлення інфраструктури на Сході.

Водночас викликає захоплення та патріотична частина жителів Сходу, що фактично забезпечувала там українську державність, постійно зазнаючи утисків та переслідувань від «хозяєв Донбасса». Завдяки патріотам Донбас був українським, хоча над ними знущались, їх принижували, катували і навіть убивали. А вони стояли на своєму, підтримували Майдан і робили Революцію Гідності, першими стали на шляху орків, найбільше постраждали і втратили. Донбас. То їхня земля, з якої вони не хочуть іти і яку мужньо захищають сьогодні.

Схід кличе. Сьогодні доля України вирішується саме тут.