У судді більше влади, ніж у президента

Рада суддів України (РСУ), завдяки своїй репрезентативності, є обличчям судової системи. Тому кожне її рішення повинно бути бездоганним. Чи так відбувається насправді? На жаль, ні. Підтвердженням тому є нещодавнє рішення цього органу суддівського самоврядування, яким було надане право переобиратися на керівні суддівські посади людям, що їх займали за часів Януковича та після цього. Але воно не витримує критики. І от чому.

Хибна позиція

За своїм змістом це рішення є тлумаченням положення статті 20 закону «Про судоустрій і статус суддів». Рішення ж РСУ обов’язкове для зборів суддів. Таким чином, воно є фактично офіційним тлумаченням вказаного закону для зборів суддів. Однак тільки Конституційний суд України (КСУ) наділений правом тлумачити закон. Тому можна дійти висновку, що РСУ у цьому випадку умисно вийшла за межі повноважень. Адже мала право надати лише роз’яснення застосування закону, яке мало б рекомендаційний характер. Проте, оформивши таке роз’яснення у вигляді рішення, змусила збори суддів підкоритися її висновкам та позбавила можливості поставити їх під сумнів. Більшість суддів дотримуються позиції, що поки це рішення не скасоване, його треба враховувати. Це є відвертим незаконним втручанням РСУ в роботу іншого органу суддівського самоврядування.

Чому РСУ пішла на такий крок? На мій погляд, це обумовлено тим, що її правова позиція не узгоджується із законами формальної логіки. РСУ обґрунтовує позицію такими факторами: 12 лютого 2015 року було ухвалено новий закон «Про судоустрій і статус суддів», який започаткував новий порядок обрання керівників судових установ. Однак це зовсім не так. Адже з 28 березня 2015 року почала діяти нова редакція вказаного закону. А щодо «нового порядку обрання», то, за загальними поняттями, — це «новий спосіб (процедура) обрання». Новою редакцією закону «Про судоустрій і статус суддів» порядок не змінено, бо як обирали до цього керівників судових установ на зборах суддів, так і продовжують це робити. На цьому наголошували не лише експерти «Центру політико-правових реформ», а й автори закону «Про повернення довіри до судової влади в Україні».

Але РСУ чомусь вважає інакше. Вона своїм рішенням фактично змінює положення закону, яке забороняє суддям тричі поспіль обіймати адміністративну посаду. Я сприйняв це як виконання замовлення певної частини керівників суддів, які бажають втретє очолити суд, а дехто — навіть вчетверте. Тому був змушений звернутися до суду, щоб захистити закон і відновити право зборів суддів самостійно трактувати законодавство. Переконаний, що саме активний захист суддями своїх порушених прав сприятиме відновленню довіри до суду. Суспільство бачитиме, що судді хочуть змін, здатні захищати права людей і закон. А поки що воно обурене такою позицією органу суддівського самоврядування, яка свідчить про те, що судді у своїй більшості не прагнуть очищення судової влади від негідних судової мантії людей. Тому й обирають старих голів судів та їхніх заступників, відповідно до вказаного рішення РСУ.

Позбавлення права голосу

Так відбулося і в Кіровоградському окружному адміністративному суді, суддею якого я працюю, однак був позбавлений права бути присутнім на зборах суддів та висловити свою позицію з приводу запропонованих кандидатур на посаду голови та заступника цієї судової установи. На мій погляд, це неприпустимо. Але треба зауважити, що не всі мої колеги голосували за рішення про позбавлення мене права брати участь у суддівському самоврядуванні. 5 із 15 суддів підтримали мене. Саме цей факт доводить, що на сьогодні в судовій системі ще не сформувалася стійка більшість суддів, які б хотіли змін.

На жаль, більшість моїх колег обрали керівником судової установи особу, яка умисно не виконала обов’язку щодо повідомлення судді, яким я є, про проведення зборів суддів. Більше того, раніше в судовому порядку я визнавав протиправність дій керівника, які порушували не тільки мої трудові права, а й права інших суддів. Також перед виборами він незаконно виключив усім суддям зі стажу період, який вже був зарахований (це рішення самостійно скасував після того, як я подав позов до суду).

Напрошується такий висновок: судді втретє поспіль надали право очолювати суд особі, яка систематично порушує їхні трудові права. Хоча для них не може бути природнім рішення обирати керівником суддю, який порушує закон і права колег, при чому саме під час виконання адміністративних повноважень. Тому я оскаржив його у суді. Також, як зазначав раніше, подав позов і до РСУ, оскаржуючи її рішення щодо обрання голів судів та їхніх заступників.

Насправді я не вперше не погоджуюся з висновками цього органу суддівського самоврядування. Раніше оскаржував його положення, яким голів судів та їхніх заступників наділили значно меншим навантаженням порівняно з іншими суддями, бо вважав таке зменшення незаконним. Крім того, звертався до суду, щоб захистити трудові права, які порушили керівник судової установи, збори суддів та РСУ.

Втрата доступу до правосуддя

Після останнього звернення до суду в 2014 році я зарахував себе до частини населення України, яка не довіряє судовій системі. Бо один суд сказав, що збори суддів не є відповідачем, а голова суду, який виконав їх рішення, не може відповідати, тому, не надаючи жодної юридичної оцінки, відмовив у задоволенні позову. В іншій справі мені відповіли, що я втратив час на оскарження рішення РСУ від 2010 року, яке застосували щодо мене напередодні. Розгляд цих справ доводить, як судді легко позбавили колегу права у доступі до правосуддя. А що ж очікувати звичайним громадянам?

Утім, слід зазначити, що мої ініціативи знайшли відображення у змінах до закону «Про судоустрій і статус суддів». Відтак, збори суддів одержали законодавче повноваження зменшувати навантаження для керівництва судів. Таким чином, закон привели у відповідність до нормативно-правового акту РСУ. Будь-який юрист вам скаже, що має бути навпаки. Однак це реалії нашої судової системи. Адже протягом шести місяців РСУ не розглядала мою скаргу на її рішення, хоча чинне законодавство відводить на це максимальний строк у 45 днів.

На мій погляд, такі дії РСУ пояснюються одним чинником. І він називається страх. Адже РСУ, яку очолює суддя Верховного суду України, боялася визнавати очевидну помилку, яку допустила у попередньому складі, що працював під керівництвом теперішнього голови згаданого суду.

Скажу відверто: у мене також є страх. Він називається страхом Божим, який є ненавистю до зла. Так написано у Біблії. Для мене злом є все те, що порушує закон. Коли я побачив відверте порушення закону, то не міг не звернутися до суду, бо робота судді полягає у захисті не тільки прав людини, а й закону. Я дотримуюся позиції, за якої той, хто не бажає захищати власні права, навряд чи захоче обстоювати права інших. Захистивши закон, останній обов’язково захистить себе.

Ця формула неодноразово спрацьовувала щодо мене, бо я усвідомив усю повноту відповідальності, яку несу як суддя, після того, як у Біблії знайшов визначення: хто такий суддя; хто його керівник; які встановлено застереження (Книга Повторення Закону 1:16-17 і Книга 2 Хроніки 19:5-7).

Суддя повинен зрозуміти, що в нього більше влади, ніж у президента, бо тільки суддя наділений правом позбавляти людину волі. Деколи від його рішень може залежати і доля держави. Глибоке усвідомлення суддями такої відповідальності обов’язково знайде відображення в їхніх рішеннях. А це, безумовно, помітить суспільство та зробить належні висновки.