«Щоб була чепурненька, бо неохайних я не терплю»: жінки та пристрасть у житті Тараса Шевченка (ФОТО)

Цілі покоління українців ще зі шкільної парти виховувалися на образі поета-мученика, бідолашного кріпака в кожусі та шапці. Про Тараса Шевченка, стильного академіка, геніального художника, митця-трудоголіка, голос якого зачаровував жіноче товариство, не розповідалося. Він прожив лише 47 років і за цей час встиг «гори звернути», на що іншим не вистачило б і тисячі років. За життя український геній не був позбавлений щирої прихильності та уваги жінок. Від останнього свого кохання він вимагав «бути чепурненькою», бо неохайних дівчат не терпів.

Простакувата петербурзька наймичка, сільська дівчина, актриса театру, юна німкеня-натурниця, княжна, дружина полковника, донька священика, дружина давнього друга… Всі ці жінки були частиною особистого життя поета. Про них і поговоримо.

Дитяче захоплення

Дитячим коханням Шевченка вважається його ровесниця та сусідка Оксана Коваленко. Саме про неї поет згадує у вірші «Мені тринадцятий минало…». Їхні родичі вважали, що діти одружаться, коли підростуть. Проте Тарас поїхав супроводжувати Павла Енгельгардта до Вільнюса, потім був Петербург, Академія мистецтв, перше визнання. До рідного села Тарас повернувся за 14 років вільною людиною, а Оксана була вже давно заміжня і виховувала двох дітей.

«А я так мало, небагато благав у Бога, тільки хату, одну хатиночку в гаю та дві тополі коло неї, та безталанную мою, мою Оксаночку…», — писав поет.

Перше юнацьке кохання

Гарненька кравчиня польського походження Ядвіга Гусиковська, з якою юний Шевченко познайомився 1830 року у Вільно, стала першим коханням поета. Завдяки Ядвізі Шевченко не лише опанував польську мову, але й познайомився з вільнодумною молоддю. Погляди польки змінили його ставлення до самого себе — він відчув себе вільною людиною, а не кріпаком.

Ядвіга не бачила свого життя без Речі Посполитої, назрівала революція, а Енгельгард переїхав до Петербурга. Тарас спочатку думав переховатись у Гусиковської, а потім підробити документи та позбавитися і кріпацтва. Ядвіга ж бажала, щоб він приєднався до студентського руху опору, але Шевченко не бачив у цьому потреби. Тоді полька видала його уповноваженому Віленського гарнізону. Шевченка етапом відправили в Петербург. Він 800 верст подолав пішки, і друзям розповідав, що навіть чобіт протер.

Німкеня-натурниця

Другим захопленням Тараса Шевченка стала 15-річна дівчина-натурниця німецького походження Амалія Клодберг. Як свідчать дослідники, Шевченко «відбив» німкеню у свого вчителя і друга, художника Івана Сошенка. У 1839 році Тарас намалював її портрет у ліжку з розпущеним волоссям та підписав його «Чевченко», оскільки саме так Амалія вимовляла його ім’я.

Водночас Сошенко мав намір посватати Клоберг, яка була племінницею хазяйки його квартири. «Тарас зламав усі мої плани. Довго я приховував невдоволення їхніми близькими стосунками, нарешті не витримав. Вилаявши Тараса, я вигнав його з квартири», — писав Сошенко, у якого потім стався нервовий зрив.

«Як тому дурному, що полюбить, побереться, а вона другому за три шага продається та з його й сміється», — писав Шевченко у поезії «Три літа».

Княжна «добрий ангел»

Із княжною Варварою Репніною Шевченко познайомився під час свого першого приїзду в Україну, після навчання в академії. У 1843 році він завітав до Яготина, де зупинився у родині Миколи Григоровича Репніна-Волконського. Князь був людиною неординарною, а його донька 35-річна Варвара все своє дитинство провела при європейських дворах.

«Мое влечение к нему обнаруживалось все более и более; он мне отвечал теплым чувством, но страстным никогда… Он одарен был больше, чем талантом, ему дан был гений… Я очень привязана к нему, и не отрицаю, что если бы я видела с его стороны любовь, может быть, ответила ему страстью», — писала княжна у листі до свого духовного наставника, француза Шарля Ейнара.

У відомій посвяті до поеми «Тризна», адресованій Варварі, Шевченко назвав її добрим ангелом. Однак вони знаходилися на різних суспільних щаблях і їхні шляхи розійшлися. Княжна так і не вийшла заміж, а поет так і не одружився.

Під час другого приїзду до Яготина брат Варвари Василь з Шевченком «набралися міцного рому та влаштували у вітальні гармидер». Варвара хотіла вгамувати чоловіків, але брат попросив її «не заважати й не псувати настрій проповідями». Вже тоді Шевченко мав дорогий англійський одяг, любив ром, сигари та відпочинок у доброму товаристві, фліртував з дружинами господарів маєтків. Не даремно пізніше поміщик Олександр Афанасьєв-Чужбинський натякав, що Шевченко покохав «Ганну вродливу», оскільки поет також часто відвідував родину Закревських.

Дружина полковника

У червні 1843 року на балу в Мойсівці онук Петра Забіли Віктор (побратим Тараса) познайомив його з дружиною полковника Платона Закревського Ганною. Саме тоді Шевченко зустрівся з Євгеном Гребінкою, Яковом де Бальменом. Вранці веселі друзі поїхали до Яготина, звідти до експериментатора з різноманітними рецептами наливок Віктора Забіли, потім у маєток де Бальменів, згодом до Закревських у Зелену Рудку. Поки Забіла відволікав Платона Закревського своїми настоянками та грою в карти, 29-річний Тарас і 21-річна Ганна розмовляли. Потім восени 1844 року у Петербурзі Тараса навідувала Ганна Закревська. Ще за рік вона народила донечку Софію. Відомо, що Шевченко був захоплений красою Закревської.

«Всім вашим родичам низенько кланяюсь… А Ганні вродливій скажи, що як тілько очуняю та кожух пошию, то зараз і прибуду з пензлями і фарбами на цілий тиждень», — писав Шевченко.

Афанасьєв-Чужбинський згадував, що на балу в Мойсівці Тарас просив у Ганни на згадку хоч одну блакитну квітку, якими була оздоблена її сукня. Шевченко таки ухитрився відірвати квітку. А років через два Чужбинський випадково побачив у нього цю квітку.

«Славна молодичка, — і така приємна, що, здається, і забудеш, а побачиш, то знов так тебе й тягне», — казав Шевченко.

На думку дослідників, у Березовій Рудці стався якийсь інцидент, пов’язаний із залицяннями Шевченка. Олексій Капніст писав до Тараса: «Мені доручено просити вас не заїжджати, як ви збиралися, до Закревського, а головне, не писати йому ні з якого приводу… Тимчасове захоплення зникає, як дим, але нерідко плями не виводяться і затьмарюють душу, відбиваючись на совісті». Зустрітися їм більше не довелося — Ганна померла у віці 35-ти років.

Донька священика

Під час перших відвідин України у Кирилівцях Шевченку сподобалась донька священика Григорія Кошиці Феодосія. Вона відповіла взаємністю. На той час їй було 17 років. Після отримання посади у Київському університеті Тарас надумав влаштувати своє особисте життя, але батьки дівчини були проти. Спершу закоханих спробували розлучити хитрощами. Дізнавшись, що Шевченка запросили бути хрещеним батьком дитини селянина Прокопа Демченка, батьки дівчини вирішили, що хрещеною буде Феодосія (а кумові й кумі за звичаєм не можна було одружуватися). Однак Феодосія охрестила дитину в іншого попа з іншим кумом. Шевченко ж приїхав у Кирилівці на храмове свято свататися, але батьки дівчини вручили йому гарбуза. Молода попівна не наважилася на втечу з поетом. Відомо, що невдовзі Феодосія збожеволіла і у 1884 році померла.

«…гарна була баришня. Частенько мені приходилося бути свідком, як вони зустрічались і щиро розмовляли в гаї… І часами цілі ночі просиджували вони в обіймах під своєю калиною та, слухаючи соловейків, дивились у вічі один одному», — згадує наймит священика Жорновський.

Платонічне кохання

Під час заслання Шевченко закохався в дружину коменданта Новопетрівської фортеці Агату Ускову. Вона була його справжнім платонічним коханням, однак плітки перервали їх приятельські розмови, хоч вони й підтримували дружні стосунки впродовж багатьох років.

«Я полюбил ее возвышенно, чисто, всем сердцем и всей благодарною моей душой. Не допускай, друже мой, и тени чего-либо порочного в непорочной любви моей», — писав Шевченко у листі до Залеського у 1855 році.

«На зріст був середній, кремезний, трохи вайлуватий, навіть незграбний. Обличчя відкрите, добродушне, високе чоло з великою лисиною, що надавало йому солідного вигляду; рухи неквапливі, голос приємний, говорив чудово, плавно, особливо добре читав уголос… Я знайшла в ньому чесну, правдиву, моральну людину… Спів він, здається, любив; так улітку, гуляючи в саду, він майже завжди мугикав собі яку-небудь просту пісеньку; пам’ятаю, наприклад, одну з них: „Стоит парень у ворот, у ворот красотка ждет“», — писала Ускова.

Офіцерське товариство у форті Шевченка не любило, бо сам він вважав більшість із них дурнями. У форті один час була мода на пельмені. Дами збирались і самі їх готували.

«В самому розпалі нашої роботи заходить Шевченко. Дами його питають, скільки зробити пельменів на його пайку. Він відповідає: „сотню“ — йому відказують, що він не з’їсть, але він просить про це не турбуватись. Тоді йому приготували сотню крупніших за інші, і в деякі з них наклали більше перцю, в інші солі, цибулі, крупи та ін. Він гарненько все з’їв і навіть не скривився (і без жодних наслідків)», — згадує Ускова.

Ускова часто гуляла з Шевченком, їй доводилося сперечатися з ним, оскільки поет спершу вважав її чоловіка деспотом. Їхні прогулянки тривали досить довго, але змушені були припинитися через плітки.

«Якось приходить до нас Нікольський і, між іншим, в жартівливому тоні, каже мені, що коли я бажаю, то він може показати мені місце, де Шевченко стоїть чи ходить, очікуючи, коли я піду гуляти і в який я бік поверну, туди й він поспішає, щоб мене наздогнати. Мені було дуже неприємно чути це. Щоб одразу припинити балачки, я перестала ходити гуляти. Шевченко дивувався — чому?», — писала Ускова.

Молода акторка театру

Коли поету йшов 44-ий рік він остаточно вирішив одружитися з молодою «простою» дівчиною. Під час перебування у Нижньому Новгороді по дорозі з Петербурга до Москви після заслання на сцені місцевого театру Шевченко побачив акторку Катерину Піунову. Загалом у Нижньому Новгороді він уповні відчув свою популярність — жінки наввипередки замовляли йому свої портрети.

Згодом Тарас допомагав в театральній кар'єрі молодій шістнадцятирічній дівчині. Він навіть викликав знаменитого актора Михайла Щепкіна, щоб той зіграв з Катериною у спектаклях. Також він ублагав директора Харківського театру зарахувати 16-річну акторку без досвіду до своєї трупи. На жаль, батьки дівчини відмовили у проханні поета віддати за нього дочку. Своє рішення вони аргументували великою різницею у віці.

«Але ж мені ще шістнадцяти не було! Що я там розуміла! Про душевний світ, про розум великого поета забула, клепки забракло», — згадувала Піунова.

Дружина давнього друга

З дружиною давнього друга, вченого, історика і фольклориста Михайла Максимовича Марією Шевченко спілкувався в Москві. Тарас подарував їй автограф вірша «Садок вишневий коло хати…». Їхнє листувалися зводилося переважно до розмов про вибір нареченої. Біографи Кобзаря не припускають, що він дав волю своїм почуттям. На схилі свого життя Шевченко високо цінував тих, хто залишався з ним поруч попри всі негаразди.

Кріпачка, яка не пішла заміж «за такого старого та лисого»

У садибі в Корсуні свого свояка-однофамільця Варфоломея Шевченка жила 17-річна кріпачка князя Лопухіна Харитина Довгополенко. Спочатку Тарас не звернув на неї уваги, але після повернення до Петербурга почав просити Варфоломея видати за нього Харитину. Це сватання успіху не принесло, дівчина не хотіла йти «за такого старого та лисого». Свояк також не радив поету одружуватися на малоосвіченій сільській дівчині. Зауважимо, що Шевченко у 40-річному віці продовжував захоплюватися юними дівчатами, які вважали його «дідусем».

«Без жінки й над самісіньким Дніпром і в новій, великій хаті, і з тобою, мій друже брате, я буду на самоті, я буду одинокий», — писав Тарас Варфоломею.

Останнє кохання Шевченка

Колишня наймичка Ликерія Полусмак, яку Шевченко звільнив від кріпацтва, була останнім коханням поета. Тарас запропонував їй одружитися і переїхати в Україну. У 1859 році Ликерію привезли в Петербург прислуговувати сестрі Надії Забілі на дачі в Стрельні. Роком пізніше на літературній вечірці Варвари Карташевської Тарас вперше побачив 19-річну симпатичну україномовну «дівчинку до чаю». Влітку Шевченко посватався до Ликерії, на Покрову мали одружитися. Як оповідали жінки, що добре знали тоді Ликерію, вставала вона пізно, ходила нечесана й невмита, була лінивою й неохайною, ласою на гроші й не шанувала своєї дівочої слави. Вміла лише добре шити білизну й вишивати.

«Так не хочеться за нього йти… Ні! Піду! На зло дівчатам карташевським піду, щоб вони збісилися…», — говорила Ликерія.

Маючи формальну згоду пана на свій шлюб із Шевченком, вона почала вести себе ще гірше — до ночі ходила на вечерниці, «співала, реготала з солдатами». Про це згадувала Надія Забіла.

Дівчина сердилася, що Шевченко не захотів наймати прислугу, сказав, щоб Ликерія сама прибирала у своїй кімнаті.

«Важкого ти у мене нічого не будеш робити, хіба звариш борщу та пошиєш мені сорочку… Та одно знай: щоб була чепурненька, бо неохайних я не терплю», — казав Шевченко.

Однак Ликерія хотіла бути панночкою. Тарас обдаровував її подарунками (накупив їй суконь, капелюхів, черевиків, каблучок, сережок, коралів), але вона зважилася на флірт з його друзями та знайомими. Причиною конфлікту стало те, що прийшовши до Полусмак не в звичайну пору, Шевченко застав її в обіймах її вчителя, а за іншою, менш певною версією, в обіймах якогось лакея. Коли Ликерія побачила, що діла вже не буде, відповіла нахабно: «Хіба ж би я за тебе, такого „старого та поганого“ пішла, коли б не подарунки, та не те, щоб панією бути».

На сотий день знайомства Шевченко попросив спалити всі його подарунки, щоб вона заплатила за квартиру 14 руб., за ключ, нею загублений, 1 руб.

Лукерія пережила Шевченка на більш, ніж півстоліття. Останні 10 років свого життя, поховавши п’яницю чоловіка-перукаря і зіп’явши на ноги дітей, Ликерія переїхала до Канева, де працювала швачкою та доглядала могилу Тараса. Подарувала світлиці Шевченка 4-метровий весільний рушник, вишитий півнями, та залишила запис у книзі відвідувачів: «Сподіваюсь, ти бачиш, як я каюсь…».