Новини
Ракурс

Бронетанковий завод на полі судових баталій

Немає нічого дивного, коли одна державна структура, підпорядкована Кабінету міністрів, судиться з державним підприємством іншої структури, підпорядкованої йому ж. Врешті-решт, систему органів державного арбітражу придумали в Радянському Союзі саме для того, щоб вирішувати спори між державними організаціями — інших тоді не було. Дивує інше: однією із сторін було Міністерство оборони України, а іншою — держпідприємство «Київський бронетанковий завод», яке перебуває в системі підпорядкованого урядові державного концерну «Укроборонпром». І судова баталія відбувалася між ними саме в той час, коли в умовах російської агресії всі державні установи, організації та підприємства, здавалося б, мали діяти напрочуд узгоджено і дружно.

Loading...

Але раз уже так сталося, то нічого не вдієш. В цій ситуації обурюватися немає сенсу, оскільки будь-який народ має саме той уряд, на який заслуговує. Єдине, що ми можемо зробити, так це розповісти про цю історію майбутнім урядовцям, які ще сидять на студентських лавах, але в подальшому, сподіваємось, працюватимуть набагато ефективніше за своїх попередників. В усякому випадку, навчаться вирішувати подібні суперечки без залучення судів.

Спірна земля: каменем спотикання виявився державний акт

Київському бронетанковому заводу, який ще зовсім недавно називався ремонтно-механічним, явно не пощастило, оскільки це далеко не перша його судова тяжба протягом останніх двох років. Перша була пов’язана із самовільно захопленою комерсантами земельною ділянкою. Тільки в тій ситуації завод був, так би мовити, потерпілою стороною, і військовий прокурор подавав позов у його інтересах.

Аби краще зрозуміти, в чому річ, варто перенестися на 40 років назад, коли виконавчий комітет Київської міської ради депутатів трудящих своїм рішенням від 16 лютого 1976 року передав військовій частині №52255 земельну ділянку піонерського табору «Зоря» площею 5 га з усіма розташованими на ній спорудами. Військова частина після того не раз міняла свої номери, аж поки її умовні найменування не були анульовані спеціальним наказом Міністерства оборони. Нині її назва відома всім — це ДП «Київський бронетанковий завод». А земля колишнього піонертабору, розташована по вулиці Бориспільській, 34, у Дарницькому районі Києва, й понині належить йому. Вірніше, перебуває в його постійному користуванні, оскільки формальним її власником вважається Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву.

Тільки от з формальною реєстрацією своїх прав на цю ділянку саме в тому вигляді, як це передбачено Земельним кодексом України, заводу щось ніяк не щастить. Не раз ДП зверталося до Київміськради із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, однак Головне управління земельних ресурсів КМДА раз за разом повертало надані документи у зв’язку з невідповідністю поданої заяви встановленим вимогам. А поки тривала бюрократична тяганина, держпідприємство, аби не гаяти час і не втрачати гроші, ще у 2000 році передало дві з розташованих на цій ділянці споруд в оренду такому собі ТОВ «Сканер-Центр». Загальна їхня площа становила всього лише 437 кв. м — це були колишній спальний корпус табору і медпункт, але бізнесмени хазяйновито огородили їх парканом, фактично заграбаставши собі ділянку землі площею 1 га, на якій спорудили вісім дерев’яних будиночків. Як пояснили представники ТОВ, для переодягання і короткочасного відпочинку персоналу.

Цей договір оренди регулярно тим чи іншим чином подовжувався аж до самого 2013 року, аж поки керівництво заводу не вирішило, що годі, і не стало вкотре переукладати договір, а зажадало повернення свого майна за актом приймання-передачі, який і було складено 30 січня 2013 року. Але бізнесмени просто так не здалися. На папері вони споруди начебто повернули, але на ділі нікого за паркан, за яким вони перебували, не пускали, мотивуючи це тим, що паркан, мовляв, їхня приватна власність, якою вони володіють на законних підставах, а відтак можуть розпоряджатися ним як завгодно. А крім того, подали до Господарського суду м. Києва позов, у якому просили зобов’язати ДП «Київський бронетанковий завод» подовжити строк оренди.

Дарницький військовий прокурор, діючи в інтересах держпідприємства, теж подав позов до того ж суду, але в ньому просив зобов’язати ТОВ «Сканер-Центр» забратися геть з чужої землі разом зі своїми парканами і вісьмома будиночками, які належать йому на праві приватної власності. В обох випадках, як це не дивно, рішення були ухвалені не на користь заводу. Відмовляючи в задоволенні позову військового прокурора, суддя Господарського суду столиці Алла Пригунова навела досить цікавий аргумент: ані прокурором, ані позивачем не було, мовляв, надано доказів на підтвердження наявності у Київського бронетанкового заводу речових прав на спірну ділянку у відповідності до вимог Земельного кодексу та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Втім, персональну справу самої пані Пригунової невдовзі розглядатиме інший суд і в порядку іншого судочинства, а Київський апеляційний господарський суд скасував її рішення, вважаючи, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини по справі. На його думку, він дійшов невірного висновку про те, що завод на момент розгляду позову не був законним користувачем земельної ділянки. Бо насправді право на користування йому було надане рішенням Київміськради 40-річної давності, а те, що це право не оформлене у повній відповідності з нормами названих вище кодексу й закону, то в цьому, мовляв, ніякої біди немає, оскільки оформлення державного акту на землю наразі триває.

А відтак суд апеляційної станції 17 вересня 2014 року ухвалив постанову на користь Київського бронетанкового заводу, зобов’язавши ТОВ «Сканер-Центр» звільнити земельну ділянку і привести її до попереднього стану шляхом знесення самовільно збудованих восьми дерев’яних споруд. Ще раніше той же суд відмовив у задоволенні згаданого позову цієї фірми щодо подовження договору оренди.

Невиконане замовлення

В наступному випадку той самий військовий прокурор Дарницького гарнізону, який напередодні захищав інтереси Київського бронетанкового заводу, подав позов про стягнення з нього 25 млн грн за невиконане замовлення з ремонту 15 танків Т-64. Договір про це між ним і Міністерством оборони України був укладений 10 грудня 2014 року. Ціна його становила 22 млн грн, і вже через два дні, 12 грудня 2014 року, Міноборони перерахувало заводу передоплату в обсязі 90%.

Держпідприємство, відповідно до умов договору, повинно було не пізніше 28 грудня того ж року передати замовнику документи, що підтверджували б фактичне надання послуг, або повернути невикористані кошти на рахунок замовника. Але в обумовлений строк не сталося ні того, ні другого, і Міністерство оборони, перечекавши новорічні свята, звернулося до заводу з претензією, яка була залишена без відповіді і задоволення. І тоді прокурор звернувся до Господарського суду м. Києва, який 24 квітня 2015 року ухвалив порушити провадження по справі.

Правду кажучи, завод задовго до цього усвідомив, що діло може обернутися поганим для нього боком, і (так уже співпало) в день постановлення цієї ухвали передав міністерству усі 15 відремонтованих машин, у зв’язку з чим було підписано акт приймання послуг заводського ремонту. Але в цьому документі було справедливо зазначено, що обсяг виконаних робіт становить не 20, а лише 7 млн грн, тож сальдо на користь замовника складало 13 млн грн. Враховуючи цю обставину, прокурор дещо зменшив обсяг позовних вимог, які тепер склали 18,6 млн грн, з них 13 — попередня оплата, 2,6 — пеня, а ще 3 млн — штрафні санкції.

Цей позов було задоволено рішенням від 13 липня 2015 року, але не в повному обсязі: суд вирішив, що досить буде 13 млн грн тіла боргу і 93 тис. грн штрафних санкцій. Як написано в тексті рішення, судом враховано, що відповідач наразі виконує термінові замовлення по ремонту та обслуговуванню бронетехніки для потреб Збройних сил та Національної гвардії України в час, коли останні задіяні в антитерористичній операції, і стягнення штрафних санкцій в повному обсязі може призвести до погіршення фінансового становища та наступного прострочення виконання ним своїх зобов'язань за іншими державними замовленнями, а відповідно й завдання шкоди обороноздатності країни.

Як бачимо, в даному випадку судді виступили з патріотично-державницької позиції, яку можна розтлумачити як перемогу принципу верховенства права. Проте і норми закону порушені не були, що й підтвердив у своїй постанові від 19 жовтня 2015 року Київський апеляційний господарський суд. Він, зокрема, зазначив, що згідно зі ст. 83 Господарсько-процесуального кодексу України, суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки у вигляді штрафу чи пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Іншими словами, про те ж саме сказано і в ст. 551 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

А відтак рішення Господарського суду Києва від 13 липня 2015 року було залишене без змін.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter