Командующий Сухопутными войсками рассказал почему не следует недооценивать россиян

Генерал-полковник Олександр Сирський, командувач Сухопутних військ Збройних сил України, розповів чому не слід недооцінювати ворога та зберігати темпи постачання зброї Україні.

Російські загарбники змінюють тактику, атакуючи меншими за чисельністю, проте скоординованими спішеними підрозділами, — розповів Сирський для «Арміяінформ».

Він каже, що атаки даються окупантам дорогою ціною, але «життя солдат — ніколи не було найвищим пріоритетом для росії», в мобілізовані російські солдати «із глибинок» масово прибувають на схід.

Сирський, на рахунку якого зупинення росармії на підступах до Києва у березні та витіснення з Харківської області у вересні — нині командує українськими військами, які протистоять російській армії на Донбасі.

В інтерв’ю командир пояснює, що росіяни змінюють тактику під керівництвом їхнього нового командувача сергія суровікіна. За його словами, вони атакують меншими за чисельністю, проте добре скоординованими спішеними підрозділами.

Це їм дається дорогою ціною, якщо говорити про життя солдат, але це «ніколи не було найвищим пріоритетом для росії». Сирський прикладає руку до грудей:

Кожну втрату я відчуваю тут, у самісінькому серці.

Біля Києва, де в певний момент чисельна перевага становила дванадцять до одного не на користь українських сил, він зібрав тимчасові батальйони із представників військових навчальних закладів, а потім використав партизанські групи, щоб перехопити колону постачання довжиною у 64 км, що намагалася пробити шлях до Києва.

За його словами, ситуація була вкрай напружена і ворог мав усі шанси в будь-який момент досягти своїх цілей.

На Харківщині генерал-полковник застосовував легкоозброєні мобільні групи, створені ним на основі невеликих підрозділів, вибраних із наявних бригад. Його найамбітніші цілі, а саме звільнення двох ключових логістичних вузлів росіян у Куп’янську та Ізюмі, були досягнуті на п’ятий день.

Командир каже, що як і інші, був здивований швидкістю досягнення прогресу. Він вирішив не дотримуватися плану, що передбачав перехід в оборону, а натомість наказав підпорядкованим підрозділам переслідувати якомога далі російські війська, що втікали. У результаті таке «якомога далі» склало 50 км за три дні.

Якби генералові вдалося тоді отримати підкріплення, цілком міг статися ще серйозніший розгром російського фронту на півночі сусідньої Луганській області біля міст Сватове і Кремінна. Але українські сили були зав’язані в боях біля Лисичанського нафтопереробного заводу південніше, і росіяни зрештою змогли зупинити наступ, кинувши в бій тисячі щойно мобілізованих солдат.

Військ завжди не вистачає. Ми практично увесь час воювали в цій війні, залучаючи резерви, — каже генерал.

За його словами, досвід боїв на Луганщині продемонстрував, що призов, організований путіним, може принести свої результати. Більш-менш добре підготовлені солдати зараз масово з’являються по всьому східному фронту, причому деякі з них прибувають «із глибини росії, зокрема… зі східних регіонів та з Уралу».

Генерал-полковник зазначає, що це викликає занепокоєння, але ще більш нагальною проблемою є збереження темпів постачання зброї Україні. Боєприпаси витрачаються зі швидкістю, яку можна порівняти з тією, що була в період Другої світової війни. Битви виграє саме та сторона, яка якомога швидше організує доставку снарядів до гармат.