Українці-герої Другої світової війни у складі армій США, Канади та Великої Британії (ФОТО)

Багато українців, які мешкали в інших країнах, брали участь у Другій світовій війні у складі армій США, Канади, Великої Британії та інших держав. Наприклад, відомим громадським діячем української еміграції, який брав участь у світовій війні як пілот польських та британських ВПС, був Михайло Опаренко.

Майбутній військовий льотчик народився у січні 1915 року в Києві. Однак за кілька років він разом з батьком — службовцем УНР опинився у таборі для інтернованих українських вояків у місті Каліш, згодом у Чехословаччині та Варшаві. В Польщі Опаренко здобув освіту і долучився до української студентської корпорації «Запоріжжя», пише у Facebook Diaspora.ua.

Опаренко мріяв стати військовиком, льотчиком. У червні 1939 року він закінчив «Школу орлят», а початок німецького наступу на Польщу застав його на практиці. Хлопець отримав військове звання підпоручика та приступив до служби. У червні 1940 року військовий льотчик емігрував до Британії, де продовжив службу у складі Королівських ВПС, виконуючи різноманітні завдання до 1947 року. Він літав на різних бойових літаках, потім у польському 307-му дивізіоні нічних винищувачів, а з травня 1945 року готував екіпажі нічних винищувачів.

Михайло Опаренко відзначений нагородами різних країн: двічі польським «Хрестом хоробрих», британськими «Зіркою за війну 1939−1945», «Зіркою за Атлантику», «Медаллю оборони» та «Медаллю за війну 1939−1945», а також французькими «Хрестом комбатанта-добровольця», «Хрестом комбатанта» та «Пам'ятною медаллю за війну 1939−1945».

По завершенні військової кар'єри Опаренко здобув диплом фахівця з конституційного права у Кембриджському університеті, працював у радіокомпанії ВВС і завершив кар'єру як службовець британського МЗС. Донька Михайла Опаренка Христина мешкає у Британії, вона підготувала кілька праць про Україну та український фольклор.

Однією з перших українок серед добровольців Канадського жіночого армійського корпусу була Анна Храплива, яка народилася у 1920 році в містечку Ледівуд. Спочатку по закінченні університету Анна працювала бухгалтером, але з розгортанням світової війни восени 1941 року Анна пішла на службу до Canadian Women’s Army Corps. Ще за рік у складі першого контингенту Корпусу вона прибула до Британії. Загалом у королівській армії Канади тоді воювало 40 тис. українців.

Анна стала співзасновницею Союзу українських канадських вояків у січні 1943 року. За віддану службу у червні 1944 року Храпливу відзначили медаллю британської імперії, вручення відбувалося у Букінгемському палаці. У серпні того ж року Анну Храпливу підвищили до рангу лейтенанта. Після розгрому Німеччини Анну відрядили на континент для підготовки прибуття частин Корпусу в британську окупаційну зону. Вона служила у Німеччині до 1946 року, а потім повернулася до Європи для допомоги українцям у таборах ді-пі (табори переміщених осіб). Храплива надавала гуманітарну та юридичну допомогу біженцям та перешкоджала їх примусовому поверненню до СРСР.

До Канади Анна повернулася у 1951 році, де тривалий час працювала волонтером в Музеї людини і природи Манітоби.

Ще одним учасником Другої світової війни був військовий льотчик, перший українець — генерал Збройних сил Канади, активний діяч діаспори Йосип Романів.

Він народився у травні 1921 у канадському містечку Саскатун в родині вихідців з Буковини, які перебралися на інший континент у 1911 році з політичних причин (батько Йосипа, Дмитро Романів, був активним борцем з полонізацією). На початку Другої світової війни Йосип Романів пішов добровольцем до армії, а з 1940 року служив у Канадських королівських військово-повітряних силах. Романів супроводжував конвої над канадським узбережжям Атлантики, служив на території Британії, де допоміг організувати Українську асоціацію канадських військовослужбовців. Згодом брав участь у бойових діях в Індії, Бірмі та Китаї, а також готував десантників.

У повоєнні роки Романів зосередився на допомозі українцям з таборів для переміщених осіб, заснував Українсько-канадське допомогове бюро, яке спільно з Конгресом українців Канади допомагало людям іммігрувати до Канади.

У 1950 році Романів повернувся на військову службу, де брав участь у ядерно-ракетних програмах, зокрема у створенні надзвукового винищувача-перехоплювача CF-105 Arrow. У 1965 році він став офіцером Головного штабу ВПС Канади, а ще за шість років — у 1971 — Йосип Романів став першим канадійцем українського походження, якого представили до звання генерала Збройних сил Канади.

За своє життя він написав шість книг, а двоє з чотирьох його дітей також обрали військову кар'єру.