Новини
Ракурс
Засідання Вищої ради правосуддя 14 вересня 2017 року

Новий Верховний суд: чого очікувати від кандидатів

Сильні враження залишилися після першого дня розгляду ВРП кандидатів на посади суддів Верховного суду. Теоретично, це мав бути парад відібраних в результаті жорсткого конкурсу блискучих умів, висококласних юристів, які в найближчому майбутньому почнуть формувати судову практику ВС. Але вже наприкінці дня спостерігачеві, який щосили намагається бути об'єктивним, одночасно зберігаючи хоч якийсь оптимізм, ставало зрозуміло: якщо це — результат втілення в життя гасла про те, що буде обрано найкращих з кращих, то сумно навіть думати, яким був рівень інших учасників забігу.


.

Прослухавши кілька виступів переможців конкурсу, починаєш підозрювати, що тексти конкурсних судових рішень претендентів Вища кваліфкомісія суддів навідріз відмовилася оприлюднити, головним чином, з гуманних міркувань. Адже, судячи з усних виступів, відкривати доступ усім охочим до письмових матеріалів не можна: не кожен витримає цей культурний шок від зіткнення з творчістю нашої «юридичної еліти». В той час як довіру до судів, хоч миттям, хоч катанням, треба терміново повертати.

Значна частина кандидатур, що їх явила Вищій раді правосуддя, а заодно і всім нам ВККСУ, ясно давала зрозуміти: перший, «усічений» склад Верховного суду ліпитимуть «з того, що було» — і полюбити це буде важко.

Так, ВККСУ змушена була обирати з тих, хто подав документи на конкурс — а це справа добровільна. Але перший день залишив гнітюче враження. Сподіватимемося, що в наступні ми зможемо спостерігати більш надихаючі й переконливі приклади кандидатів у судді Верховного суду.

Першим претендентом на крісло у Верховному суді був пан Краснов. Його виступ задав тон усьому дню, неодноразово викликавши те дивне відчуття ніяковості, яке іноді чомусь виникає через абсолютно сторонню людину. І річ тут зовсім не в однозначних асоціаціях, які неодмінно мала викликати наявність у біографії претендента словосполучень «доцент Одеської національної юридичної академії» та «Морська партія» на додачу, зовсім ні. Сьогодні димова завіса у вигляді «всемогутньої руки Ківалова», який насправді зберіг колишню впливовість, напевно, тільки на регіональному рівні, частково покликана лише приховати розмах нинішніх потужних кланів, впритул зайнятих формуванням нового Верховного суду, який заслуговує на окреме дослідження: за лаштунками заправляє балом лобізм такого рівня, якого не бачили навіть старожили системи.

Річ у тім, що на значну частину запитань товариш Краснов відповідав, немов далеко не найкращий на потоці студент третього курсу, який ухиляється від відповідей за допомогою наївних хитрощів, що здаються вдалими виключно йому одному. І це — переможець конкурсу до Касаційного господарського суду, в якому був найвищий прохідний бал. Кандидат у Касаційний господарський суд не зміг пригадати жодного рішення Європейського суду з прав людини, яке стосується господарської юрисдикції.

Виступ Єгора Краснова

До вчорашнього дня Краснов також був переконаний у тому, що «в багатьох країнах верховний суд наділений правом законодавчої ініціативи». На пропозицію голови ВСУ Ярослава Романюка навести приклади таких держав... не пригадав жодної, зауваживши, однак, що він «за своїм внутрішнім переконанням вважає, що це буде правильно — надати ВС таке право». Голова ВСУ «прибив» кандидата констатацією того факту, що в європейському регіоні єдиною державою, яка зберігає таке право, є Російська Федерація.

Зауважимо в дужках, що в цьому випадку річ навіть не в суті запитання і не в глибині пізнань конкурсанта, а в самоповазі. Або її відсутності.

На цьому тлі незрівнянно краще виглядав наступний претендент. 37-річний Сергій Жуков, який захистив дві дисертації, автор низки наукових робіт. Члени ВРП пожвавішали й навіть затіяли з ним, окрім іншого, розмову про високе: чи має суддя право на помилку і яким повинно бути рішення суду: законним чи справедливим. Жуков лавірував, лавірував і — вилавірував, всупереч улюбленій скоромовці логопедів. Хай і не відразу, але зорієнтувався в цих каверзах і відповідями своїми всіх задовольнив.

Син судді Вищого господарського суду України у відставці, а також чоловік судді, він хоче увінчати сімейну трудову династію, посівши крісло у ВС.

Суддя ВГСУ Володимир Погребняк впевнено продемонстрував присутнім, що таке стара школа в найкращому сенсі цього слова. На відміну від багатьох інших, відповідаючи впевнено, чітко і по суті запитання, рясно цитуючи законодавство по пам'яті. І це враження, мабуть, не здатне було зіпсувати єдине його рішення, скасоване Верховним судом, і навіть складена щодо кандидата спеціальна постанова.

Суддя Вікторія Мацедонська, яка стала знаменитою завдяки своїй відважній окремій думці стосовно рішень щодо масових акцій протесту, відкинула твердження злих язиків про те, що вона з'явилася набагато пізніше, ніж розглядалася справа. Щоправда, вона не змогла настільки ж переконливо пояснити, чому визнала можливим, щоб рекомендацію, необхідну для участі в конкурсі, надав їй суддя у відставці, батько бізнес-партнера чоловіка судді.

Кандидат із науковців — Тетяна Анцупова. Виступала експертом під час підготовки низки законопроектів, в тому числі пов'язаних із забезпеченням виконання рішень Європейського суду з прав людини, у зв'язку з чим до неї виникли запитання. Варто зазначити, що йдеться про документи, над якими кандидат до Верховного суду працювала як доктор юридичних наук, фахівець з європейського права, що спеціалізується, зокрема, на дотриманні прав людини. Один із законопроектів містив не передбачене Конституцією право уповноваженого Кабміну з питань ЄСПЛ фактичного контролю над парламентом — здійснення обов'язкової юридичної експертизи всіх законів і підзаконних нормативних актів, що стосуються Конвенції з прав людини, без якої їх державна реєстрація буде неможливою. Кандидату було поставлено запитання: якими статтями Конституції чи інших законів передбачено право контролю над парламентом зазначеною особою? З відповіді:

Мені здається, що, по-перше, це норми Конституції про міжнародні договори, згоду на обов'язкове виконання яких дає держава Україна і які є частиною національного законодавства України. Європейська конвенція про захист прав людини була ратифікована, і вона є частиною національного законодавства України. І це вже розсуд держави і політична воля, політика держави, якими засобами та інструментами забезпечувати дотримання норм і положень Конвенції...

Наступне запитання до кандидата стосувалося положення законопроекту, який вона також оцінювала як експерт. Відповідно до законопроекту №3075 від 13 серпня 2013 року, «у разі невиконання вимог, передбачених Конституцією України, законодавством України, та норм міжнародного права, з метою попередження завдання шкоди іміджу держави, посадові особи, дії або бездіяльність яких призвела до подання стягувачем заяви до суду (Європейського суду з прав людини. — Ред.) за захистом його порушених прав і за наслідками розгляду якої на користь стягувача постановлено рішення, позбавляються права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю».

На запитання про те, як, на її думку, ця правка стикується з презумпцією невинуватості, коли без відповідного рішення суду особа позбавляється права обіймати певні посади, Анцупова заявила:

Я визнаю свою помилку, за цей час змінила свою думку... Судді не повинні нести особисту відповідальність в тому випадку, якщо їхнє рішення призвело в подальшому до звернення до Європейського суду з прав людини.

А розгляд кандидатури судді Одеського апеляційного адміністративного суду Олександра Золотнікова відкрив завісу над однією з таємниць «мадридського двору» Вищої кваліфкомісії, яка, всупереч обіцянці, так і не зробила надбанням громадськості свої рішення щодо кандидатів, на яких було накладено «вето» Громадською радою доброчесності.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter