Новини
Ракурс

Верховний суд — історичний вибір

Враження таке, що по-справжньому реальних претендентів на крісло глави Верховного суду з тих, чиї імена не на поверхні, вирішили не світити до останнього. З-поміж тих, хто фігурує як кандидат, когось висунули (Богдан Львов), хтось «висунувся» сам або майже сам (Олена Кібенко), когось ще не оголосили, але все одно мають на увазі (Борис Гулько).


.

Останні дні перед Пленумом відзначилися надприродною активністю кандидата на посаду голови Володимира Кравчука, який у стилі «буря і натиск» провів справжню передвиборчу кампанію й навіть пообіцяв посади заступників своїм конкурентам. Багатьох суддів така наполегливість, за відгуками, дратує. Їм це незвично.

Тут ще й іноземні доброзичливці надіслали у своїй багатозначній телеграмі важливу звістку. Посли «Великої сімки» з легким притиском закликали новопризначених суддів Верховного суду ретельно вивчати доброчесність кандидатів під час виборів голови ВС і глав чотирьох його палат.

Потім поповзли чутки, мовляв, «є така думка» — головою має стати хтось не з суддівських.

Можливо, тому довелося для гарної картинки зробити крок уперед зі строю Олені Кібенко. Ще зовсім нещодавно, проходячи конкурс, вона привселюдно стверджувала, що й на думці не мала такої амбіції — йти в керівництво Верховного суду. Тоді вона (свіжоспечений професор, фахівець із корпоративного права) цілком розумно і щиро розмірковувала про те, що є новачком у судовій системі й обіймати керівні посади їй ще зарано. Щоправда, науковець наробила помилок у прізвищах і по батькові відомих діячів науки, які рекомендували її у ВС. За два місяці виявилося раптом, що вона вже... дозріла для керівної посади. Але, зрештою, поганий той суддя, який не мріє...

Взагалі-то з цим контингентом «зовнішніх кандидатів» ситуація така. Якщо суддів перевіряли мало не до рентгена, все спіднє витягали-переглядали, то адвокати та науковці такої долі, великою мірою, уникли. Вони не так на виду, їхня діяльність не настільки ретельно задокументована, і суспільство ще не ненавидить їх так щиро й самовіддано, як суддів. Тож їхнє життя і діяльність не були піддані настільки ж ретельному аналізу, як суддівських. Тому чи є серед них невинно білі й пухнасті — не факт, а ось те, що більшість — недообстежена, це однозначно. І засвітивши ім'я такого кандидата заздалегідь, можна було спрямувати на нього прожектор суспільної уваги, що небажано напередодні такої епохальної події, як вибори керівництва Верховного суду.

Подейкували, що вельми компромісною фігурою є для багатьох Валентина Данішевська. Вона і  фахівець хороший, та й з погляду сучасного гендерного підходу гарний кандидат. Працювала Данішевська в суді, але давно, і відтоді «спокутувала» співробітництвом з американським проектом, де працювала довго і продуктивно. Директорка дещо парадоксальної у своїй назві благодійної організації «Центр комерційного права». Тож цілком може зійти за «зовнішнього кандидата». Американці теж могли б їй довіряти — що за теперішніх часів є архіважливим, ну а хто старе згадає, тому гранту — зась. 

Валентина Данішевська

Невеличку міну уповільненої дії недалекоглядно закладено у зв'язку з іменем доповідача в її справі у ВРП, який феєрично, невтомно і часом навіть блискуче екзаменував претендентів на посаду судді, але, напевно, мав би взяти самовідвід у цьому конкретному випадку. Але — поки обійшлося.

Ну і, врешті-решт, ніхто ж не скасовував вільного, тим більше — як і годиться, таємного волевиявлення членів Верховного суду. Які вже що-що, а строєм точно не голосуватимуть. Не лише тому, що там зібралося чимало непересічних, а ще більш амбітних особистостей, а ще й з тієї причини, що суд — зовсім молодий, а в новоствореному колективі вже пройшла відчутна лінія розлому між «старими» та «новими». І напруженість ця не лише витає в повітрі — вона очевидна. І якщо не подолають нові мешканці Кловського палацу свої амбіції, не приборкають свою непримиренність, то можна тільки уявляти собі, як «упряжки» з судді, адвоката та науковця приходитимуть до консенсусу й уніфікуватимуть судову практику держави...

Насправді сьогоднішні вибори голови Верховного суду, заступників, потім наступні вибори керівництва палат вперше здатні визначити, без перебільшення, стратегічний і цивілізаційний вибір не лише Верховного суду — судової системи.

Тих перших серед рівних, кого оберуть, має бути підібрано з розумінням того, як виглядатиме цей суддя в очах суспільства; як доповнюватимуть і посилюватимуть голову заступники і що кожен з них здатен зробити на посаді для Верховного суду, судової системи й наведення ладу в ній. Адже сьогодні йдеться про необхідність відновлення законності в державі.

Якщо нинішнім суддям вдасться подолати свій антагонізм, обумовлений, зокрема, професійним «походженням»; якщо вони, нарешті, правильно зрозуміють, хто є їхнім наймачем (хай би якими шляхами дехто з них не опинився у своїх кріслах); якщо вони зуміють спільно мудро розв'язувати нескінченні колізії, прислухаючись до думки одне одного в пошуках вірного рішення; якщо зможуть все своє строкате розмаїття життєвого і професійного досвіду переплавити на результат — вони увійдуть в Історію. Вони мусять розуміти, що не мають права довести до того, щоб виданий їм контракт був розірваний в односторонньому порядку. В іншому разі — на них чекає люстрація, в якій звільнення буде далеко не найстрашнішим. І не хочеться думати, що тоді буде з країною.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter