Сто днів тиші для суду

Автор: Світлана МАКСІМОВА

Понад 20 років тому, коли автор цих рядків тільки-но почала працювати журналістом, а потім редактором першої професійної юридичної газети «Юридична практика», — ще тоді в Україні розпочалася судова реформа. Завжди була і залишаюся журналістом, що висвітлює правові процеси у суспільстві, де б не працювала. Пам’ятаю, як в нашу країну нескінченним потоком потягнулися суддівські, адвокатські, міжнародні організації, донори, члени парламентів та конгресів розвинених країн Європи та Америки. Черговий уряд в черговий раз брався за судову реформу.

Змінювався нескінченну кількість разів Закон України «Про судоустрій і статус суддів», з’являлося багато нових законів. Іноді об’єднувалися в одну непоєднувані, здавалося б, концепції. І, може, все було б добре, якби хоч раз така реформа добігла кінця і завершилася успішним результатом. Або якби під виглядом реформи не чинилися дії, що мали на меті політичну вигоду або узурпацію влади, а то й такі, що шкодять державі. Наразі маю на увазі так звану судову реформу Портнова-Януковича, коли були повністю знехтувані й урізані повноваження Верховного суду України. Ясна річ, всі ці недолугі або псевдореформи не скасовували необхідності реального реформування правової і, зокрема, судової системи України.

Після Революції гідності Україна вже вкотре дістала шанс. Шанс на успіх цього разу був досить вірогідний. Йшлося не лише про глибинне реформування, а й про відновлення довіри до судової влади в цілому. А великою мірою — про відновлення порушеного балансу гілок влад — виконавчої, законодавчої та судової. Бо, як відомо, без існування цього балансу, або зі значними його перекосами, не функціює нормально жодна демократична система.

Обрання членів нового Верховного суду і початок його роботи — подія значуща та, без перебільшень, знакова. Мабуть, саме тому на її тлі відбувається така величезна кількість спекуляцій і спроб попіаритися або роздмухати скандальчик, чи хоча б погрітися біля вогнища значної події...

Несподівано навіть шанована газета Deutsche Welle у своїй статті прокоментувала судову реформу в Україні. «Судів стане менше, документообіг стане електронним, але позбутися корупційних ризиків не вдалося», — стверджує видання, посилаючись на експертів. Однак дивно, чому серед численних опитаних експертів немає жодного із суддів новообраного Верховного суду.

Здійснено майже річну титанічну роботу щодо проведення конкурсу на посади суддів Верховного суду. Тепер, здавалося б, чекати на перші результати й говорити вже серйозно про судові рішення. Але маємо заяву Реанімаційного пакета реформ, в якій ідеться про таке: «На жаль, інформація від громадськості вплинула на результати конкурсу несуттєво. Зі 134 кандидатів, що отримали негативний висновок Громадської ради доброчесності, участь у конкурсі припинили лише 51, ще восьмеро відмовились добровільно. За результатами конкурсу у найвищій судовій інстанції в державі опинилися 25 суддів, котрі брали участь у політичних переслідуваннях, забороняли мирні зібрання під час Революції гідності, виносили політично вмотивовані рішення, порушували права людини, протидіяли очищенню судової влади або ж не можуть пояснити походження власних статків. Як наслідок, очікуване збільшення довіри до нового Верховного суду та судів загалом не відбудеться».

Та зачекайте, панове, подивімося хоч на перший десяток рішень!

Можна було б не реагувати на такі заяви, але ж вони непоодинокі... Нещодавно на одному з численних заходів, присвячених судовій реформі, почула думку від «представника громадянського суспільства», яка мене дещо збентежила і, власне, стала приводом для написання цієї статті. У репліці відзначалося, що до нового Верховного суду потрапили особи, які отримали негативний висновок Громадської ради доброчесності та які, на думку деяких активістів, не відповідають критеріям доброчесності, яким би мав відповідати суддя нового Верховного суду. Далі звучала теза про те, що вже зараз, навіть коли ВС ще не розпочав свою роботу, слід апріорі не довіряти жодному рішенню цього суду, оскільки у складі ВС є судді, яких ГРД вважає недоброчесними. Заклик не вірити жодному рішенню, бо є частина суддів, які, на думку ГРД, не є доброчесними, — це спроба маніпуляції думкою суспільства. Нагадаю, що рішення у новому Верховному суді ухвалюватимуться колегіально. Закликаю припинити критикувати суддів Верховного суду, а натомість зробити предметом прискіпливого розгляду вже рішення ВС.

Часто можна спостерігати певну маніпуляцію. Критикуючи суд і суддів, особи, що роблять це регулярно, згадують лише ті постулати розвиненого західного світу, які підтверджують їхню теорію. І водночас не згадують те, що в неї не вписується. Як то кажуть: якщо факт не вписується в теорію, то тим гірше для факту. А от, наприклад, в канадському суспільстві судді взагалі майже поза критикою. Там існує височезна довіра суспільства до судової влади й суддів, хоча вони практично не спілкуються з пресою та не дають жодних коментарів. Судді кажуть так: ми хочемо спілкуватися із суспільством мовою наших рішень — ґрунтовних, вмотивованих, з широкою доказовою базою й аргументацією.

У нас же раз-у-раз трапляються натягування і перекручування фактів. Нещодавно натрапила на статтю, де йшлося про високу довіру до суддів у США й низьку довіру до суддів в Україні та проводилася аналогія між Громадською радою доброчесності та Американською асоціацією адвокатів. Але ж не можна робити таких аналогій і проводити таких паралелей між дорадчим органом, що складається з представників громадських організацій і покликаний за законом допомагати ВККС у процедурі добору, та самоврядною професійною організацією. І лукавити теж не слід, і займатися натяжкою фактів. Адже спосіб формування суддівського корпусу в нас і в США суттєво різниться.

У США та Канаді суддями значною мірою стають саме вихідці з адвокатського середовища. Саме тому оцінюванням їхньої доброчесності опікується Національне об’єднання юристів США, що складається переважно з професійних адвокатів, з яких потім і формується суддівський корпус. Тож якщо і проводити аналогії, то скоріше з Радою суддів чи з Національною асоціацією адвокатів, а чи з певними функціями ВККСУ або ВРП. Один із ключових моментів участі в оцінюванні — це коли досвідчене професійне середовище виносить своє судження з тих чи інших питань.

На одному заході, де обговорювалося створення Вищого суду з питань інтелектуальної власності, один з юристів продемонстрував різницю між мотивувальною частиною та викладенням аргументації суддею Верховного суду США та рішенням одного з наших вищих судів. Картина була сумна. Власна думка українського судді умістилася у кілька абзаців. Тож сподіваємося, що рішення нового ВС стануть прикладом узагальнень практики, зразком для однаковості судових рішень, виблискуватимуть філігранністю юридичної техніки, демонструватимуть красиві юридичні формули та даватимуть можливість пересічним громадянами повернути віру у справедливість, безсторонність, правосуддя.

Прошу всіх, в тому числі невгамовних критиканів, зробити паузу, перестати критикувати суддів як людей і надати їм можливість говорити із суспільством мовою своїх рішень. Давайте забезпечимо режим «100 днів тиші» — без критики, нищівних виступів, гучних викриттів. Дамо змогу продемонструвати новому Верховному суду свій потенціал, можливості, рівень аргументації та володіння правовою матерією. Даймо змогу юристам, які пройшли горнило дуже серйозного відбору, продемонструвати країні свої знання та вміння, і новий ВС заговорить до нас мовою своїх рішень. І вже тоді ми зможемо судити зі впевненістю, чи вдалася цього разу судова реформа.