М. Оніщук: Зі зміною кожного політичного режиму відбувається чи не тотальна зміна керівників судів

У нашій державі оголошено процес відновлення довіри до судової системи (читай — люстрація суддів). Як саме це буде відбуватися — поки що невідомо. Є вже чимало альтернативних проектів люстраційних законів, запропонованих різними політичними силами і громадськими організаціями. Свою думку щодо способу люстрації суддів, запропонованого Міністерством юстиції, висловили на 5-й конференції суддів господарських судів України знані юристи, які свого часу очолювали Міністерство юстиції України. Цікаво, що стосовно очищення суддівських рядів колишні міністри юстиції, які неодноразово демонстрували різну позицію з важливих юридичних питань, та ще й мають зовсім різну політичну «орієнтацію», висловили практично одностайну точку зору. А крім того, закликали суддів активніше самим долучатися до напрацювання нових правил.

Микола Оніщук, доктор юридичних наук, ректор Національної школи суддів України, екс-міністр юстиції:

— На жаль, склалася вельми негативна тенденція, коли зі зміною виконавчої влади, а у більш широкому розумінні — політичного режиму, партійної належності цього режиму, відбувається чи не тотальна зміна керівників судів, що взагалі є неприпустимим. І це відбувається завжди, незалежно від того, яка партія прийшла до влади на виборах чи яку ідеологію сповідує новообраний президент або інша перша особа в державі. Мені б дуже не хотілося, щоб ця негативна тенденція була продовжена з огляду на її деструктивність.

Насамперед потрібно зрозуміти, чого очікує від суддівського корпусу суспільство і які шляхи вирішення накопичених за багато років проблем у судовій системі може запропонувати суспільству сама судова система. Я вважаю, що такого роду питання слід обговорювати. Судова влада має надзвичайно широкі повноваження у суспільстві. З огляду на це суспільство має високі вимоги до цієї гілки влади.

Сьогодні мало визнати, що судова влада є складовою частиною усіх суспільних інститутів, що вражені відомими негативними явищами. І це не може бути виправданням, особливо коли йдеться про судову систему і суддів, бо рівень самоцензури у судді повинен бути значно вищим за загальний, незалежно від того, як діють ті чи інші гілки влади. Не може бути причин, щоб суддя, спираючись на цей стереотип, міг би виправдатися за ухвалення неправосудного судового рішення. У Канаді застосовується спеціальна молитва судді*, яка нагадує їм про принцип верховенства права і суддівську етику. Нашим суддям слід було б її прочитати.

Сьогодні судова влада не є суб'єктом законодавчої ініціативи, але ніхто не обмежує можливість органів судової влади та суддівського самоврядування брати активну участь у нормопроектній діяльності, особливо зараз, коли готуються надзвичайно важливі для системи закони — чи то закон про відновлення довіри (люстрацію), чи то нова редакція Закону «Про судоустрій та статус суддів».

Суддівська спільнота повинна дати власну оцінку організації та відправленню судочинства в країні. І не тільки цьому, а й тим методам, якими нинішня політична влада збирається наводити лад у системі. Адже я переконаний: ті проекти законів про люстрацію, які нині знаходяться на розгляді у ВР, а також альтернативні проекти безпосередньо зачіпають інтереси судової влади, кожного судді, з огляду на численні пропозиції неконституційного характеру. Йдеться не про те, що не можна вести розмову про люстрацію, її потрібно вести. Але такі процедури мають забезпечити неупередженість, виваженість і можливість процесуального захисту. Я вже не кажу про такі неконституційні речі, як те, що Люстраційний комітет може звертатися безпосередньо до ВР стосовно звільнення суддів за порушення присяги. Адже право на це має лише Вища рада юстиції та парламент, який діє виключно на підставі Конституції. Саме ВРЮ має робити подання до парламенту, незалежно від того, як ми ставимося до цього колегіального органу.

Таким чином, було б надзвичайно важливо, щоб З'їзд суддів України, як вищий орган суддівського самоврядування, висловив на повний голос свою точку зору стосовно цих процесів. Судова влада повинна вступити у діалог із суспільством. Немає кращого способу повернути довіру, крім прямого спілкування, без політичних посередників. Можна, звісно, заховатися за формальні процедури, підлаштуватися під них, щоб вибороти собі маленьке місце під сонцем, але це не відновить довіру суспільства.

Сьогодні важливо не повторити помилок, які вже неодноразово робилися, в тому числі, коли йдеться про призначення суддів. Ми так багато говорили про необхідність виключення політичних інститутів, зокрема представницьких, з системи формування судової влади, але парламент знову стає суб'єктом цих відносин. Це є неприйнятним. Слід шукати інші відповіді на ті нагальні питання, інші механізми, що пов'язанні з відновленням довіри. Такі механізми є, але вони не можуть бути одномоментними. Це справа, яку треба робити роками. Звісно, є бажання зробити все за один раз, але з цього нічого не вийде. З'явиться нова залежність. На жаль, судова система виробила вкрай негативний компонент: вона дуже швидко налаштовується під кожен новий політичний режим. Причому не обов'язково в порядку вказівок керівників судових юрисдикцій, а сама по собі. Ось, що сьогодні губить судову систему.

Я був на засіданні Люстраційного комітету. Почали обговорювати необхідність люстрації суддів. Були аргументи «за», були «проти». Один із таких аргументів противників люстрації: судді, які ухвалювали взяття під варту активістів Майдану, перебували під тиском влади і не могли ухвалювати інших рішень. Мовляв, вони ризикували своєю роботою. А ті, хто був за люстрацію, казали: «Той, хто стояв на Майдані під кулями з дерев'яним щитом, ризикував життям. А суддя — лише посадою. Що більше важить?» Це дуже гострі питання.

Я щиро впевнений, що ми маємо вирішити накопичені проблеми. І ми маємо таку можливість. Важливо, щоб усі рішення ґрунтувалися на чітких конституційних механізмах притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Судова влада не має залишатися пасивним об'єктом впливу політичних інститутів. Це неприпустимо. Але якщо судова влада не буде сама щось робити, за неї вирішать інші.

Олександр Лавринович, голова Вищої ради юстиції, екс-міністр юстиції:

— Те, що відбувається нині в судовій системі, справді є намаганням відновити довіру до неї чи це чергова спроба підпорядкувати судову владу політичному керівництву країни? Як відповісти на це питання? Навряд чи сьогодні знайдеться хтось, хто скаже, що рівень довіри до судової системи задовольняє усіх в країні. Та хіба рівень довіри до інших гілок влади в нас вищий?

Втім справді, підвищення рівня довіри до судової системи необхідне. Для цього слід піднімати професійний рівень тих, хто працює в судах, і звільняти тих, хто використовує суддівське звання для свідомого порушення закону. Питання в тому, хто має забезпечувати контроль за рівнем професіоналізму суддів. Сьогодні, відповідно до закону, цю функцію виконує Вища кваліфікаційна комісія. Можна уявити собі і створення іншого органу. Але його слід забезпечити законодавчим і організаційним підґрунтям, а це питання часу — щонайменше, не одного року.

Наступне питання: хто має встановлювати наявність порушень у діях чи рішеннях судді, якщо ці рішення можуть мати наслідком звільнення за порушення присяги? Зараз це встановлює Вища рада юстиції, яка діє згідно з Конституцією, чинним законодавством України. Відповідно до рекомендацій Венеціанської комісії та рішення Європейського суду з прав людини, більшість членів ВРЮ складають судді. Саме це викликає проблеми, вирішити які неможливо без прийняття змін до Конституції. Перша проблема — те, що зайнятість людини на основній роботі і одночасно у ВРЮ не дає їй змоги ефективно працювати. Друга проблема — відсутність кворуму, яка унеможливлює винесення рішень.

Ці проблеми постають усі 15 років існування ВРЮ. Бувало, що ВРЮ не могла зібратися протягом року. Це можна виправити. Для цього необхідно внести дві зміни у чинне законодавство. По-перше, члени ВРЮ, принаймні більшість, повинні працювати у цьому органі на постійній основі, а не на громадських засадах. Ті судді-члени Вищої ради юстиції, хто висловить бажання, мають бути відряджені на постійну роботу до ВРЮ. Ті, хто не захоче залишати роботу судді, залишатимуться в своїх судах, а на це місце у ВРЮ прийдуть інші.

По-друге, слід передбачити ухвалення рішень більшістю від присутніх. Це мінімізує випадки ухилення суддів-порушників від відповідальності. Адже є чимало випадків, коли ВРЮ не може вжити заходів реагування на дії судді, чиї порушення було повністю доведено, бо не вистачає кворуму для ухвалення рішення. Якщо ж внести вказані зміни, запрацює конституційний і ефективний механізм очищення судової влади. І це можна зробити вже сьогодні.

Усі інші, позапроцесуальні шляхи: оцінка дій суддів та прийнятих ними рішень, перегляд цих судових рішень — неконституційні, вони віддалятимуть Україну від правової держави, Європейського співтовариства, частиною якого ми прагнемо стати. Переконаний, що для оновлення судової системи і держави в цілому треба йти шляхом верховенства права.

Те, що судді не залишаться осторонь процесу відновлення довіри до судової системи, засвідчив Артур Ємельянов, голова Ради суддів господарських судів України:

— Суддівський корпус, звісно, виступає за те, щоб судді, які ухвалюють незаконні та несправедливі судові рішення, несли встановлену законом відповідальність. Однак перевірка діяльності суддів має відбуватися у законний та демократичний спосіб за участю висококваліфікованих юристів.

Не має значення, яким саме буде склад відповідної комісії, це можуть бути члени ВРЮ або виключно представники громадськості. Важливе інше: рішення, яке прийматиметься, не повинне мати обов'язкового характеру для єдиного на сьогодні конституційного органу, що може приймати рішення стосовно звільнення суддів. Тобто рішення так званого Люстраційного комітету мають передаватися до Вищої ради юстиції – для прийняття нею остаточного рішення. Не повинно бути так, щоб рішення комісії ставало остаточним і не підлягало оскарженню з боку того, хто проходив перевірку. Це питання знімається, якщо остаточне рішення прийматиметься Вищою радою юстиції. Таким чином одночасно було би гарантовано і громадський контроль за процесом, і його законність.

* Молитва судді

 

Боже! Я — єдина істота на світі, якій ти дав частку твоєї всемогутності: силу засудити або виправдати подібних до себе.

 

Переді мною люди схиляють голови; до мого слова вони біжать; до моєї мови прислухаються; моїм наказам підкоряються; за моїми порадами вони миряться, розлучаються або полишають свої (матеріальні) блага.

 

За одним моїм знаком двері тюрем зачиняються за засудженими або відкриваються до свободи. Мій вирок змінює бідність на багатство і достаток — на жебрацтво.

 

Від мого рішення залежить доля багатьох людей. Мудрі чи знехтувані, багаті чи бідні, чоловіки чи жінки, діти, молодь, генії та божевільні, ті, що вмиратимуть, і ті, котрі ще народяться, — всі від народження й до смерті підкоряються закону, який я представляю, і правосуддю, яке я символізую.

 

Яку жахливу й важку ношу ти поклав на мої плечі. Боже!

 

Допоможи мені, Боже, бути достойним такої високої місії, щоб велич цієї посади не спокушало мене! Щоб не охопила мене гордість чи пиха. Щоб не вабила мене спокуса. Щоб не спокушали мене почесті й оманливі знаки величі.

 

Благослови, Боже, мої руки: увінчай моє чоло, о мій дух, щоб став я міністром справедливості, якою ти милостиво обдарував людське суспільство. Зроби з моєї тоги непідкупну мантію!

 

Перо моє щоб було стрілою, яка вказує траєкторію закону на шляху правосуддя, а не кинджалом, що ранить.

 

Допоможи мені, Боже! Дай мені сили бути справедливим і рішучим, чесним і щиросердним, стриманим і добрим, щирим і скромним! Щоб я був непримиренним до помилок, але з розумінням ставився до тих, хто помиляється. Другом істини і поводирем для тих, хто її шукає. Щоб я був тим, хто застосовує закон, але передусім тим, хто його виконує. Ніколи не дозволяй мені "вмивати руки", як Пілат, перед безневинністю, і кидати, як Ірод, на плечі приниженого шати сорому. Щоб не боявся я ні кесаря, ні короля.

 

Мій вердикт щоб був не нищівною анафемою, а закликом, що відроджує, словом, що підбадьорює, світлом, що прояснює, водою, що очищає, зерням, що проростає, квіткою, що розквітає з людського серця. Мій вирок щоб зміг нести полегшення засмученому і сміливість гнаному. Щоб висушив він сльози вдовиці й заспокоїв сиріт, які плачуть. А коли обідрані, зневажені, знедолені, без надії та віри в людей, вигнані, втомлені, голодні, що ковтають слину, бо немає хліба, з обличчям, вмитим сльозами болю і приниження, приходитимуть перед суддівським кріслом, на якому я сиджу, допоможи мені, Боже, втамувати їхні голод та жагу до справедливості. Допоможи мені, Боже!

 

Якщо в моєму житті настануть темні часи, коли колючки й будяки зранять мої ноги, коли злість людська стане великою, коли знов запалає полум'я ненависті й кулак підніметься для удару; коли хитрість і обман запанують замість Добра і звергнуть закони Розуму; коли спокуса потьмарить мій розум і замулить мої відчуття, допоможи мені, Боже!

 

Коли мене мучитиме невпевненість, проясни мій розум; коли коливатимусь у прийнятті якогось рішення, надихай мене; коли буду спантеличеним, укріпи мене; коли впаду, підніми мене!

 

І нарешті, коли настане день і я умру і як підсудний повинен буду з'явитися перед Твоїм Найвищим Ликом для останнього суду, подивись на мене зі співчуттям. Вимов, Боже, свій вирок!

 

Суди мене як Бог.

 

Я судив, як людина.