За кулісами З’їзду суддів: маніпуляції і напівправда

У середу, 15 березня, у другий день З’їзду суддів вирішиться інтрига навколо виборів членів Вищої ради правосуддя, і суспільство зможе зробити власні висновки, вивчивши список обраних. Зважаючи на дружну підтримку залу, продемонстровану делегатами з’їзду вчора, можна не сумніватися, що із списку горезвісних служителів Феміди до ВРП напевне потрапить Андрій Солодков, про якого вже стільки написано, що можна видавати збірку.

А от з-поміж тих, хто вже фактично обраний до ВРП, звертає на себе увагу . Щоправда, зовсім не як приклад ганебного вибору суддів, а лишень як ілюстрація того, як легко піддаються маніпуляціям ЗМІ та громадські активісти, що гучно й ефектно опікуються чистотою лав суддівського корпусу.

Худик спочатку був суддею Кам'янець-Подільського міського суду Хмельницької області, згодом був переведений до Ярмолинецького районного суду Хмельницької області, а потім перебрався до апеляційного суд м. Києва.

З апеляційного суду м. Києва кандидатами у ВРП висунулися двоє суддів — Степан Гладій і Микола Худик. В переддень з’їзду в Києві збиралися судді апеляційних судів України та обговорювали питання, які мали виноситися на з’їзд.

На зборах суддів апеляційного суду м. Києва його голова Ярослав Головачов агітував за Худика — обґрунтовуючи це тим, що у ВРП конче потрібний суддя-криміналіст, яким є Худик. Щоправда, його колега Гладій так само працює у кримінальній палаті.

Напередодні з’їзду Головачов разом із Гладієм відвідали голову Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ (ВССУ)  Бориса Гулька. Наскільки відомо, той сказав Гладію, вказавши пальцем на стелю, що «там» є думка, що він має зняти свою кандидатуру на користь Худика. На з’їзді Гладій виступив і знявся на користь Худика.

В принципі — вільному воля, як то кажуть, але цікаве інше. Напередодні виборів до ВРП у ЗМІ розпочалася справжня кампанія проти Гладія, яку енергійно підхопили «громадські активісти». Йшлося про те, що суддя не пустив їх на засідання, коли розглядалася справа сумнозвісного міліцейського генерала Пукача. Цей факт справді мав місце, проте з одним «але». До колегії суддів, яка розглядала справу Пукача і приймала рішення про недопущення журналістів, входив також… Худик. Але про Худика ніхто не малює плакатів і не заявляє кругом, що він розглядав цю справу. І в контексті його кандидатури, ясна річ, про недопуск журналістів — жодного слова…

Можливо, суддя Худик і непогана людина, але є підстави вважати, що він — один із тих, кого вже «провела» Адміністрація президента, яка докладає титанічних зусиль, щоби сформувати ВРП із своїх людей. В цьому випадку заодно ще і зміцнюючи українсько-білоруську дружбу, але погодьтеся, що цей чудовий факт в контексті історії з обранням чомусь не виглядає безперечним позитивом. Подейкують, що доволі швидке кар’єрне зростання Миколи Худика пов’язане зі статусом його рідного брата, який обіймає відповідальну посаду в адміністрації президента Білорусі. Коли брат судді прибуває на рідну Хмельниччину, його відвідує посол Білорусі в Україні.