Новини
Ракурс

Помиляються ті, хто вважає, що функція суду обмежується здійсненням правосуддя

(Початок)

Loading...

Для того щоб задати такий тренд всій судовій системі, ВС повинен мати більш дієвий інструмент, аніж це було досі у вигляді «побажань» пленуму. Про те, які підходи до вирішення цього питання існують в інших країнах, «Ракурсу» розповів професор Михайло Буроменський:

— Михайле Всеволодовичу, якою є вага, статус рішення верховного суду як прецеденту в країнах з різними правовими системами?

Михайло Буроменський— Рішення верховного суду переважно всюди є моделлю, зразком. Щоправда, є нюанси і суттєві. При цьому слід враховувати різницю між поняттям суто судового прецеденту і правовими позиціями, що можуть походити від вищої судової інстанції держави, — у нас це нерідко плутають або змішують. Я також не буду тут говорити про ті країни, що належать до англосаксонської правової сім'ї.

Тож подивімося на європейські країни романо-германської правової традиції. В одних із них нормотворча роль судової практики визнається законом і судовий прецедент розглядається як джерело права, наприклад, у Швейцарії, Іспанії або Португалії. В інших державах така роль судової практики хоча й не закріплена законом, але визнається фактично — наприклад, у Німеччині, Франції, Італії, Греції, Швеції. Правова традиція там склалася по-різному: так, у німецькій правовій традиції рішенням судів відводиться більш значна роль, ніж у Франції, де цьому заважає так звана упорядкована концепція правозастосування. Тим не менш, і тут відбулися зрушення щодо рішень вищої судової інстанції — Касаційного суду Франції, що визнаються джерелом права. Водночас в деяких європейських державах судовий прецедент і досі не сприймається — наприклад, в Угорщині, Болгарії, Естонії.

Загалом всі сучасні дослідники сходяться в тому, що роль судового прецеденту в державах романо-германської правової традиції зростає.

В українському праві, яке до останнього часу, на жаль, слідувало радянським традиціям, всіляко заперечували судовий прецедент, навіть коли мова йшла про Верховний суд України. І про це безапеляційно говорили навіть деякі з міністрів юстиції.

Концепція судової правотворчості, яка мені, наприклад, близька, досі поширена переважно в українській правовій доктрині, але обов'язково переможе і у практиці. Помиляються ті, хто вважає, що функція суду обмежується здійсненням правосуддя. В демократичному суспільстві судова влада є складовою основоположної тріади влад і разом із законодавчою і виконавчою владами несе основний тягар у забезпеченні їх балансу. Традиція усунення судової влади від такої її основоположної функції характерна для перехідних або авторитарних політичних режимів, де судова влада займає інше місце в системі реалізації державної влади.

Поки що говорити про дотримання єдності української судової практики у різних галузях законодавства, м'яко кажучи, не завжди можливо. Що ж до рішення верховного/вищого спеціалізованого суду по конкретній справі, тут все ще складніше.

На мою думку, одним із найголовніших завдань нового Верховного суду буде саме забезпечення єдності судової практики.

— Але ж для того, щоб рішення ВС справді формували судову практику, вони повинні набрати іншого значення, аніж рекомендація чи побажання, вони мають бути обов’язковими.

— Повинно бути так, щоб вища судова інстанція мала право приймати рішення, які були би не просто побажанням, а чітким дороговказом для нижчих судів. Мова йде про постанови Пленуму Верховного суду, і, я не виключаю, про право вищої судової інстанції держави приймати прецедентні рішення. І тут потрібний буде злам нашої свідомості, зокрема, юридичного хуторянства.

Але ж нас завжди вчили так, що у нас немає прецеденту, тому постанова пленуму це, так би мовити, порада. У нас навіть на рівні апеляції кожен суд має свою практику, і ця практика цілком може не співпадати з баченням іншого апеляційного суду, про що дуже добре знають адвокати.

Проблема полягає в тому, що в свідомості багатьох наших юристів, в тому числі високопосадовців, засіло, наче цвях, що у нас немає судового прецеденту. Це іде ще від радянських часів, хоча насправді не відповідає дійсності. От, приміром, друга касація, яка була у випадках, коли в одному суді виносилися різні рішення стосовно однієї і тієї ж норми. Тобто виносилися рішення, що свідчили про неоднакове застосування тієї самої норми. Все одно й досі стверджують, що прецеденту в нас немає і бути не може.

В європейських країнах, які не наслідують англосаксонську традицію, поняття судового прецеденту вищих судів існує. І це є абсолютно нормальним і органічним для системи.

Водночас, говорячи про рішення Верховного суду, я говорив би про підняття їх значення, не маючи на увазі рішення по конкретних справах, а скоріше узагальнюючі підсумкові документи, на які посилатимуться інші суди. Таким чином буде досягнуто того, щоб судова вертикаль працювала в одному визначеному напрямку. Питання однакового застосування законодавства — це питання номер один для судової системи будь-якої країни. Адже це забезпечує законність, прогнозованість судових рішень, швидке, справедливе й ефективне вирішення конфліктів.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter