Справа «грабіжників із Княжичів»: картковий будинок замість встановлення істини

Події, що відбулися в Княжичах лише місяць тому, 4 грудня 2016 року, вже благополучно призабуті. Але досудове розслідування триває.

Версія Антона Геращенка щодо міфічних лиходіїв, на яких того дня було влаштовано засаду, від самого початку викликала чимало запитань. Множаться ці питання досі, проте відповідей немає. За останніми даними, затримані начебто виявилися членами злочинного угруповання, до складу якого входять і діючі співробітники системи МВС, і учасники АТО.

Напевно, мало де, крім нашої країни, міністр внутрішніх справ може зробити вигляд, що він тут ні до чого, і залишитися на своїй посаді після того, що сталося. Попри нескінченну брехню й відверті протиріччя, поширювані офіційними особами від самого початку цієї трагічної історії, однієї версії, здатної допомогти правоохоронцям «зберегти лице» в цій ситуації, немає. Напевно, її й бути не може, тому зосередилися на іншому: кого треба, вивести з-під удару за будь-яку ціну. Зрозуміло, сплачувати цю «будь-яку ціну» доведеться тим, кого призначили в підозрювані.

Велике питання, чи є сьогодні серед тих, з кого слідство з ентузіазмом «сколочує» банду, хоч хтось, хто дійсно має стосунок до подій у Княжичах. Склалося враження, що прокурори, які настійливо, хоч і без жодної законної підстави наполягали на закритому проведенні судового засідання, мабуть, намагаючись зберегти  оцю найбільшу «таємницю слідства», здивували навіть суддів своїм недоречним завзяттям. 

Водночас гарантоване державою право на захист у цій справі є доволі ефемерним. За словами адвоката одного з підозрюваних Марії Островської, «захисникам навіть не дають можливості ознайомитися з матеріалами досудового розслідування, мотивуючи відмову тим, що адвокати мають з максимальною точністю вказати у клопотанні ті документи, з якими вони хочуть ознайомитися. І згідно з офіційною позицією слідства, надання матеріалів стороні захисту негативно позначиться на подальшому розслідуванні. Все це більше схоже на спробу прокуратури прикрити очевидні помилки, допущені раніше колегами в ході розслідування. Та й загалом, враховуючи, що всі версії слідчих і прокурорів схожі більше на картковий будинок, якісна робота захисту дійсно шкодитиме. Крім того, правоохоронці до кінця грудня 2016 року не могли визначитися, хто ж все-таки має вести розслідування такої резонансної справи, тому її перекидали з Шевченківської поліції в прокуратуру району, а з останньої — в прокуратуру міста й назад. Тому і клопотання адвокатів про ознайомлення з матеріалами справи жбурляли слідом, зупинившись у прокуратурі м. Києва, звідки захисниками було отримано відмову в реалізації основоположного процесуального права...».

Разом з тим, суди не лише закривають очі на промахи прокуратури, а й усіляко їм потурають. То розгляд апеляційної скарги на утримання підозрюваних під вартою без кінця переносять, то в наданні копій рішень відмовляють. Так, розгляд Апеляційним судом м. Києва скарги захисників одного з підозрюваних на вибір запобіжного заходу у виді тримання під вартою переносився вже двічі через недоставлення підозрюваного в суд, що, власне, залежить від самого суду, який не подає заявки на конвоювання.

Попри беззаконня, адвокати підозрюваних налаштовані дуже рішуче. За словами правозахисників Марії Островської та Наталії Фещик, буде докладено всіх зусиль, щоби притягнути недобросовісних слідчих і прокурорів до відповідальності й повноцінно реалізувати право на захист у цій справі.

Водночас, з огляду на численні заяви Юрія Луценка про взяття на особистий контроль розслідування цієї справи, постає логічне питання: генеральний прокурор, попри «контроль», нічого не знає про те, що відбувається в прокуратурі, або навмисно закриває очі на очевидні порушення?