Громадська Тимчасова спецкомісія ніяк не може розлучитися з «кільцем влади»

8 квітня 2014 року парламент у гарячці законотворчості ухвалив закон «Про відновлення довіри до судової влади в Україні». Виходячи з положень документа, досягти цієї високої мети вирішили шляхом звільнення попередніх складів Вищої ради юстиції та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, заборони їм бути знову обраними до складу цих органів, переобрання усіх голів судів та створення громадської Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції, яка протягом року мала визначити ступінь провини всіх суддів Майдану.

Однак закон не ставив питання про перегляд попередніх рішень ВРЮ, ВККСУ, та й судів, які притягнули активістів до відповідальності або застосовували до них занадто суворі запобіжні заходи, не даючи оцінки ганебній поведінці правоохоронних органів щодо активістів Євромайдану. А можливо, саме це і потрібно було зробити. Адже, по суті, рішення судів щодо людей, визнаних політичними в'язнями, були скасовані рішеннями законодавчої влади.

Ще одне зауваження до питання: а чи є в країні судова влада як така? Або це  придаток до президента і парламенту? З іншого боку, судам не дали переглянути застарілі та сформувати нові правові позиції з найчутливіших для громадян питань: дотримання і гарантування їх конституційних прав. І в цьому переліку право на мирні збори і протести — лише одне з них. За великим рахунком, поки що якісних  правових результатів від Революції гідності громадяни не отримали. Але, як видно, вже й нові обличчя у владі зрозуміли її принцип: найголовніше — не випустити з рук важелів впливу...

Закон був ухвалений, чиновники втратили свої посади, і почався болісний процес формування нового органу трьома суб'єктами: Пленумом Верховного суду України, урядовим уповноваженим з питань антикорупційної політики та парламентом. І якщо Пленум призначив своїх представників відразу — вже у квітні 2014 року, то новий чиновник від Майдану — Тетяна Чорновол — насилу обрала лише чотирьох із п'яти. А новий демократичний парламент тягнув гуму аж до лютого 2015 року, і ще місяць ТСК трубила, що спікер Володимир Гройсман не підписує постанову (є така дрібна чиновницька хитрість — затягнути процес).

Комісію мали створити на рік (!). 12 червня в офіційній пресі нарешті з'явилося повідомлення про початок її роботи. Протягом шести місяців новий орган приймав заяви. Ще за шість місяців члени ТСК, що працюють без оплати, мали всі ці справи перевірити, оголосити свої висновки й відправити їх до по-новому сформованих ВРЮ, ВККСУ та ГПУ. Відповідно до офіційного звіту Комісії, з понад 2 тис. документів ТСК відібрала 309 для перевірки й за рік роботи провела лише 10 засідань, розглянувши на них всього 66 матеріалів, тобто приблизно 20% справ.

12 червня 2015 року Комісія мала вже завершити свою тріумфальну діяльність. Проте в цей період громадські активісти почали завзято лобіювати пролонгацію її роботи — і через законопроекти, і через звернення до суб'єктів призначення членів ТСК, і навіть пішли на відверте підроблення, ухваливши зміни до свого ж регламенту і продовживши собі термін повноважень на п'ять місяців — час, коли парламент не призначав членів ТСК. Вибухнув скандал у ЗМІ. Ці дії Комісії, що їм нібито довіряло суспільство, викликали обурення і членів ТСК, і в середовищі громадських організацій. Інші активісти оскаржили таке рішення. Але і цей відносно незаконний термін пролонгації повноважень вже давно сплив. За повідомленнями у ЗМІ — приблизно в листопаді.

При цьому від червня минулого року Комісія жодного рішення не ухвалила, жодного засідання не провела. Але громадські активісти продовжують користуватися статусом члена «Тимчасової спеціальної».

Можливо, через це і город городили? Згідно із зареєстрованим в парламенті законопроектам, комісія могла б стати третім дисциплінарним органом для суддів — зі статусом, зарплатою та повноваженнями для її членів на рівні судді Верховного суду України. Хто ж відмовиться? Тим більше, що для такого стрибка у кар'єрі не потрібно було б починати з 10 років роботи в суді першої інстанції, а можна відразу — з Майдану! Більшість членів ТСК — чинні адвокати; можливо, тепер вже не тимчасовий статус члена ТСК допомагає їм швидше вирішувати питання в тих же судах, а як преміальні — приємна участь в розпилі держбюджету?

При цьому про долю 233 справ, які Комісія не розглянула, взагалі якось забули... Нічого про них не відомо. У яких шафах вони залишилися порошитися? Та й чи є вони взагалі? Хто з членів Комісії відповість за бездіяльність? Тим часом голова нелегітимної ТСК нещодавно отримав від президента посаду судді Конституційного суду. Можливо, це подяка?

У світлі рішень Вищого адміністративного суду щодо «майданівських суддів», коли ВАСУ визнав у справі з оскарження рішення ВККСУ, що термін притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності повинен обмежуватися одним роком, відповідь очевидна: таким чином активістам вдалося  допомогти уникнути відповідальності суддів Майдану. От парадокс: приємніше думати, що виключно через професійну неспроможність, а не навмисне...

Проте найогиднішим залишається той факт, що громадським активістам виявилося так само важко випустити з кулачків владу, як і їхнім попередникам з оточення втікача Януковича.