Напівпідпільний Пленум діє

Колись давно, 38 років тому, на екрани вийшов пригодницький телефільм «Підпільний обком діє». Саме такі асоціації викликає повідомлення прес-служби недорозігнаного Верховного суду України про Пленум вищої судової інстанції.

Все це відбувається на тлі повідомлення прес-служби Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про перенесення з 30 січня на 16 лютого 2017 року анонімного письмового тестування кандидатів на зайняття 120 вакантних посад у новостворених касаційних судах у складі нового Верховного суду. Другий тур — практичне завдання — відповідно перенесений з 2 на 21 лютого цього року.

Слід нагадати, що з 30 вересня 2016 року — дати набрання чинності так званою Конституцією Порошенка, ухваленою парламентом «через коліно» за рекордні 82 хвилини, без обговорення, — Верховний суд України як організація підлягає ліквідації. Немає більше такого органу — і крапка. Розігнаний. Тимчасово існує до формування нової вищої судової інстанції — Верховного суду. Слово «Україна» в назві виявилося зайвим, і його скоротили.

У цих умовах подальша робота колишнього Верховного суду України набуває особливої пікантності.

3 жовтня 2016 року Пленум Верховного суду України вже робив марні спроби звернутися до Конституційного суду з метою дезавуювати конституційну реформу в частині ліквідації судових інстанцій. І коли стало очевидним, що зупинити каток судової реформи не вдасться, всі чекали від розігнаного ВСУ відвертих заяв і прояву справжньої принциповості в оцінках того, що відбувається.

Але на жаль. «Так погибают замыслы с размахом, в начале обещавшие успех, от долгих отлагательств», — нарікав принц Гамлет.

На завершенні своєї історії Пленум колишнього ВСУ вирішив зробити гучну заяву й ухвалив на своєму засіданні 20 січня 2017 року рішення — звернутися до Конституційного суду щодо можливої неконституційності окремих положень закону «Про прокуратуру» в редакції від 14 жовтня 2014 року.

Від крутості заголовка аж перехопило подих. Невже служителі Феміди нарешті помітили, що предмет ведення й коло повноважень прокуратури згідно з профільним законом хронічно пролітає повз конституційні положення — як до судової реформи, так і після неї.

Якщо до реформи від 2 червня 2016 року вищезгаданий закон перешкоджав реалізації повноважень, передбачених п. 5 ч. 1 ст. 121 Конституції щодо здійснення прокурорського нагляду за дотриманням прав і свобод громадян в публічно-правовій сфері, то після реформи містить не передбачені Конституцією повноваження у сфері нагляду за виконанням кримінального покарання, дотриманням прав у місцях позбавлення волі й примусового лікування (ст. 26 закону).

Але не ці теоретичні аспекти роботи органів прокуратури привернули увагу людей у мантіях. Беріть вище:

…Пленум дійшов висновку про необхідність звернення до Конституційного суду України з конституційним поданням щодо відповідності (конституційності) абзацу шостого частини п’ятнадцятої статті 86 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» стосовно обмеження максимального розміру пенсії 10740 гривнями, положенням ч. 1 ст. 8, ч.ч. 2, 3 ст. 22, ч.ч. 1, 3 ст. 46 Конституції України для забезпечення конституційного порядку у сфері реалізації прав і свобод людини і громадянина, недопущення звуження правових і матеріальних інтересів громадян.

Боже, який жах! У країні триває війна, повністю ліквідована законність і нагляд за законністю, права і свободи громадян кинуті напризволяще й на приватних адвокатів, правоохоронна система в руїнах, нагляд за слідством не працює тощо. Та все це тмяніє на тлі обмеження прав прокурорських громадян на отримання гідної пенсії в країні, де мінімальна пенсія пересічних громадян не покриває всіх комунальних рахунків. Ось де кричуща неконституційність причаїлася!

Вже скільки разів, з року в рік, вищі судові інстанції демонструють одне й те саме: вони готові подати голос проти лінії уряду й парламенту, але тільки в одній сфері — пенсійного забезпечення vip-персон. Саме за мотивами незаконного обмеження пенсійних виплат неодноразово визнавалися неконституційними, наприклад, положення законів «Про державний бюджет» та ін.

Але жодного разу — ані Верховний суд, ані Конституційний суд — не повстали проти очевидної правової вакханалії, що в нас коїться з переписуванням Конституції й «реформуванням» до ручки всіх гілок і органів влади останні 13 років.

Замість гордої заяви з високої трибуни ми чуємо тихий голос протесту звідкись із-під столу...

На жаль, красивого фіналу не виходить.

Ну що ж, нічого страшного, почекаємо на формування нового Верховного суду.

Буде дуже цікаво дізнатися: чи перервуть новопризначені служителі Феміди традицію проявляти принциповість виключно у шкурних питаннях грошового утримання та пенсійного забезпечення членів «вищого світу»? І чи не настав час трохи згадати про простий народ...