Новини
Ракурс
Судова реформа. Фото: CC0 Public Domain / Max Pixel

Судова реформа і кримінальна відповідальність «реформаторів»

«В інвесторів будь-де у світі завжди є два ключових питання:
як захищаються мої гроші і хто буде виконувати роботу?»

Президент України Володимир Зеленський

Такої «судової реформи», щоб конституційний і найвищий судовий орган у системі судоустрою країни — Верховний суд України, перейменований змінами до Конституції на «Верховний суд» з 30 вересня 2016 року, — «реформатори» усунули від здійснення конституційної функції — правосуддя, в нас ще не було.

Однак діями так званих реформаторів утворено і з 15 грудня 2017 року допущено до здійснення правосуддя ще один «новоутворений» Верховний суд, який є неконституційним і діє у спосіб, не передбачений Конституцією України. Як наслідок замість судової реформи маємо тільки два верховні суди і повний колапс правосуддя.

Зміна назви як судова реформа

Коли зміни до Конституції в частині перейменування ВСУ на ВС і Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII набули чинності з 30 вересня 2016 року, Пленум ВСУ звернувся до Конституційного суду з поданням визнати окремі пункти Перехідних положень цього закону неконституційними, оскільки вони суперечать висновкам на зміни до Конституції і рішенням КСУ.

20 січня 2016 року КСУ було надано висновок №1-в/2016 про внесення змін до Конституції, який передбачає, що «відповідно до частини другої статті 125 Конституції України найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний суд України.

У законопроекті передбачається, що найвищим судом у системі судоустрою України є Верховний суд. Крім того, законопроектом пропонується у статті 125 Конституції України замість слів «судовий орган» застосувати слово «суд», замість слів «система судів загальної юрисдикції» — слова «система судоустрою України», а назву «Верховний суд України» — без слова «України».

Цей висновок КСУ від 20 січня 2016 року був повторно підтверджений висновком від 30 січня 2016 року лише в частині зміни назви «Верховного суду України» на «Верховний суд», а тому розгляд подання КСУ не викликав жодної складності.

Так мав би виглядати перебіг конституційного процесу, коли йшлося б лише про зміну назви ВСУ без слова «України», яким текст Основного Закону держави або України позбавляється наслідків механічної адаптації назви «Верховний суд Української Радянської Соціалістичної Республіки», здійсненої шляхом її заміни на «Верховний суд України».

Самі конституційні зміни також викликають запитання: невже недостатньо було позбавлення наслідків механічної адаптації назви «Української РСР» на «Україна» у законі «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 року, ухвалення Конституції України 28 червня 1996 року чи інших законодавчих актів? Однак про це згодом.

Кримінальна відповідальність службових осіб

З метою підвищення відповідальності за дотримання Конституції, виконання рішень і додержання висновків КСУ службовими особами 13 липня 2017 року ВРУ було ухвалено закон «Про Конституційний суд України», розділом III Прикінцеві положення якого було внесено зміни до Кримінального кодексу України і доповнено статтю 382 словами «рішення Конституційного суду України та умисне недодержання нею висновку Конституційного суду України».

Таким чином, після 13 липня 2017 року вимоги частини другої статті 150 Конституції України та рішення КСУ від 14 грудня 2000 року у справі про порядок виконання рішень КСУ про обов’язок виконання його рішень, що є вимогою Конституції України, яка має найвищу юридичну силу стосовно всіх інших нормативно-правових актів… посилено кримінальною відповідальністю службових осіб та покаранням у виді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років.

Кримінальна відповідальність настає після 13 липня 2017 року як за умисне невиконання чинних рішень КСУ, так і за умисне недодержання службовими особами висновків КСУ, якими у судовій реформі є висновки КСУ від 20 і 30 січня 2016 року щодо змін до Конституції в частині правосуддя.

Судова реформа і ліквідатори ВСУ

Однак окремі службові особи — «ліквідатори» ВСУ, один з яких (за заслуги в історії про підроблення печатки та бланків ВСУ, внесення даних до реєстру про його «ліквідацію») став суддею Касаційного цивільного суду, керівництво ДСА і «новоутвореного» ВС умисно не виконують рішення КСУ та умисно не додержуються вищезгаданих висновків КСУ в ініційованій ними незаконній процедурі «припинення-ліквідації Верховного суду України».

Абсолютно очевидним є факт суперечності пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» закону №1402-VIII щодо припинення діяльності та ліквідації ВСУ у порядку, визначеному законом, висновкам КСУ та рішенням КСУ від 23 грудня 1997 року (справа про Рахункову палату), від 30 травня 2012 року (справа про законодавчу ініціативу), у справі за конституційним поданням ВСУ щодо конституційності положень частин третьої, десятої статті 133 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» у редакції ЗУ «Про забезпечення права на справедливий суд» від 4 грудня 2018 року. Ним визначено, що «Україна є правовою державою, у якій визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (стаття 1, частини перша, друга статті 8 Основного Закону України)».

Більше того, рішенням від 12 лютого 2002 року (справа про електроенергетику) КСУ визначено, що Конституція України як головне джерело національної правової системи є також базою поточного законодавства. Вона надає можливість урегулювання певних суспільних відносин на рівні законів, які конкретизують закріплені в Основному Законі положення, а не підміняють їх.

Судова реформа. Фото: CC0 Public Domain / Max Pixel

Коли ст. 125 Конституції передбачено найвищий судовий орган — Верховний суд, так там немає місця чотирьом касаційним судам і Великій палаті, які діють замість Верховного суду. Так де ж тоді рішення Верховного суду? Відповідь проста — з 15 грудня 2017 року Верховний суд не діє і немає жодного судового рішення, яке підписала б голова ВС.

У рішенні від 12 лютого 2002 року КСУ вирішив, що «згідно зі статтею 152 Конституції України закони та інші правові акти визнаються неконституційними, якщо було порушено встановлену Конституцією України процедуру їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Ця умова стосується і парламенту, порядок роботи якого визначається законом про регламент Верховної Ради України (стаття 82 Конституції)».

Закон, який було ухвалено парламентом до внесення змін до Конституції, не може конкретизувати закріплені в ній положення, відповідно до згаданих рішень КСУ і, зокрема, рішення КСУ від 12 лютого 2002 року.

Однією з форм умисного невиконання «ліквідаторами ВСУ», керівництвом ДСА і «новоутвореного» ВС як службовими особами рішення КСУ, умисного недодержання ними висновку КСУ від 20 січня 2016 року та висновку від 30 січня 2016 року, відповідальність за які передбачено ч. 4 ст. 382 КК України, є пряма й відкрита відмова від його виконання, висловлена як в усній, так і в письмовій формі.


Починаючи з 2018 року судді і працівники ВСУ відстоюють у зверненнях до керівництва держави недопустимість невиконання рішень та недодержання висновків КСУ, просять припинити дії по захопленню державної влади — найвищого судового органу ВСУ (перейменованого з 30.09.2016 р. на ВС), відповідальність за які передбачено за ст. 109 КК України як за найтяжчий злочин проти основ національної безпеки України та інші злочини.

Співучасть службових осіб у діях, відповідальність за які передбачено за ст. 109 КК України, невиплата у законний спосіб більше як 1 року і 6 місяців суддівської винагороди 9 суддям і працівникам ВСУ дали підстави їм для звернення до Державного бюро розслідувань щодо відкриття кримінальних проваджень проти «ліквідаторів ВСУ», керівництва ДСА, «новоутвореного» ВС як службових осіб, і це тільки початок. 


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter

.