Зигзаги справи Мельника: вирок скасовано, слідство триває

4 листопада Апеляційний суд Києва скасував виправдувальний вирок колишньому ректору Національного університету Державної податкової служби України Петру Мельнику, ухвалений 8 липня Ірпінським міським судом. Справу призначено на новий судовий розгляд зі стадії підготовчого засідання в іншому складі суду. Названий вище вердикт став ганьбою вітчизняної Феміди, тож у тексті ухвали, якою він був скасований, найуживанішим словосполученням стало «з надуманих підстав». Бо судді Сергій Аніпко, Андрій Мікулін і Дмитро Кухленко справді з надуманих підстав забракували всі докази, надані стороною обвинувачення. Ці люди настільки втратили сором, що видавали в ефір відверту нісенітницю, а урешті-решт договорилися до того, нібито Мельник, будучи головою приймальної комісії, не міг впливати на її рішення щодо зарахування того чи іншого абітурієнта.

Політичне замовлення

Апеляційний суд цілком слушно зазначив, що суд першої інстанції у вироку не проаналізував досліджені докази, а фактично виклав стенограму показів допитаних осіб як зі сторони обвинувачення, так і зі сторони захисту. Викладати в тексті вироку невідредаговану стенограму неприпустимо для професійного судді, зате інколи дуже корисно для дослідника, оскільки з уривків необережно кинутих фраз можна скласти логічну й цілісну картину події. А вона виглядає так, що в липні 2013 року Мельника посадили зовсім не за те, що він брав хабарі за вступ до свого закладу (про це давно всі знали), а за те, що не став добровільно звільняти місце для котрогось із молодих членів сім’ї Януковича. Тодішній прем’єр-міністр Микола Азаров довго не хотів здавати «старого друга», тому очільник МВС Віталій Захарченко отримав команду спіймати ректора на такому компроматі, після якого тримати його на цій посаді буде непристойно.

Для цього міліцейські сищики підшукали двох чоловіків, які свого часу були спіймані за шахрайство й добровільно погодилися негласно співробітничати з правоохоронними органами. Саме їм і відвели ключову роль у проведенні спеціального слідчого експерименту по контролю за вчиненням злочину. Простіше кажучи, доручили зіграти роль хабародавців.

Одному з них уже було за п'ятдесят, і просив він не за себе, а за свою хрещеницю з Житомирської області. На особистому прийомі в Мельника він зторгувався з ним на сумі в 5 тис. дол., що їх треба було під виглядом благодійного внеску переказати на рахунок фірми-прокладки під назвою ТОВ «Ірпінська фінансово-юридична академія». Інший агент, віком 27 років, ще цілком тягнув на роль кандидата в студенти-заочники і у розмові з ректором домовився про вступ на більш престижний факультет, але за 10 тис. дол. готівкою.

27 липня 2013 року обидва з інтервалом у годину прийшли до кабінету Мельника, де перший передав квитанцію про переказ 40 тис. грн (за тодішнім курсом еквівалентними 5 тис. дол.), а другий — 80 тис. грн. Одразу ж після цього до кабінету зайшли співробітники Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС, які зачитали ухвалу слідчого судді Печерського районного суду Києва про дозвіл на проведення обшуку службового кабінету ректора НУДПСУ, а також особистого обшуку його господаря.

Судячи з усього, завдання, поставлене правоохоронним органам, полягало зовсім не в тому, щоб влаштувати погрузлому в корупції чиновнику зразково-показовий судовий процес із обвинувальним вироком і належним покаранням. Якби питання ставилося саме так, Мельника навряд чи звільнили б із в’язниці під домашній арешт, а якби й звільнили, то нізащо не дали б йому можливості втекти за кордон. Йшлося, очевидно, лише про перерозподіл тіньових фінансових потоків, тож усунутий від цієї делікатної справи Мельник вже не становив для тодішніх господарів країни ніякого оперативного інтересу. Зате його персона стала лакмусовим папірцем для нової влади. 1 квітня 2014 року він повернувся з-за кордону в Україну й одразу ж був узятий під варту. Але вже 8 травня того ж року його звільнили під заставу, сума якої становила смішну як для обвинуваченого суму — всього-на-всього 609 тис. грн.

Міни уповільненої дії

Якщо проаналізувати всі пов’язані з Мельником судові матеріали, можна дійти висновку, що в діях органів прокуратури, що здійснювали процесуальне керівництво розслідуванням, вимальовуються дві лінії поведінки. Одна вела до того, щоб зловмисник отримав суворе, але справедливе покарання, друга — щоб постійно тримати його в підвішеному стані. Очевидно, для того, аби мати в його особі постійно діючу дійну корову.

Щось на те схоже можна розгледіти і в поведінці названих вище ірпінських суддів. У нас немає прямих доказів, що вони отримали від підсудного хабар, але якийсь вагомий стимул для того, аби «увімкнути дурня» у них, безперечно, був. Ці люди впевнено вели справу до виправдувального вироку, але добре знали, що в апеляційній інстанції той неодмінно буде скасований. Мало того, вони не тільки знали, а й хотіли того, й навіть дещо робили для того, аби сталося саме так. Однак діяли приховано, щоб Мельник не здогадався, що його дурять.

Про це свідчать два моменти, на які звернула увагу колегія суддів Апеляційного суду Київської області. Так, обвинувальний акт, направлений прокурором до Ірпінського міського суду, не відповідав вимогам, встановленим для цього документу ст. 291 Кримінального процесуального кодексу України. В ньому, зокрема, було викладення фактичних обставин кримінального провадження (які прокурор вважав встановленими), була правова кваліфікація правопорушення (з посиланням на Кримінальний кодекс), але не було належним чином сформульованого обвинувачення. Втім, виправити даний недолік не становило ніяких особливих труднощів. Прокурор міг дати вказівку слідчому усунути його, а міг зробити це сам — названа вище стаття КПК таке дозволяє. Однак він не зробив ні того, ні другого, хоча не помітити недоробку не міг. Це все одно, що професійний хореограф не помітив, що артист на сцені танцював-танцював та й не вклонився. Аналогічним чином дану прогалину не могла не розгледіти колегія суддів Ірпінського суду, але й вони прикинулися дурниками й не постановили ухвалу про повернення обвинувального акту прокурору для усунення виявлених недоліків.

Другий момент полягав у тому, що в ході судового засідання 23 лютого 2015 року один із агентів-хабародавців, уже перебуваючи в статусі потерпілого, подав на ім’я головуючого судді Аніпка заяву про те, що головуючий суддя Аніпко упереджено ставиться до нього, постійно порушує його права й чинить на нього психологічний тиск у вигляді ганебних реплік. Тобто демонстративно ігнорує засади судочинства з рівності перед законом усіх учасників процесу. З журналу судового засідання вбачається, що трійка ірпінських суддів розцінила цю заяву як відвід складу суду. Після чого, відповідно до вимог ст. 81 КПК, мусила колегіально в нарадчій кімнаті скласти вмотивовану ухвалу про задоволення чи відхилення заяви. Однак судді цього не зробили, чим поставили під сумнів законність складу суду, що є істотним порушенням вимог процесуального закону й тягне за собою безумовне скасування судового рішення.

Активізація нових епізодів

Ці огріхи досудового й судового слідства можна назвати ретельно прихованими мінами уповільненої дії, закладеними для того, щоб за потреби розірвати будь-який вирок по справі Мельника — як обвинувальний, так і виправдувальний. Однак навесні 2015-го було очевидно, що судді впевнено взяли курс на виправдання, через що, напевне, прокуратура для підстраховки взялася лихоманково готувати інші епізоди обвинувачення.

За ними далеко ходити не довелося — епізоди лежали на поверхні й аж просилися, аби їх розслідували. Кримінальне провадження по одному з них було відкрите ще 7 жовтня 2013 року й, судячи з усього, для галочки. Після обшуку в кабінеті Мельника, проведеного 27 липня того ж року, слідчі вилучили купу документів, серед яких були квитанції про переказ різних сум від 5 до 14 тис. грн на рахунок тієї самої фірми-прокладки під назвою ТОВ «Ірпінська фінансово-юридична академія», власниками якої були близькі родичі Мельника. Було з’ясовано, що таким чином, зокрема, платили мзду студенти, які пройшли рівень бакалавра й хотіли бути зарахованими на п’ятий курс, аби перейти на рівень магістра.

На момент відкриття цього провадження Мельник уже втік за кордон, тож ніякої активності в його розслідуванні не спостерігалося. Майже два роки справа припадала пилом і ще припадала б років сто, доки її не здали б у макулатуру за витоком терміну зберігання. А тут, бач, знадобилася, й 28 травня 2015 року Мельнику було повідомлено про підозру в одержанні неправомірної вигоди (ст. 368 КК України). А з Головного слідчого управління пішли в суди клопотання про надання доступу до банківських документів, зокрема оригіналів заяв про надання благодійної допомоги названому вище ТОВ. 11 червня по цій справі підозрюваному було обрано запобіжний захід у виді домашнього арешту. 17 серпня аналогічне повідомлення було вручене його спільниці й пособниці, яка на той момент обіймала посаду начальника відділу довузівської підготовки і професійної орієнтації університету. Її теж відправили під домашній арешт.

Інший епізод, по якому кримінальне провадження було відкрите 22 вересня 2014 року, стосувався розтрати чужого майна шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК України). Йшлося про здійснене у 2007–2008 роках незаконне відчуження низки об’єктів нерухомості вартістю 20 млн грн, що перебували на балансі очолюваного Мельником навчального закладу. Серед них, зокрема, прибудоване приміщення магазину-кафетерію, реабілітаційно-оздоровчий комплекс, а також іще кілька адміністративних будівель і побутово-господарських споруд. Там з моменту порушення справи теж і кіт не валявся, але 8 червня 2015 року Мельника було повідомлено про підозру в розкраданнях, а 19 червня того ж року Шевченківський районний суд Києва, відхиливши клопотання слідчого ГУМВС України в Київській області про тримання під вартою, обрав підозрюваному особисте зобов’язання.

Таким чином, слідство по справі Мельника триває, але передчасно було б говорити про те, що в таборі сторони обвинувачення перемогли прихильники доведення її до справедливого обвинувального вироку. Поки що все скидається на те, що певному колу дуже впливових осіб набагато вигідніше безкінечно тримати колишнього ректора в підвішеному стані.

Читайте також: Сім років у СІЗО без вироку