Поляки меняют мнение об украинцах

З початку повномасштабної війни ставлення поляків до українців суттєво змінилося. Спочатку переважали солідарність і підтримка, та з часом на суспільні настрої почали негативно впливати різні чинники.

Про це розповів в інтерв’ю «Новій Польщі» Лукаш Мазуркевич, директор фірми ARC Rynek i Opinia. Ця компанія для Центру Мєрошевського провела опитування «Поляки про Україну і польсько-українські відносини».

Мазуркєвич пише, що емоції стосовно українців в суспільстві Польщі вирують різні.

2022 року поляки дуже підтримували українських біженців. Однак з часом суспільна увага змістилася на питання соціальної допомоги. Поляки бачать, що рівень життя українців Польщі контрастний: одні ледве зводять кінці з кінцями, а інші їздять на дорожезних автівках, що дуже кидається в вічі.

Це також викликає підозри в зловживаннях соціальною допомогою й сіє сумніви у справедливості її розподілу: чи справді вона надходить тільки тим, хто її потребує, чи, може, потрапляє й тим, хто може без неї обійтися. Відповіді на ці питання — окрема тема, але йдеться передусім про емоції та суб'єктивні спостереження поляків. Хоча зберігається й чимало позитивних асоціацій із українцями.

Поляки вважають українців працьовитими, підприємливими та здатними адаптуватися. Загалом суспільні настрої коливаються залежно від обставин: у великих містах, де контактів між людьми багато, особистий досвід спілкування з українцями більший, тоді як у містечках і селах він обмежений або й відсутній, бо взаємодії практично немає.

В селах уявлення про когось зазвичай ґрунтуються на чутках, інформації з соцмереж. Чим більше особистого спілкування, тим краще розуміння та сильніші позитивні враження. Українці добре інтегруються в польське суспільство, і цей процес стабільний. Однак близькість двох народів породжує не лише гармонію, а й певну напругу. Логічно, що ми зазвичай сперечаємося з тими, з ким маємо найтісніший зв’язок.

Поляки почали ставити питання: ми маємо справу з біженцями чи не біженцями? Українці — мігранти воєнні чи економічні? На самому початку повномасштабної війни мільйони українців опинилися в Польщі. Чимало з них згодом виїхало, тож нині ця кількість, ймовірно, наближається до півтора мільйона. Однак і це число постійно змінюється, бо люди курсують між Польщею та Україною. Серед польської громадськості є певне нерозуміння: якщо це біженці, які шукали притулку і безпеки, то чому вони регулярно повертаються додому, де досі триває війна, від якої вони втікали?

Однак варто запитати самих українців, наскільки комфортно вони почуваються в Польщі, як сприймають польське суспільство, чи в якійсь іншій європейській країні їм би було краще, ніж тут. Я зараз не говорю про фінансову допомогу, — каже Мазуркевич.

Вона нагадала, що людина чи установа, яка приймала українських біженців, отримувала 40 злотих за добу за особу. В липні 2024 року цю допомогу скасували. Зараз українці в Польщі отримують 800 злотих на кожну дитину щомісяця. Однак у політичних колах говорять про необхідність скасувати цю виплату тим, хто не працює офіційно і не сплачує податки в Польщі.

З часом емоції природно вщухають, настрої корегуються, але не треба це вважати зміною загального тренду, вважає Мазуркевич. Польське суспільство продовжує підтримувати Україну військово та політично. Наприклад, за подальше надання військової допомоги — 49% опитаних.

Переломний момент у зміні ставлення поляків до України у 2022−2024 роках вказати важко. Це відбувалося поступово, та свою роль відіграла так звана зернова криза, а ще постачання польського вугілля для підтримки української енергетики після російських обстрілів. Однак не тільки це вплинуло на громадську думку: велике значення мало й усвідомлення поляками, що Україна — не лише держава, яка веде війну, а й потужний економічний конкурент з великим потенціалом.

Виявилося, що Україна може виробляти і експортувати продукцію, яка здатна заповнити польський ринок. Для багатьох це стало відкриттям. Крім того, в польські підприємства (наприклад, у завод заморожених продуктів у Каліші) інвестовано потужний український капітал. Це викликало здивування, нерозуміння і, відповідно, суперечності. Виник дисонанс: українці — жертви, які втратили все? чи багатії, здатні навіть заводи купувати?

Відправною точкою стали протести польських аграріїв на кордоні і розсипання українського зерна.

Середньостатистичний поляк, звісно, чув про фермерські блокади, та це далеко не те питання, яке глибоко хвилює всю громадськість. Протести аграріїв у Польщі — звичне явище, яке періодично повторюється через економічні проблеми, зокрема низькі ціни на сільгосптовари. Фермери часто блокують дороги та розсипають продукцію, — аби привернути увагу. Ці акції вже сприймаються як щодення і не стають приводом масових обговорень. Польські фермери отримують значну підтримку від держави (зокрема завдяки субсидіям від Євросоюзу), тож їхні вимоги часто спрямовані до урядових чи європейських інституцій.

Фермери протестують по всій Європі, від Брюсселя до Парижа, — зокрема, розкидають зерно, яблука, буряки і навіть гній. І польські, і українські політики розуміють, що коли Україна вступить до ЄС, українські аграрії теж зіткнуться з подібними труднощами через конкуренцію з іншими державами.

Ці питання треба вирішувати шляхом економічних перемовин, а не створювати політичний конфлікт. У цьому контексті варто згадати і протести польських транспортних компаній через конкуренцію з українськими перевізниками, — це все частина нової реальності. Оскільки економіка України дедалі більше інтегрується з європейською, такі конфлікти, ймовірно, будуть лише посилюватися.