Трагедія у Княжичах: нові результати альтернативного розслідування

Майже рік тому, 4 грудня 2016 року, в селі Княжичі Броварського району Київської області трагічно загинуло п’ятеро співробітників поліції, яких за дуже підозрілих обставин було застрелено своїми ж колегами. Починаючи з серпня цього року за підозрою у вчиненні службових злочинів, пов’язаних із тими трагічними подіями, до кримінальної відповідальності намагаються притягнути низку посадових осіб з-поміж працівників правоохоронних органів, і ця обставина дещо прояснила картину того, що відбулося. Зокрема, розсипається наче картковий будинок офіційна версія про нібито спеціальну поліцейську операцію із затримання бандитів. Натомість набуває реальних обрисів інший сценарій, відповідно до якого окремі високопоставлені чини столичного Головного та Шевченківського районного управлінь Національної поліції планували скоїти крадіжку великої суми грошей з будинку по вулиці Шептицького, 22 у Княжичах. З цього приводу ми поспілкувалися з батьком одного із загиблих поліцейських Олександром Орловим, який паралельно з офіційним проводить і власне розслідування обставин загибелі сина.

— Що було з’ясовано протягом року, що минув, у ході слідства, проведеного силами Генеральної прокуратури України, яка одразу ж відкрила кримінальне провадження за фактом навмисного вбивства за ст. 115 Кримінального кодексу України?

— Станом на середину грудня про підозру повідомлено п’ятьом працівникам поліції: тодішньому начальникові Управління карного розшуку ГУНП в Києві Леоніду Куряті, заступнику начальника відділу кримінальної поліції Шевченківського УП Роману Мариновському, старшому інспектору КОРД Андрію Курту, начальнику Управління оперативної служби ГУНП в Києві Ігорю Іващенку й начальнику одного з відділів цього управління Олександру Меліхову. На сьогодні їм усім обрано запобіжний захід у виді домашнього арешту з обов’язковим носінням електронного браслету. Але як на мене, то в цьому переліку бракує начальника ГУНП в Києві Андрія Крищенка, його першого заступника по оперативній роботі Віталія Стрижака і начальника Шевченківського управління поліції Германа Приступи.

Спробуймо проаналізувати хоча б такий факт. Як відомо, стрілянині у Княжичах передував розбійний напад на двох валютників, скоєний у Києві на проспекті Перемоги 20 вересня 2016 року, коли у потерпілих було викрадено близько 3 млн грн. У вчиненні цього злочину підозрюються троє працівників полку поліції спеціального призначення «Київ», що входить до структури ГУНП в Києві, а саме Юрій Бурляй, Олексій Токарєв і Микола Клочков. За загубленим чеком супермаркету співробітники карного розшуку вирахували спочатку власника кредитної картки — Клочкова, а потім і всіх його спільників. Згідно з даними оперативної інформації, вони збиралися обікрасти якраз той самий будинок у Княжичах, але потім нібито передумали. В цій ситуації найцікавіше от що: перебуваючи в оперативній розробці, тобто фактично під негласним наглядом, ці люди ввечері 3 грудня 2016 року одержали бойову зброю і автомобіль начебто для того, щоб наступного дня вирушити до Краматорська, в зону АТО. І це нам з адвокатом підтвердили документально в Нацполіції Києва за результатами службового розслідування, що ми ініціювали. Уявіть собі: після встановлення осіб розбійників їх не затримують, не знешкоджують, а до того ще й озброюють, розуміючи, що ті можуть цією зброєю накоїти казна що.

З погляду здорового глузду таке просто не вкладається в голові. Зате все це легко пояснити, якщо припустити інше: Бурляй, Токарєв і Клочков, котрих викрили у вчиненні розбійного нападу, пішли на угоду з оперативниками й запропонували їм повернути викрадені гроші за рахунок тих грошей, які спільно з ними будуть вкрадені у Княжичах. І в мене є дані, що вони 4 грудня 2016 року перебували у Княжичах. За таких обставин Крищенко як начальник ГУНП в Києві свідомо дозволив дати цим людям зброю, а тому його слід вважати організатором крадіжки з будинку по вулиці Шептицького, 22. Також у мене є дані, що Бурляй контактував із Крищенком, у зв’язку з чим я, перебуваючи у статусі потерпілого, подав слідчому ГПУ клопотання про перевірку наявності факту телефонних переговорів між ними напередодні та під час подій у Княжичах.

— В чому полягають методи вашого особистого розслідування трагедії?

— Знаходити інформацію мені допомагають мої знайомі — колишні й діючі працівники правоохоронних органів, назвати імена яких я не можу. Але окрім того, для встановлення істини ми з друзями навіть проводимо своєрідні слідчі експерименти. Так, аналізуючи причини, чому бійці КОРДу відкрили вогонь по автомобілю, в якому перебували двоє працівників поліції охорони й двоє розвідників управління оперативної служби, ми висунули три версії. Перша полягала в тому, що розвідники знали про злочинний характер операції, а тому їх хотіли усунути як небажаних свідків. Друга — треба було забезпечити вихід із будинку по вулиці Шептицького, 22 одного з крадіїв, який не встигнув покинути його після того, як до нього під’їхала машина поліції охорони, що прибула на спрацювання сигналізації. Для цього КОРДівцям потрібно було перебити усіх — і працівників поліції охорони, і затриманих останніми розвідників. Ну й, нарешті, третя версія — стався непередбачений ексцес виконавця з боку покійного бійця КОРДу Віталія Валецького, який не збирався нікого вбивати, а хотів лише визволити заручників. Але внаслідок того, що співробітники поліції охорони першими відкрили по ньому вогонь, він уже, мовляв, відстрілюючись, убив усіх чотирьох.

Для перевірки останньої версії ми зімітували операцію з визволення заручників. Взяли на звалищі списаний легковий автомобіль, в який сіли наші знайомі, що грали роль працівників поліції охорони. А інші наші знайомі в ситуації, максимально наближеній до реальної, грали роль спецпризначенців, які мали визволяти затриманих ними розвідників з биттям вікон, відкриванням дверей, витяганням пасажирів із салону. Висновок за наслідками цього експерименту був однозначний: працівники поліції охорони за той короткий проміжок часу, який тривала імітована операція, не встигли б навіть збагнути, що сталося, не кажучи вже про те, щоб зорієнтуватися в ситуації й першими відкрити вогонь.

Отже, третя з названих нами версій відпала. А взагалі, виходячи з аналізу наявної наразі інформації, найбільш вірогідною є та з них, відповідно до якої організатори операції не збиралися нікого залишати в живих. Підтвердженням цьому є одна з фраз у перехоплених розмовах Леоніда Куряти (мовою оригіналу): «Если КОРД не успеет задержать бандитов, нас четверо, и у каждого оружие, расстреляем, а потом будем разбираться». Під словами «нас четверо» він мав на увазі себе, Мариновського, Меліхова і Михайла Радченка — співробітника Шевченківського управління поліції, який у ту ніч разом з ними перебував у Княжичах. Про цей факт я, до речі, повідомив голову Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України Андрія Кожем’якіна.

— В цій ситуації не можу не поцікавитися таким фактом. Ваші інтереси представляє адвокат Марія Островська, яка одночасно захищає Ігоря Касяна — обвинуваченого в організації розбійного нападу на проспекті Перемоги й у Княжичах. Причому з боку Леоніда Куряти начебто звучать розмови, що пані Островська — грамотний маніпулятор, яка цинічно використовує вас в інтересах захисту свого клієнта Касяна.

— Леонід Курята цинічно дав вказівку на вбивство мого сина, а його захист маніпулює змістом розмов, записаних СБУ та оприлюднених журналістами. Їм залишилось лише поговорити про мого адвоката. Марія Островська — поки що єдиний правозахисник, якому я довіряю. Дізнався про неї ще до знайомства, коли проводив власне розслідування. Стороння інформація підтверджувала, що Островська — грамотний, порядний та безстрашний адвокат. Я сам вийшов на неї, і завдяки її втручанню мені нарешті надали в ГПУ доступ до документів про загибель сина та матеріалів експертизи. Так, вона захищає Ігора Касяна. Проте зібрана мною інформація свідчить про те, що банду організував поліціянт Б. і підключив своїх друзів. Кришували їх поліцейські очільники високого рангу, прізвища яких я вже називав. В причетність Касяна до цієї банди я не вірю, і головне — не він стріляв в мого сина і не він давав команду на вбивство.