Геніальна Ліна Костенко сьогодні святкує 90-річний ювілей (ФОТО, ВІДЕО)

Ліна Костенко 19 березня святкує поважний ювілей — 90-річчя. Геніальна письменниця, поетеса-шістдесятниця, громадська діячка, лауреат Шевченківської премії останніми роками не з’являється на публіці та вкрай рідко дає інтерв’ю. Авторка понад 15-ти поетичних збірок мешкає у Києві.

У радянські часи Костенко була активним учасником руху шістдесятників. Вона підписала лист-протест проти арештів української інтелігенції, під час показового репресійного суду над братами-дисидентами Михайлом і Богданом Горинями кинула їм квіти, написала лист на захист В’ячеслава Чорновола. У відповідь радянська влада заборонила їй друкуватися — твори Ліни Костенко майже 15 років не бачили світ. У цей час вона написала найкращі поетичні збірки. Зараз Костенко — почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів.

Для багатьох українців Ліна Костенко — беззаперечний моральний авторитет, адже поетеса не йшла на компроміс із жодною владою та не заплющувала очі на беззаконня «власть имущих». У 2005 році поетеса відмовилася від звання Героя України. У 2010 році Ліна Костенко казала, що хотіла б писати лише лірику та виписати у віршах всю історію України, але не склалося.

Україна стала незалежною, і я була щаслива. Але раптом українська історія, українські письменники, «шістдесятники», такі люди як я, стали смішними й нікому не цікавими. І ми, вийшовши з часу, де треба було боротися за кожну свою строфу, де ми боролися за кожний ковток свободи й за своє право бути українцем, не встигли й духу перевести, як стали знову незрозумілими й непотрібними. Молода українська література почала наввипередки матюкатися і назвала це виявом свободи. Хтось наполегливо вкладав у голови нового покоління через телебачення тезу, що «патріотизм — це останній прихисток для негідників». І я подумала: мою мову загнали у матюки і написала: «не хочу грати жодну із ролей у цьому сатанинському спектаклі». Я гарно провела ці 20 років у внутрішній еміграції — або за письмовим столом і комп’ютером, або в етнографічних експедиціях у Чорнобильській зоні. Мене ніхто особливо не чіпав, мене якось обходили. Моє «Берестечко» — це демонстрація того, що найбільша перемога — це перемога над власною поразкою. Тільки створили державу, омріяну українську державу, як почали закликати «Встаньте з колін!». Ну, якщо ви плазували, то й вставайте з колін. Але я ніколи не стояла на колінах, і мій народ, той, для якого я пишу, також, — сказала Костенко у 2010 році.

Прости мені, мій змучений народе,
що я мовчу. Дозволь мені мовчать!
Бо ж сієш, сієш, а воно не сходе,
І тільки змії кубляться й сичать.
Всі проти всіх, усі ні з ким не згодні.
Злість рухає людьми,
але у бік безодні.

У нас комплекс меншовартості, ми мусимо перестати терпіти приниження і позбутися цього комплексу… Хтось казав, що опускаються руки і що вже нічого не хоче. Я цього не розумію. Я й зараз не бачу поразки. Поразка або може бути в людях, або її немає взагалі. Є високовольтна лінія духу, яка проходить через усі віки. До неї треба підключатися. Це буде рух опору. І це не означає, що обов’язково виходити на вулиці, це означає, що просто треба бути людьми, — резюмувала Ліна Костенко.

Пропонуємо вашій увазі відео виступу Ліни Костенко у березні 1995 року. Цей виступ поетеси був присвячений гострим питанням української державності, які не втратили своєї актуальності навіть через чверть століття.

Доборолися, добалакалися,
досварилися, аж гримить.
Україно, чи ти була колись
незалежною, хоч на мить
Від кайданів, що волю сковують?
Від копит, що у душу б’ють?
Він чужих, що тебе скуповують?
І своїх, що тебе продають?