Новини
Ракурс
табуйована лексика не є поширенням недостовірної інформації Фото pixabay

Справа про «реального дебіла»: вчимося ображати політичних опонентів правильно

Нещодавно на сайті Верховної Ради з'явилася новина про внесений законопроєкт, автори якого пропонують запровадити кримінальну відповідальність за образу України, її Збройних сил і українського народу. Покарання за це пропонуються досить жорсткі — виправні роботи на строк до двох років або арешт до шести місяців, або позбавлення волі на строк до двох років. За публічні образи українського народу або осквернення історичної пам'яті — арешт до шести місяців або позбавлення волі на строк до трьох років.

Водночас депутати і чиновники всіх рівнів періодично радують цей самий народ своїми дотепними висловами, правда, в основному на адресу один одного. Але тут головне — ретельно вибирати образи, тому що відверта нецензурщина може зійти з рук, а от деякі цілком друковані слова — ні.

Що страшніше — матюки чи грубість?

Років зо два тому ми досліджували тему відповідальності за матюки. Але в тих судових історіях йшлося про нецензурщину. У першій заступниця міського голови райцентру на Львівщині обізвала свого шефа словами, «які можна розуміти як «підла, нікчемна людина, винятковий дурень... тупий і неадекватний негідник», до того ж звинуватила його в сексуальних домаганнях. Міський голова подав до суду, оцінивши моральну шкоду в 100 тисяч гривень, і справу виграв. Щоправда, суму урізали в чотири рази. І головне — його заступницю зобов'язали платити не за те, що вона охарактеризувала шефа кількома матюками, а за те, що бездоказово звинуватила його в посяганні на свою честь.

У другій історії судилися дві продавщиці приміського ринку: кожна з них обізвала свою товаришку непристойними словами, які можна перекласти цензурно як «літня жінка легкої поведінки», і обидві подали позови одна на одну. Суд порахував таку характеристику оціночними судженнями, які не зазіхають на честь, гідність і ділову репутацію, і відправив обох з'ясовувати стосунки у приватному порядку.

Отже, грубість цілком може зійти з рук? Хоч як дивно, відвертий мат — так, а от деякі просто грубі слова...

П'ять тисяч за медичний діагноз

Цю анекдотичну історію розглянув нещодавно міськрайонний суд одного з райцентрів Харківської області. Втім, сама вона сталася пів року тому. Отже, в грудні минулого року міськрада вибрала на посаду секретаря одного місцевого депутата. Це рішення не влаштувало іншого місцевого депутата, — звичайна справа для будь-якого виборного органу влади. Через півтора місяця цей незадоволений депутат висловив з трибуни, що він думає про недавно обраного: «Оголошую секретарю (такому-то): вибач мене, але ти дибіл, ну реальний дибіл (так написано в судовому рішенні. — Ред.). Можеш... до суду на мене подати, що я тебе ображаю, так, але іншим тебе словом не назвеш».

Секретар міськради так і зробив: подав позов до суду про визнання виразу «реальний дибіл» таким, що ображає його честь і гідність, і зажадав виплати моральної шкоди в 10 тисяч гривень.

Образник написав відзив на позов: мовляв, його опонент не про честь думає, а про те, що він сам, депутат такий-то, безкомпромісно бореться з корупцією, а в корупційних скандалах фігурує товариш секретаря міськради. А сам секретар збирається ввести суд в оману «з метою власного збагачення (отримати 10 тисяч гривень)».

Суд відбувся, і на засіданні відповідач зробив фатальну помилку: заявив, що «керувався виключно медичними термінами, які жодним чином не впливають на ділову репутацію позивача».

А от і ні! Суд дійшов протилежного висновку: «Слово «дебіл» є медичним терміном. Це хворобливий стан психіки, що характеризується загальними клінічними ознаками... «Дебільність» — найлегша форма олігофренії... Серед інших форм олігофренії по суті лише хворі дебільністю становлять значну частину тих, кого направляють на судово-психіатричну експертизу».

Словом, якщо достовірність проголошеного з трибуни діагнозу судом не встановлена, таку інформацію слід визнати недостовірною і такою, що ображає честь і гідність секретаря міськради. Суд частково задовольнив позов, ухваливши стягнути з кривдника 5 тисяч гривень на відшкодування моральної шкоди.

Утім, це лише перша інстанція. Можливо, той, хто програв, захоче оскаржити це рішення. Насмілюся дати безплатну пораду: в розшифровках його палкої промови, записаної на відео, він називає опонента «реальним дИбілом», а діагноз звучить, як «дебільність». Можна впертися в це і, озброївшись судовим рішенням, доводити, що це два різні слова. Не виключено, що так він і вчинить.

До речі, цей лайфхак стане в пригоді і для тих, хто надумає обізвати свого опонента «п...сом», — грецьке слово, що позначає чоловіка-гомосексуаліста, пишеться трохи по-іншому.

«Я теж люблю нецензурну лексику»

Цікаво, а скандали з матюками, які періодично влаштовують особи, так би мовити, першого ешелону влади, колись дістануться до суду? Взяти хоча б представника української делегації в Тристоронній контактній групі по Донбасу, за фактом — чергового самодіяльного акторчика і гуру-шарлатана Арестовича, який публічно ображає інших у прямому ефірі та соцмережах. І що? А нічого, крім бурі в склянці, тобто в усе тих же соцмережах. Коли ця, прости господи, «велика людина» в черговий раз відправила опонента в пішу еротичну подорож у відомому напрямку, його товариш по партії Арахамія (той, який «баба-да!») вирішив підтримати колегу і сказав, що теж «любить нецензурну лексику». Мовляв, це мережевий modus vivendi такий, усе в порядку.


Як було сказано вище, судова практика зазвичай робить висновки на користь того, що табуйована лексика не є «поширенням недостовірної інформації», тож отримати компенсацію за «стару курву» або «дов...ба», швидше за все, не вийде.

Але хоч посміємося.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter

.