Міфи про Стамбульську конвенцію — про що вона насправді

Стамбульську конвенцію Верховна Рада ратифікувала 20 червня, а вже 21 червня її підписав президент України Володимир Зеленський.

Ці кроки серед інших були вимогами євроспільноти перед історичним рішенням надати Україні статус кандидата у члени ЄС. Попри те, що для багатьох українців та українок цей день став справжнім святом, адже до ратифікації країна йшла майже 11 років, в мережі вкотре зазвучали упередження щодо цього документа.

Фейсбук-спільнота «По той бік новин» зібрала найпоширеніші з міфів, щоб пояснити чому вони неправдиві.

«Стамбульська конвенція — це щось про ЛГБТ та одностатеві шлюби»

Повна назва документа — «Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами». Навіть якщо вам не хочеться читати всі 50 сторінок, то в назві чітко пояснено, чого він стосується — захисту права КОЖНОГО, не питаючи про те, людину якої статі ви любите, чи як себе ідентифікуєте. Вас захищають від насильства над вами просто тому, що ви є.

А про сексуальну орієнтацію в конвенції згадують лише раз, коли пояснюють, що нікого не можна дискримінувати через неї. У документі також немає жодного слова про зміни у сімейному кодексі, тож незрозуміло, як людина, яка його читала хоча б раз, побачила там щось про одностатеві шлюби.

«Цей документ дискримінує чоловіків»

У конвенції справді йдеться про боротьбу з насильством передусім проти жінок, однак там також чітко вказано: «Сторони заохочуються застосовувати цю Конвенцію до всіх постраждалих від домашнього насильства». А від нього, як ми знаємо, може постраждати кожен, незалежно від статі чи віку. Зокрема, за результатами круглого столу за участі Центру гендерної рівності йшлося про те, що 15−20% звернень щодо домашнього насильства у Центрі отримують саме від постраждалих чоловіків.

Тож недаремно у ст. 4 йдеться про те, що «сторони вживають необхідних законодавчих та інших заходів для підтримки та захисту права КОЖНОГО, особливо жінок, на те, щоб жити без насильства як в публічній, так і в приватній сферах».

«Тепер будь-який прояв уваги до жінки будуть розцінювати як психологічне насильство та домагання»

Якщо на ваші компліменти, квіти та повідомлення людина (в більшості випадків це історія таки про жінок) реагує або ігноруванням, або просить так більше не робити, а ви продовжуєте, то якраз психологічним насильством це і є. Почитайте, зокрема, що таке сталкінг та домагання. Якщо ж ви й так розумієте, що торкатися до іншої людини без дозволу лише тому, що вона жінка, є неприпустимим, а «ні» — це завжди «ні», то навряд чи ратифікація Стамбульської конвенції хоч якось ускладнить вам життя.

«Туреччина он вийшла з конвенції, отже, не така вона вже й потрібна»

20 березня 2021 року Туреччина справді вийшла з конвенції. Такий крок тоді пояснили, мовляв, для захисту жінок у країні вистачає конституції та законодавства.

Однак якби так було насправді, навряд чи тисячі турецьких жінок і чоловіків вийшли б після ухвалення цього рішення на велелюдні марші протестів з плакатами «Ми не відмовляємося від Стамбульської конвенції, для нас вона діє далі».

На додаток, активісти вважають, що самої ратифікації у країні було замало та уваги до її реалізації приділили мінімум, адже впродовж лише 2020 року в Туреччині вбили 284 жінки, майже 50% трагедій трапилися вдома, а кожна 5-та — через бажання убитої вийти зі стосунків. Тобто, ратифікація вимагає і рішучих дій влади щодо її реалізації. Це не лише підпис на папері.

«У нас війна, це все не на часі»

Власне, через те, що у нас повномасштабна війна, конвенція аж надто актуальна. Зважаючи на те, що вона діє і в умовах мирного часу, і «в ситуаціях збройного конфлікту». Адже в час війни саме цивільні жінки є однією з найбільш вразливих категорій. Попри те, що Женевська конвенція захищає мирне населення в умовах війни, ще у квітні в Офісі уповноваженої з прав людини повідомляли про 400 фактів зґвалтувань цивільних різного віку та статі російськими військовими.

Тож Стамбульська конвенція не лише має сприяти притягненню винних до відповідальності, вона також має перевчити й суспільство звинувачувати постраждалу сторону, і людину, яка пережила насильство, — шукати причину в собі. Незалежно від того, трапилося зґвалтування на умовно мирній території чи там, де відбуваються воєнні дії або триває тимчасова окупація.

На додаток, у ст. 4 вказано, що людину не можна дискримінувати не лише через вік, стать, інвалідність, а й через статус біженця чи мігранта. Тобто, під час воєнного стану в Україні саме Стамбульська конвенція захищає українців у тих країнах, куди вони вимушені були переїхати через бойові дії, і де вона ратифікована. А це 35 країн світу, серед яких Польща, Італія, Іспанія, Молдова, Румунія, Словенія, Німеччина. Саме в ці країни наших співгромадян виїхало найбільше.