Лист до З’їзду суддів: мене мають обрати суддею КСУ, хочу, щоб все пройшло нормально

У вівторок, 14 березня 2017 року, має розпочати свою роботу XIV позачерговий З'їзд суддів України. Для участі в цьому представницькому зібранні всього обрано 323 делегати, зокрема від Верховного суду — троє делегатів, від Вищого адміністративного суду — двоє, від Вищого господарського суду України — троє, від Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ — троє, від місцевих і апеляційних судів — 312.

Порядок денний з'їзду виглядає вельми насиченим:

1) про стан здійснення правосуддя та стан незалежності судів і суддів у 2016 році;

2) про внесення змін до Регламенту З’їзду суддів України;

3) про внесення змін до Регламенту призначення та звільнення суддів Конституційного суду України з посад за квотою з’їзду суддів України;

4) про обрання членів Вищої ради правосуддя;

5) про призначення суддів Конституційного суду України;

6) про внесення змін до положення про Раду суддів України;

7) різне.

З'їзд ще не встиг відкрити свою роботу, а вже почав обростати чутками та плітками. Зокрема, розігрується велика інтрига навколо розгляду п. 5 порядку денного з'їзду — про призначення суддів Конституційного суду за квотою З'їзду суддів України. Згідно з ч. 2 ст. 148 Конституції склад КСУ формується таким чином — по шість суддів призначають президент, Верховна Рада і З'їзд суддів. Суддя КСУ призначається на строк дев'ять років без права повторного призначення. Загалом до складу КСУ входить 18 суддів, таким чином, кожен із суб'єктів формування КСУ має квоту — по 1/3 від його складу.

Мабуть, кандидати на вакансії в Конституційному суді відчули себе невпевнено, тому в хід пішли всі методи, зокрема — що зовсім не характерно для закритого від преси суддівського корпусу — переведення з'ясування позицій у публічне русло.

Наприклад, відзначився Віктор Городовенко — голова Апеляційного суду Запорізької області й один із кандидатів на крісло судді КСУ. Він звернувся по-ленінському з листом до З'їзду суддів і попросив їх, ні багато ні мало, відкласти питання щодо призначення суддів КСУ — поки не буде ухвалено в цілому й не набере чинності закон про Конституційний суд. Ба більше, він попросив у своєму відкритому листі дати йому слово, щоб він міг із трибуни з'їзду висловити таку позицію:

«З метою уникнення підстав для компрометування процесу відбору кандидатів на посаду судді КСУ, що здійснюється найвищим органом суддівського самоврядування — З'їздом суддів України, унеможливлення будь-яких дорікань громадян та інститутів громадянського суспільства про порушення рівних, визначених законом процедур, які застосовуються судовою владою, а також з метою виконання вимог Конституції України, пропоную відкласти розгляд питання про призначення суддів КСУ до прийняття відповідного Закону України, який визначатиме однакові для всіх гілок державної влади України конкурсні засади відбору кандидатів на посаду судді КСУ та їх широкого обговорення громадськістю».

Треба зауважити, що хоча лист написано як годиться, з дотриманням всіх правил пристойності й етикетів, проте було в ньому щось зухвале. Якщо відкинути метушню і фарисейство, то прозвучало це так: мене тут обиратимуть суддею КСУ, всі питання вже вирішені з тими, від кого залежить призначення (і це явно не делегати з'їзду), залишилися лише формальності, тож я б хотів, щоб моєму призначенню надали видимість максимальної законності! Щоб у халепу не втрапити...

Хвилювання Віктора Городовенка насправді носить показний характер, тим більше що ще в поданій ним 26 жовтня 2016 року майновій декларації на запитання: «Чи відноситесь ви до службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, відповідно до статті 50 Закону України «Про запобігання корупції»?» він гордо вказав: «Суддя суду загальної юрисдикції, суддя Конституційного суду України».

Тож питання вирішене вже давно. Залишилися дрібниці — провести З'їзд суддів...

Цей Городовенко — чималий оригінал. Великий теоретик: за останні чотири роки він особисто не взяв участі в розгляді жодної цивільної справи! Ні як доповідач, ні як член колегії. За весь 2016 рік як суддя Городовенко взяв участь у розгляді лише 155 справ, причому як суддя-доповідач — аж 41 справи за цілий рік, з них за перші дев'ять місяців 2016 року взагалі жодного разу не був суддею-доповідачем у жодній справі. До того ж доповідав справи суцільно однієї категорії — адміністративні правопорушення, зазвичай це справи щодо порушення правил дорожнього руху...

Можна лише позаздрити його помічникам: напевно, вже відвикли писати судові рішення, знемагаючи від неробства. Але в цій роботі «не бий лежачого» є мінус — декваліфікація з одного боку, а з іншого — перетворення помічника судді на ад'ютанта: принеси, подай, віднеси — ось і вся робота...

Замість практичної роботи суддею пан Городовенко давно й послідовно просуває у ЗМІ свою фігуру за допомогою інтерв'ю на навколосудові теми. Наприклад, Віктор Валентинович із великим пафосом розповідав виданню «Закон і Бізнес» у грудні 2016 року про значення висновку Консультативної ради європейських суддів «Про роль голів судів». Водночас голова Апеляційного суду Запорізької області особливо підкреслив, що був одним із дев'яти членів робочої групи зі складання, як сказано в інтерв'ю, «висновків щодо ролі керівників храмів Феміди». Саме так — «керівник храму Феміди», ні більше ні менше. Можна сміливо друкувати візитки...

Ця тема так сильно зацікавила читачів «ЗіБ», що в наступному номері все той же Віктор Городовенко знову коментував сам себе і своє минуле інтерв'ю про роль голови суду, розводячись у стилі: «Керівникам судів необхідно використовувати максимальний потенціал лідерства, волонтерства та альтруїзму». Неначе йшлося про щось життєво важливе — наприклад, про космічні тарифи ЖКГ, про відсутність постачань антрациту або про бойові дії біля Авдіївки.

Але якщо відкинути пусте багатослів’я, напрошувалося пряме запитання в лоб шановному начальнику обласного суду: це, дозвольте, яку таку процесуальну роль можуть грати голови судів, якщо згідно з законом вони не мають ані найменшого права втручатися у здійснення правосуддя конкретним суддею?

Колись давно, в далекі довоєнні часи, голова суду розподіляв справи між суддями й таким чином міг регулювати «вирішення питань». Після запровадження авторозподілу справ голова суду випадково став чистим господарником: він підписує рахунки, акти, забезпечує фарбування паркану й ремонт кабінетів, бере на роботу та звільняє з роботи призначених не ним суддів, а також допоміжний персонал — секретарів, помічників, прибиральницю... Ось ними він дійсно командує, як справжній «управдом». А щодо суддів, то голова може з ними або дружити (а вони — з ним), або знущатися нишком — робити дрібні капості.

Наприклад, до голови Ради суддів України Валентини Симоненко ще в жовтні 2016 року звернувся бідолашний суддя Бабушкінського районного суду м. Дніпра Андрій Леонов, який повідав свою сумну історію. Не вдаючись в усі перипетії його заяви від 26 жовтня 2016 року, слід зазначити методи впливу, які застосував до нього голова цього суду Ігор Литвиненко. Якщо вірити Леонову на слово, то голова цілий рік не платив йому зарплату, чим довів його до жахливого матеріального становища, побив його матір під час приймання громадян, а також провів нараду з іншими суддями, на якій звинуватив Леонова в тому, що він живе разом зі своєю помічницею, від якої завів двох дітей, а це — корупція!

Ця заява цілком доступна на сайті Вищої ради правосуддя, і публікується вона не в розділі «навмисне не придумаєш», а в офіційних повідомленнях ВРП про факти втручання в роботу судів і суддів. Але всі перераховані вище методи, як не крути, мають непроцесуальний характер.

Тут, згадуючи інтерв'ю Віктора Городовенка, приблизно той випадок, коли лідерство, волонтерство та альтруїзм зійшлися в одній точці в непримиренній боротьбі. Було б цікаво дізнатися думку кандидата на посаду судді КСУ Віктора Городовенка про роль голови суду в контексті вищесказаного, та й узагалі — провести конференцію голів судів з обміну досвідом у такого роду делікатних справах.

Втім, бажання пана голови теоретизувати, а не працювати, цілком зрозуміле: так менше забруднишся, для «брудної роботи» є ж пересічні судді, чи не так? Це прагнення цілком природне для успішного кар'єриста, тим більше що «хвости», напевно, уже давно зачищені. Але не всі.

Буквально місяць тому абсолютно несподівано розкрилася одна залежала «консерва», і там, звідки Віктор Городовенко точно не чекав «ножа в спину». У його рідному Мелітопольському міськрайонному суді Запорізької області 10 лютого 2017 року суддя Аліна Сметаніна слухала цікавеньку справу №320/973/17-ц: якийсь Микола Васюков звернувся до суду із заявою про зняття арешту з його нерухомого майна за адресою м. Мелітополь, вул. Гетьмана Сагайдачного, 15.

У цій справі є пікантна подробиця: арешт було накладено суддею Городовенком майже 16 років тому, і власник майна всі ці роки й гадки не мав (!) про існування судового спору щодо його майна.

Щоб з'ясувати, хто і навіщо наклав арешт у 2001 році, заявник звернувся до архіву суду, де йому відповіли: ані ухвали суду про арешт майна, ані будь-яких інших документів у справі в архіві немає! Лише тепер громадянин Васюков із подивом для себе дізнався, що в далекому 2002 році Мелітопольським судом було розглянуто справу №2-1162/02 та винесено рішення про стягнення боргу з відповідача, яке того ж року набуло чинності. Але жодних документів у суді про це немає!

Тоді суд надіслав запит до Відділу виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Запорізькій області, на який відповіли: у цій справі ніхто й ніколи не звертався з виконавчим листом на стягнення нібито присудженої судом суми боргу, жодних відомостей про виконання цього рішення суду немає! В кінцевому підсумку Мелітопольський міськрайонний суд, не знайшовши ані документів, ані зацікавлених в арешті майна осіб, постановив: арешт зняти.

Ситуація вимальовується цілком зрозуміла: комусь для чогось знадобилося накласти «лівий» арешт, і на це прохання люб'язно відгукнувся суддя.  Звісно, за давністю років ніхто Віктора Городовенка не притягатиме до відповідальності, хоча осад у пана Васюкова, напевно, залишився. Але про це не пишуть в листах до з'їзду...