ГПУ: спеціальні розслідування і навмисний розвал справ

На юридичному небосхилі України запалала нова зірка — новопризначений генпрокурор Юрій Луценко впродовж тижня опанував правові науки й став роздавати вказівки по кримінальних справах, що перебувають у провадженні Генеральної прокуратури.

Нинішній очільник ГПУ багато чим відрізняється від своїх попередників. Колишні керівники вищої наглядової інстанції, маючи юридичну освіту, все ж таки усвідомлювали, в яких випадках краще промовчати. Натомість Юрій Віталійович, не обтяжений зайвими знаннями, щебече мов соловейко та розповідає, які незаконні вказівки він роздає підлеглим і як протиправно втручається в розслідування кримінальних проваджень.

Передусім головний, з дозволу сказати, юрист країни поцікавився наявними в Генпрокуратурі матеріалами відносно нього самого та його соратників і зі здивуванням довідався, що, наприклад, вже шість років у провадженні Головного слідчого управління ГПУ перебуває справа щодо витівок народного депутата України Андрія Парубія, який у 2010 році кидав димові шашки у сесійній залі парламенту.

Звісно, Юрій Віталійович негайно пообіцяв, що кримінальне провадження відносно нинішнього голови Верховної Ради, який розтоптав Конституцію України та парламентський Регламент, аби пропхнути скандально відомого шоумена без юридичної освіти в крісло генерального прокурора, буде негайно закрито. Бо Парубій, виявляється, це жертва політичних і бізнес-мотивованих репресій. Тепер зрозуміло, що треба робити народним депутатам, коли Парубій поставить на голосування законопроекти про внесення змін до Конституції України, оголошення особливого статусу Донбасу та амністію терористам. Напевно, димовими шашками виховний процес не обмежиться — генпрокурор дозволив.

Ще одне кримінальне провадження, по якому народний правознавець Луценко приймає процесуальні рішення, жодного разу в житті не прочитавши Кримінальний процесуальний кодекс, — це справа щодо трагічних подій під Іловайськом, де від рук російських окупантів загинули сотні українських бійців у той час, як верховний головнокомандувач святкував День незалежності та проводив у Києві парад.

«Подивіться, що я вивчаю, — поділився з журналістами сокровенними думками Юрій Віталійович. — Справа по Іловайську в мене на столі. Так, будемо приймати рішення. Відповідальність за Іловайськ ні з кого з керівників не знята. А от відносно простих солдат рішення я вже прийняв».

Те, що генеральний прокурор України шукає знайомі букви в процесуальних документах, це, звісно, добре.  Але цікаво, в якості кого він вивчає матеріали провадження та роздає вказівки? Напевно, правознавцю-аматору ніхто не підказав, що роздавати вказівки по конкретній справі він може лише в тому випадку, якщо буде включений до складу групи процесуальних керівників. Луценко навіть не уявляє, що буде, якщо по будь-якій справі, де він приймав рішення, зацікавлені особи в суді зажадають допитати його як свідка й попросять пред’явити диплом про наявність юридичної освіти.

Але найголовніше — новопризначений генпрокурор заявив, що під його безпосереднім керівництвом тепер працюватиме очолюване Сергієм Горбатюком Управління спеціальних розслідувань і що Луценко виводить це управління з-під підпорядкування заступника генпрокурора Юрія Столярчука та буде особисто керувати ходом слідчих дій. Ба більш того, Горбатюку, як сказав Луценко, будуть надані додаткові повноваження — він тепер не тільки розслідуватиме, але й здійснюватиме прокурорський нагляд за самим собою.

Повноваження слідчого вичерпно виписані в процесуальному законі й відповідальність за додаткові повноваження передбачена окремою статтею в Кримінальному кодексі. Вона так і називається — «перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу». Що ж стосується Горбатюка, то йому треба не «додаткові повноваження» надавати, а відстороняти від виконання обов’язків, призначати службове розслідування й приймати за його підсумками рішення: або просто виганяти з роботи, або притягувати до кримінальної відповідальності.

Тож розповім трохи, чим займається те управління, начальника якого Луценко зробив своїм безпосереднім підлеглим.

Управління спеціальних розслідувань було утворено в складі Головного слідчого управління Генпрокуратури 8 грудня 2014 року з тим, щоби в межах одного слідчого підрозділу розслідувати злочини, скоєні владною верхівкою часів Януковича. Зокрема, в це управління були передані справи, відкриті у зв’язку з вбивствами й заподіянням тілесних ушкоджень учасникам акцій протесту та співробітникам правоохоронних органів під час зіткнень у центрі Києва; справи щодо суддів, слідчих і прокурорів, які затримували й арештовували учасників акцій протесту; а головне — так звані економічні справи відносно колишніх високопосадовців.

Рейдерські набіги Саші-Стоматолога та Артема Пшонки; діяльність «тіньової генпрокуратури» в офісі на вул. Гончара в Києві; дивовижні судові рішення, що виносились під пильним оком Андрія Портнова; джерела походження грошей, на які будувалися резиденція Януковича «Межигір’я» та маєток Пшонки в селі Гореничі; бурхлива комерційна діяльність колишнього голови Луганської ОДА Олександра Єфремова та статки міністра юстиції Олени Лукаш — все це мало бути предметом розслідування новоствореного управління.

Задля цього в структурі УСР було утворено чотири відділи, один з яких мав займатись так званими «справами Майдану», два — розслідувати економічні та службові злочини колишніх можновладців, і ще один відділ є аналітичним, до складу якого входять економісти й навіть психолог. Штатна кількість співробітників Управління спеціальних розслідувань — 145 осіб, а з урахуванням прикомандированих слідчих і прокурорів — понад 200 (!).

Враховуючи, що Горбатюку та його підлеглим було доручено розслідувати найрезонансніші кримінальні провадження, результатів яких чекала вся країна й від яких залежить міжнародний імідж держави, Управлінню спеціальних розслідувань було надано весь шестиповерховий будинок на вулиці Борисоглібській, де раніше розміщувалось цілком Головне слідче управління ГПУ, виділені чотири службових автомобілі, обладнано режимно-секретну частину, архів, кімнати для збереження речових доказів і проведення допитів з затриманими та арештованими (щоби не відволікати слідчих на поїздки в СІЗО чи ІТТ), кабінети для проведення впізнання без взаємного візуального контакту й навіть буфет та їдальня.

І які ж результати продемонструвало Управління спеціальних розслідувань за півтора роки невтомної роботи? Результати фактично дорівнюють нулю.

Почнемо з того, що «рученьки терпнуть, злипаються віченьки» — це не про Горбатюка та його підлеглих. Середнє навантаження на одного штатного слідчого (тобто навіть без урахування відряджених до УСР слідчих територіальних прокуратур і поліції) складає — тільки не смійтесь — 0,8 кримінального провадження на людину. А в середньому один слідчий Управління спеціальних розслідувань направив до суду лише 0,15 обвинувального акта.

Так, наприклад, у 2015 році УСР до суду було направлено лише 13 обвинувальних актів (у тому числі два — з угодами про примирення) стосовно 25 осіб, з яких 11 колишніх працівників органів внутрішніх справ, шестеро «тітушок», троє колишніх народних депутатів та один учасник акції протесту. Усі ці справи, що називається, на слуху, немає сенсу навіть згадувати їх.

Але й при такому мізерному навантаженні Горбатюк примудрився паралізувати роботу своїх підлеглих, кримінальні провадження не розслідуються, переважна більшість з них взагалі зупинена.

Як наслідок, за півтора роки існування УСР Горбатюком і Ко не завершено досудового розслідування в жодному з кримінальних проваджень стосовно високопосадовців режиму Януковича за вчинення ними розкрадань державних коштів і майна, зловживань владою та службовими повноваженнями або корупційних правопорушень. Жодного обвинувального акта цієї категорії проваджень управлінням до суду не направлено, збитки не відшкодовані й навіть не забезпечено збереження заарештованих об’єктів нерухомості та виявленого майна, зокрема у с. Нові Петрівці («Межигір’я» — маєток Януковича) та с. Гореничі (маєток Пшонки) Київської області, так званого золотого батону Януковича тощо.

Незважаючи на наявність у складі УСР відділу з розслідування кримінальних правопорушень, вчинених представниками судової гілки влади, жодного кримінального провадження за підозрою суддів, які притягували до відповідальності учасників акцій протестів, слідчими управління до суду не направлено.

Також до суду не направлено жодного кримінального провадження стосовно прокурорів та слідчих органів внутрішніх справ, які протиправно притягували до відповідальності учасників акцій протестів. У переважній більшості розслідування УСР зводилися до притягнення до відповідальності працівників спецпідрозділу МВС України «Беркут» та бійців внутрішніх військ. Жодному судді чи прокурору Управлінням спеціальних розслідувань не повідомлено підозри.

Найбільш кричущий приклад останнього часу — це випадок з патрульним поліції Олійником, який 7 лютого 2016 року скоїв у Києві умисне вбивство неповнолітнього Медведєва з табельної зброї. Досліджуючи даний випадок, автор цих рядків виявив і оприлюднив інформацію про те, що Олійник — це «клієнт» Горбатюка, який переховувався від відповідальності за злочини, скоєні ним в січні-лютому 2014 року відносно учасників акцій протесту. На той період Олійник працював слідчим Оболонського райуправління ГУ МВС України в м. Києві й особисто незаконно затримував активістів громадської організації «Автомайдан», жорстоко побитих «Беркутом» у Кріпосному провулку. З метою притягнення до кримінальної відповідальності завідомо невинуватих осіб Олійник фальсифікував матеріали кримінального провадження та вносив подання до суду про арешт учасників акцій протесту.

Виявилось, що інформація щодо протиправної діяльності Олійника була в розпорядженні Горбатюка ще з середини 2014 року. Більш того, активіст «Автомайдану» Денис Сергієнко, якого Олійник незаконно притягнув до кримінальної відповідальності за сфальсифікованим обвинуваченням, постановою слідчого ГПУ був визнаний потерпілим. Але жодних заходів до розшуку Олійника, який 31 березня 2014 року звільнився з міліції, Горбатюк не вживав. Це дало Олійнику можливість у наступному вступити до лав патрульної поліції, де він скоїв черговий злочин.

Відтоді як стало відомо, що патрульний поліцейський Олійник і слідчий Оболонського райуправління міліції Олійник — це одна й та ж сама особа, сплинуло три місяці. Але Олійнику досі не повідомлено про підозру в тому, що він у 2014 році притягнув до кримінальної відповідальності завідомо невинувату особу. Як пояснили в приватних розмовах співробітники Генеральної прокуратури, Горбатюк сподівався за допомогою «громадських активістів» на кшталт народних депутатів Лещенка та Найєма стати генеральним прокурором й тому не хотів псувати відносини з Аваковим у сподіванні на голоси «Народного фронту», а відтак заборонив притягувати Олійника до кримінальної відповідальності за події 2014 року.

Чим займається аналітичний відділ УСР, який повинен аналізувати інформацію щодо протиправної діяльності колишніх посадовців і визначати стратегію розслідування скоєних ними злочинів, це взагалі загадка. Принаймні, про якісь результати його роботи нікому, у тому числі й самому Горбатюку, не відомо. Натомість керівником УСР обрана дуже оригінальна тактика. Оскільки практично всі фігуранти розслідувань переховуються за кордоном, з тим, щоби імітувати якусь діяльність, підлеглі Горбатюка заочно повідомляють їм про фантастичні підозри, у фабулі яких часто-густо немає навіть натяку на ознаки злочину, після чого провадження в справі зупиняється.

Тому бізнес в Україні Саші-Стоматолога, Артема Пшонки, Юри Єнакіївського та інших персонажів минулого режиму продовжує якщо не процвітати, то принаймні приносити прибутки своїм бенефіціарам, ніхто розслідуванням вчинених ними економічних злочинів не займається, а коли громадськість починає цікавитись причиною такого стану речей, з Управління спеціальних розслідувань лунають заяви про те, що в усьому винуваті судді, винуватий Інтерпол, винувато керівництво Росії й т. п.

Така позиція Горбатюка неодноразово призводила до грандіозних скандалів. Наприклад, у випадку кримінального провадження, відкритого щодо екс-міністра юстиції Олени Лукаш.

Попервах все робилось за звичайною схемою: щоби не займатись реальним розслідуванням (можна не сумніватись, що підстав для розслідування діяльності Олени Леонідівни, як і будь-якого міністра, більш ніж досить), в УСР відкрили кримінальне провадження, згідно з безумною фабулою якого Лукаш начебто привласнила 2,5 мільйони державних гривень, заплативши іноземним юристам за роботу з аналізу та пропозиції з адаптації українського законодавства до європейських норм. Звісно, ніякого складу злочину тут немає (я, власне, не бачу навіть події злочину), принаймні, нинішній міністр юстиції Петренко сплачує іноземцям значно більші суми, але Горбатюк був переконаний, що Лукаш перебуває за кордоном, а «громадські активісти» та журналісти не розуміються на юридичних тонкощах, і тому ця афера зійде йому з рук.

Як раптом наприкінці жовтня 2015 року Служба безпеки України встановила, що Лукаш спокійно живе собі в Києві. І тепер її треба було затримати та впродовж 72 годин повідомити про підозру. Але оскільки слідчий Кривобок та начальник другого відділу УСР Слободяник прекрасно усвідомлювали, що кримінальне провадження відносно Лукаш примітивно сфабриковано й ніяких реальних доказів її вини ніхто ніколи не шукав, вони категорично відмовились процесуально затримувати екс-міністра. Що ж стосується Горбатюка, то він, дізнавшись, що Лукаш нікуди не ховається, відключив телефон і зник, переставши з’являтись на роботі.

Оскільки співробітники СБУ не були обізнані з тим, що відбувається в Генпрокуратурі, вони урешті-решт 5 листопада 2015 року затримали Лукаш і доправили її в ГПУ. Але Горбатюк переховувався, і тому заступнику генпрокурора Юрію Столярчуку, який не мав жодного відношення до діяльності УСР, нічого не залишалось, як, рятуючи престиж відомства, самому складати текст підозри і повідомити її Лукаш.

Лише після цього Горбатюк вийшов на роботу.

У зв’язку з цією кричущою подією заступником генпрокурора Столярчуком було відкрито кримінальне провадження за фактом порушення законності слідчими УСР, але Горбатюк відмовляється давати будь-які пояснення. Натомість його група підтримки в особі народних депутатів Лещенка та Найєма й скандально відомого професійного «громадського активіста» Шабуніна стала влаштовувати публічні істерики з розповідями про переслідування чесного та високопрофесійного слідчого Горбатюка «прокурорською мафією».

До речі, Луценко вже заявив, що прийняв рішення закрити всі кримінальні провадження, що були розпочаті у зв’язку зі злочинами, скоєними Горбатюком та його підлеглими, вивести Горбатюка з підпорядкування Столярчука й особисто нести відповідальність за діяльність Управління спеціальних розслідувань. Наспавді Горбатюк ніколи Столярчуку не був підпорядкований, хоча формально Управління спеціальних розслідувань входить до складу Головного слідчого управління ГПУ, куратором якого є заступник генпрокурора Юрій Столярчук.

Насправді ще в травні 2015 року Шокін розпорядився зробити УСР автономним підрозділом, підпорядкованим лише генеральному прокурору, тобто фактично — нікому. Скориставшись цим, Горбатюк ще з липня 2015 року з метою уникнення відповідальності за неефективне розслідування кримінальних проваджень і цілком усвідомлюючи, що нечисленні справи, які він все ж таки направив до суду, у суді розваляться, ініціював передачу процесуального керівництва у цих кримінальних провадженнях працівникам підпорядкованих прокуратур нижчого рівня, які жодним чином не наділені повноваженнями нагляду за діяльністю слідчих Генпрокуратури при здійсненні ними досудового розслідування.

До чого це призвело, можна побачити на прикладі справи відносно екс-президента Януковича, яка повністю розвалена.

Нагадаю, наприклад, що навесні 2015 року з подачі Горбатюка почалась шумна кампанія, у ході якої наголошувалося на необхідності кваліфікації злочинних дій колишнього президента Януковича та людей з його оточення, насамперед екс-генпрокурора Пшонки, за ст. 255 КК України — створення злочинної організації.

Одразу скажу, що ця ідея, на мій погляд, є сміховинною, але найкращі юристи України — народні депутати Єгор Соболєв та Юрій Луценко — стали її усіляко пропагувати й, підбурювані Горбатюком, поширювати в народних масах. Шокін також погодився з цією ідеєю та дав Горбатюку вказівку підготувати проект відповідної підозри. З червня 2015 року Горбатюк натхненно бреше, розповідаючи, що Януковичу та його соратникам повідомлено про підозру в створенні злочинного угруповання, але це не відповідає дійсності, така підозра не оголошувалась. Більш того, Горбатюк її навіть не складав.

Аналогічним чином в УСР організовано досудове розслідування в кримінальному провадженні про злочини щодо незаконного переслідування та притягнення до відповідальності учасників громадського об’єднання «Автомайдан». Слідство впродовж двох років фактично не провадиться, а кримінальні провадження стосовно окремих інспекторів ДАІ МВС за необґрунтованої ініціативи Горбатюка окремо розслідувалися слідчими підпорядкованих прокуратур та були направлені до суду без доказів вини підозрюваних, внаслідок чого керівники регіональних управлінь ДАІ МВС України та підпорядкованих територіальних (районних, міських) підрозділів ДАІ фактично уникли відповідальності за організовані ними у 2013–2014 роках незаконні переслідування учасників «Автомайдану».

І тепер генпрокурор Луценко замість того, щоби призначити службове розслідування бурхливої бездіяльності Горбатюка, обіцяє йому «додаткові повноваження». Вочевидь, Юрій Віталійович просто не усвідомлює, що повторити в Генпрокуратурі те, що він коїв на посаді міністра внутрішніх справ, безкарно не вдасться.