Очевидні неочевидності у справі судді Мінаєва, або Потьомкінські села боротьби з корупцією

Наприкінці вересня 2017 року майже всі ЗМІ поширили новину про блискучі результати боротьби з корупцією в Донецькій області — про викриття на хабарі судді, заступника голови Слов'янського міськрайонного суду детективами НАБУ спільно з працівниками управління захисту економіки Національної поліції України в Донецькій області, під керівництвом Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Причому тільки одиниці засобів масової інформації з погано прихованим подивом подали інформацію як «затриманий на мізерному хабарі», більшість же новин зберегли пафос офіційних повідомлень правоохоронних органів.

Давати розгорнутий аналіз справи судді Мінаєва поки передчасно: досудове розслідування в повному розпалі, обвинувачення ще не розкрило стороні захисту всі свої матеріали. Буде непрофесійним, якщо захист так рано розкриє свої.

Але характеристику учасників цього кримінального провадження і деякі дані, здобуті з відкритих джерел і шляхом спілкування з жителями міста Слов'янська, оприлюднити вже можна. Все-таки цікаво дізнатися, що це за «монстр у мантії», на захист міста від якого було кинуто 12 детективів НАБУ і шістьох антикорупційних прокурорів?

Особливості цієї справи якнайкраще ілюструють проблеми боротьби з корупцією в Україні. І те, як без системного підходу така «боротьба» може легко перетворитися на свою протилежність — тобто спосіб виштовхування неугодних з системи.

Підозрюваний в отриманні неправомірної вигоди в розмірі 6000 грн — суддя Слов'янського міськрайонного суду, а з грудня 2016 року і заступник голови цього суду Ігор Мінаєв.

Дружина Мінаєва, Олена Анатоліївна, завідувачка ясел-садка «Сонечко» в Слов'янську — особистість дуже шанована. Свого часу дитячий садок постраждав внаслідок активних бойових дій: вибито вікна та двері, зруйновано покрівлю й опалювальну систему, пошкоджено харчоблок і пральню. Співробітники, під керівництвом Олени Мінаєвої, спочатку самостійно розбирали завали й виносили будівельне сміття. Завдяки активним волонтерським діям Олени Мінаєвої з грудня 2015 року до цієї роботи долучилося українське представництво Агентства ООН у справах біженців, внаслідок чого вдалося замінити повністю розбиту опалювальну систему і дати можливість садочку працювати і взимку. За словами представника Агентства ООН Аслака Сулумсмуена, до проекту відновлення саме цієї будівлі його колеги вирішили приєднатися завдяки активності колективу дитячого садка, що самовіддано працював задля повернення установи до роботи.

Донька Ігоря Мінаєва, школярка, відмінниця, але водночас у же волонтер і навіть учасник міжнародної дитячої ліги волонтерів.

Декларація у Ігоря Мінаєва скромна: машина Skoda Octavia 2012 року випуску, теж непримітна. Під час обшуку на робочому місці й за місцем проживання «золотих батонів», «золотих унітазів» або великих сум грошей, закопаних у городі в скляній банці, виявлено не було. Цікаво, що один з представників правоохоронних органів, які проводили обшук у квартирі Мінаєва, очевидно, чекав побачити спростування скромної декларації, але за результатом слідчих дій навіть підійшов до дружини Ігоря попросити вибачення за «участь у схемі».

Чим же привернув увагу грізного НАБУ саме цей суддя? І чому за його захист на умовах pro bono взялося Адвокатське об'єднання «Партнери», відоме участю у волонтерських проектах?

Київським адвокатам цей суддя, як і інші судді Слов'янська і Донецької області загалом, знайомий по справах учасників АТО. Ці справи характеризуються в Донецькому та Луганському регіонах дуже частим, майже повсюдним порушенням прав бійців, що підштовхнуло уповноваженого з прав людини Валерію Лутковську звернутися до президента з ініціативою про зміну підсудності цієї категорії справ, передачу їх для розгляду в інші області України, і підготувати відповідний законопроект.

Керівник Адвокатського об'єднання, глава Комітету АТО Національної асоціації адвокатів України, правозахисник Марія Островська відзначила високий рівень грамотності й нетипово шанобливе ставлення судді Мінаєва до учасників процесу: «Кримінальне провадження за обвинуваченням учасників АТО, де я брала участь як адвокат сторони захисту, у Слов'янську було розподілено на Мінаєва. Зіткнувшись з ним в судовому засіданні, я зрозуміла, що наші громадські проекти мають реальну перспективу позитивного рішення, оскільки побачила об'єктивного, справедливого і вдумливого суддю. Щоправда, на той момент Вищий спецсуд вже задовольнив моє клопотання про передачу справи з Донецького регіону в Дніпро, про що я навіть пошкодувала, познайомившись з Ігорем Миколайовичем і повіривши в доброякісність системи правосуддя».

Опитування відвідувачів Слов'янського міськрайонного суду показує дивовижну одностайність респондентів: всі вони впевнені, що суддю підставили.

Так, одна з найвідоміших цивільних активісток міста, член правління ГО «Інваліди за соціальну рівність» Тамара Середняк каже, що знає всіх суддів Слов'янська, оскільки в неї було багато справ у цьому суді. Суд Слов'янська, за її словами, дуже небезпечний. Є безліч суддів, у яких рішення справи визначається виключно ціною питання. Якби затримали за хабар одного з таких суддів, ніхто б не здивувався. Але в те, що хабар взяв Ігор Мінаєв, вона не вірить: «У нас в регіоні всі розчаровані в судовій системі. Апеляційний суд взагалі необхідно розігнати. Жодних змін не дивлячись на тривалу війну. Але в те, що написано про Мінаєва, я ніколи не повірю».

Подібну ж характеристику дає Юлія Савицька, позов чоловіка якої до Пенсійного фонду розглядав Мінаєв: «Там чоловік був позивачем. Але я була в засіданнях. І після подання позову ми були впевнені, що все робиться виключно через гроші. Але Мінаєв змінив наше уявлення про систему правосуддя. Він зробив так, що ми повірили в людей і в те, що можна добитися правди без грошей. Про те, що Мінаєв грамотний, справедливий суддя, знають всі. Навіть коли ми спілкувалися в коридорах з людьми по інших справах і говорили, що справу розглядає Мінаєв, всі казали, що нам дуже пощастило».

Олександра Тебряєва, пенсіонер, 82 роки. Мінаєв розглядав її справу за позовом енергонагляду, який безпідставно намагався стягнути з неї 7000 грн. Тебряєва характеризує Мінаєва не лише як справедливу, а й добру людину. Каже, що в неї було кілька справ з енергонаглядом, але тільки Мінаєв шанобливо до неї поставився, спокійно відреагував на те, що вона погано чує, і пересадив під час процесу її ближче до себе, щоб вона нічого не упустила. Олександра Леонідівна теж впевнена, що Мінаєв комусь перейшов дорогу і його просто підставили.

Було опитано і відвідувачів суду, а також адвокатів, колишніх колег, декого зі співробітників правоохоронних органів. Думка однозначна: Мінаєв — ніякий не корупціонер, скоріше, він один з небагатьох в цих краях, хто на біле не може сказати чорне, а на чорне — біле, і, напевно, цим комусь і перейшов дорогу.

Дуже цікаві особистості як заявника у цій справі, так і адвоката, з якого як з посередника начебто вимагали хабар за закриття адміністративної справи (водій відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння, що прирівнюється до водіння в нетверезому стані).

Особа, щодо якої було складено протокол про адміністративне правопорушення, на момент порушення справи проти судді була вкрай уразливою перед правоохоронними органами. Річ у тім, що в листопаді 2014 року цього чоловіка було засуджено (у попередньому засіданні, на підставі угоди зі слідством) до п'яти років позбавлення волі за ст. 260 ч. 2 Кримінального кодексу України (участь у збройному формуванні), з випробувальним строком три роки. Тобто за будь-яких кримінальних проблем до закінчення випробувального строку п'ять років перетворюються на реальне відбування покарання, плюс до них ще додається новий строк.

Ще цікавішим є його адвокат, який і заявив про злочин у справі Мінаєва і під контролем НАБУ начебто передавав судді 6000 грн хабара. Широкій публіці ця людина відома з 2001 року, коли в Слов'янську вбили журналіста Ігоря Александрова. Головою Донецької ОДА тоді був Віктор Янукович, прокурором Донецької області — Віктор Пшонка. За версією звинувачення, озвученою Пшонкою, журналіста вбив безхатько, якому насправді «замовили» адвоката, чий офіс був поруч з офісом Александрова — мовляв, гроші взяв, а роботу не виконав. Справа розвалилася в суді, у 2002 році безхатька виправдали й буквально за кілька днів він помер за доволі загадкових обставин. Адвокат же продовжив роботу, але з інтернет-джерел відомий мало, здебільшого тим, що у 2015 році раптово зникав зі зв'язку й родичі давали оголошення про його викрадення та розшук.

Цей самий адвокат у вересні 2017 року звернувся до Харківського територіального відділення НАБУ із заявою на суддю Мінаєва, приклавши до неї зроблений ним самостійно звукозапис розмови. Вчинок, звичайно, дуже похвальний з погляду громадянської позиції, але водночас зовсім вже не вписувався у стандарти професійної етики. Річ у тім, що адвокатська спільнота є вельми консервативною й етичні правила зобов'язують адвоката реагувати на суддівську несправедливість відкритими методами — поданням процесуальних документів (відведення судді, апеляційна або касаційна скарга тощо) або скарги на суддю у Вищу раду правосуддя. Так, на початку 2017 року Рада адвокатів України залишила в силі рішення Ради адвокатів Житомирської області про притягнення до дисциплінарної відповідальності адвоката, який, використовуючи адвокатський статус, провокував інших осіб на одержання хабара, а потім сприяв правоохоронним органам у розкритті злочину. Рада адвокатів України зазначила, що в діяльності цього захисника є ознаки особи, яка є агентом правоохоронних органів.

У зв'язку з цим хотілося б зазначити, що Європейський суд з прав людини вельми негативно ставиться до кримінальних справ, де є провокації з боку правоохоронних органів, незалежно від того, здійснювалась така провокація штатними чи позаштатними співробітниками.

За словами адвоката Надії Івашкової, є безліч непрямих ознак, що адміністративна справа, в рамках якої судді Мінаєву нібито давали хабар, потрапила до нього не випадково: «У реєстрі судових рішень, принаймні в його відкритій частині, начисто відсутній звіт про автоматичний розподіл цієї справи на суддю Мінаєва, що викликає сумніви у випадковості потрапляння справи до нього. І що найцікавіше — після відсторонення Мінаєва розгляд цієї справи іншим суддею вже двічі переносився, і в кінцевому підсумку справа виявилася призначеною на 5 грудня 2017 року, тобто завідомо після закінчення терміну залучення можливого порушника до адміністративної відповідальності».

Питання про те, чи була в цьому випадку явна провокація з боку правоохоронних органів, залишається відкритим. В Україні, на жаль, не така вже рідкісна практика, коли агентом-провокатором виступає не штатний співробітник правоохоронних органів, а особа, залежна від таких органів з огляду на власні проблеми з законом.

Європейським судом з прав людини на сьогодні розроблено матеріальний і процесуальний критерії наявності провокації (поліцейського підбурювання), і неприйняття національними судами обґрунтованих доводів про наявність провокації однозначно розглядається як порушення права людини на справедливий суд.

У справі судді Мінаєва ще багато роботи, але вже можна з упевненістю сказати, що не така вже вона «переможна» для звинувачення і навіть не така вже антикорупційна, як може здатися на перший погляд, а її реалізація точно не зробить нашу судову систему чистішою.

Для суспільства ж загалом дуже важливо, щоб робота антикорупційних органів відповідала заявленим принципам, а не перетворилася на банальний засіб виштовхування неугодних з системи.