Зловживання процесуальними правами — точка зору судді і адвоката

Суд також може зловживати

Олег ТКАЧУК, голова Ради суддів України, суддя Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду України, суддя Великої палати ВС:

— Зловживання процесуальними правами — дуже цікава тема, раніше непритаманна нашим науковим дослідженням. Цій темі не приділялося достатньо уваги, і наукових досліджень майже не проводилося.

Проблема зловживання процесуальними правами є досить актуальною у вітчизняній юридичній практиці. Днями я бачив чергове оголошення: «Допомога у вирішенні юридичних спорів за допомогою осіб, які вміють затягувати судовий розгляд, зривати судові засідання». Або, як ми знаємо, заводити ці засідання в таку глибину юридичної неосяжної прірви, що з неї вибратися дуже тяжко.

Постає запитання: що робити з цією проблемою, коли цілі юридичні підприємства займаються тим, щоб завести судові засідання туди, куди не слід? При цьому юристи всю свою мудрість та міць докладають для того, щоб судове засідання або не відбулося, або відбулося років через п'ять чи десять.

Визначення, чи мало місце зловживання процесуальними повноваженнями, покладається на розсуд суду. Основною персоною в цьому питанні є суддя, який вміє не відрізнити, де є зловживання процесуальними правами, а де добросовісне користування ними. Важливо, чи здатен суддя вжити усіх заходів, щоб розпізнати натяки на зловживання, перешкодити зловживанню процесуальними правами і зрештою знати, що йому слід робити в конкретній ситуації.

Серед передбачених законодавством заходів, які суд має право застосувати, є штраф. Але суд вдається до таких дій нечасто, лише в крайньому разі.

З іншого боку, коли ми звертаємося до суду, то головним питанням, що постає перед ним, є вирішення тієї чи іншої справи, здійснення правосуддя. Я не вперше наголошую на тому, що і адвокати, і представники сторін, і прокурори в процесі — це ті особи, які повинні сприяти здійсненню правосуддя, бо всі ми для цього і покликані у процес, щоби сприяти йому, але не перешкоджати його здійсненню.

Є два моменти: коли процесуальними правами зловживає суд та зловживають сторони. До ухвалення нових процесуальних норм мені ставили запитання: чи можливе зловживання процесуальними правами судом? Спочатку я відповідав однозначно, що це взагалі неможливо. Але згодом вчені і практики почали багато говорити про зловживання процесуальними правами судом, і я почав замислюватися над цим питанням.

Яким чином зрозуміти, чи має місце у справі зловживання процесуальними правами? Для суддів це непросте питання, і не завжди легко його з’ясувати, зрозуміти. Наприклад, нещодавно сторона на початку підготовчого засідання заявила клопотання про вчинення певної процесуальної дії. Суд відмовив. Тоді сторона одразу дістала заяву про відвід на 16 аркушах і читала її впродовж півтори години. Я слухаю, як доповідає сторона, і дивлюся, чи є це зловживання процесуальними правами. З одного боку, сторона надрукувати 16 сторінок не могла, оскільки відразу після незадоволення її клопотання витягла свою заяву про відвід. З іншого боку, з погляду тактики чи стратегії своєї поведінки в судовому засіданні можна було передбачити, що суд відмовить у задоволенні клопотання. І у сторони могла бути одна заява про відвід, а інша, мабуть, про похвалу суду за те, що той вирішив це клопотання.

Є й інший приклад. В касаційній інстанції вирішили справу на користь сторони, і сторона заявляє клопотання про роз’яснення судового рішення. Ми виходимо в судове засідання, відмовляємо в роз’ясненні, бо там немає чого роз’яснювати, все зрозуміло. Через два дні приходить дві заяви про роз’яснення рішення, яким відмовлено в роз’ясненні рішення. Ми ще раз відмовляємо. На наступне засідання приходить шість заяв про роз’яснення судового рішення. І дев’ять місяців сторона заявляла про роз’яснення судових рішень.

Вочевидь, це і є зловживання процесуальними правами. Але на той час визначеної законом можливості відхилити або визнати зловживанням в нас не було. Тепер така можливість є. Але це були дві ситуації крайності. В першій зловживання не є очевидним, але в другій зловживання було.

Звісно, багато чого залежить від ролі, поведінки та фаховості судді, підготовки його до розгляду тієї чи іншої справи, тому що бувають і набагато складніші ситуації, з іншими наслідками.

«Кожен з нас допускав зловживання з метою виграти час»

Інесса ЛЕТИЧ, керівник практики трудового права ЮФ Asters:

— Існує думка, що нові норми, можливо, не працюють чи працюють якось не так. Сам факт того, що з’явилися нові процесуальні норми, є значним кроком вперед. Раніше ми багато говорили про процесуальне рейдерство, процесуальні диверсії. Як з цим боротися, було незрозуміло, але тепер у нас є механізм. Він не такий чіткий і опрацьований, як хотілося б, але він існує, і ми можемо застосовувати його.

Першою запорукою успішного використання норм щодо зловживання процесуальними правами є активна позиція представників сторін, адвокатів, які повинні заявляти про порушення і вміти обґрунтовувати, в чому саме це порушення полягає.

Кожен з нас за час практики допускав зловживання процесуальними правами для перенесення судових засідань, з метою виграти час. Провести межу між навмисним затягуванням, порушеннями і законним захистом прав буває дуже важко, адже вона є надзвичайно тонкою. І завдання адвоката — довести, що конкретна поведінка є зловживанням.

Коли є обґрунтування, що дії сторони є зловживанням, варто звертати увагу суддів на її цілі та мотиви. Так, якщо має місце об’єднання позовних вимог з метою зміни підсудності, або подання позову до кількох позивачів для перенесення справи в інший суд, чи сторона намагається отримати додаткове забезпечення шляхом зміни підсудності справи. Тому потрібно звернути увагу суду на мотиви, проаналізувати попередні дії сторони і вказати на те, що вона вже вдавалася до певних дій, спрямованих на затягування процесу. Наприклад, до того, як намагатися затягнути спір в якийсь інший спосіб, сторона заявляла два-три відводи в суді, а після цього були якісь наступні дії подібного роду.

Крім того, вважаю, що обов’язок саме представників сторін — здійснювати моніторинг інформації стосовно справи. Адже існує проблема з тим, що система документообігу в судах є доволі автономною. Тобто суд, отримуючи позов, не може знати, що в іншому суді теж існує аналогічний позов. Це завдання адвокатів — перевіряти та подавати до суду відповідні докази, що свідчать про таке зловживання.

Водночас слід мати на увазі, що в тих випадках, де відповідачами є фізичні особи, їхню поведінку слід оцінювати правильно. Певне висловлення своєї позиції не завжди має на меті затягування процесу чи зловживання своїми правами. Фізичні особи часто подають позови, в яких неможливо визначити предмет та ціль, яку особа переслідує насправді. Можливо, особа просто не може виразити словами, в чому полягає порушення її прав, а не вдається до зловживання.

Варто розуміти, що застосування заходів примусу та заходів, пов'язаних з нормами про зловживання процесуальними правами, є винятковою мірою. Тому що будь-які дії, які свідчать про можливе зловживання правами, не повинні обов’язково призводити до того, щоб до особи застосовувалися заходи процесуального примусу чи будь-які інші заходи.

З виступів на заході, організованому Legal High School.