Посада судді в Україні: скільки суддів нам потрібно?

Найбільша проблема українського правосуддя — нестача суддів. Замість чітких і продуманих реформ витрачаються значні кошти на тасування та заміну суддів, ніби це може допомогти поліпшенню їхньої роботи. Для того щоб виховати і підготувати суддю-професіонала, іноді потрібні роки. В судах залежались сотні тисяч справ, які нікому розглядати. Страждають люди. Робиться ставка на ради доброчесності, які (як дехто наївно думає) можуть забезпечити належний підбір кадрів судової системи. Але ради доброчесності не оракули — вони не можуть гарантувати, ким стане та чи інша людина через рік після призначення її на посаду судді. Влаштовуються іспити на знання законодавства. Але для чого судді знати напам’ять ту чи іншу правову норму? Можна взяти кодекс і прочитати її. Суддя повинен знати, як правильно застосувати цю норму і де її знайти. Суддя має володіти методиками допиту, дослідження доказів та їх аналітичного аналізу. І все це приходить з досвідом.

Посада судді в Україні: приклад з суду присяжних

Ось конкретна справа в суді присяжних. У кожного з суддів по 400‒500 справ. Тому кожен з них повинен знайти місце для засідання у щільному графіку і може виділити для розгляду справи 2‒3 години. А далі чекає на свою чергу наступна справа. Справи також зриваються у зв’язку з неявкою прокурорів, адвокатів, свідків. Іноді не приходять присяжні. Підраховано, що за п’ять років чистий час слухання справи становив лише 16 годин. Потім раптом відсторонили особу з посади судді. І хоч його знову допустили до роботи (бо перевірка показала безпідставність відсторонення), справу з нуля почав розглядати інший склад суду.

Таку розкіш, як запасний суддя, не може собі дозволити практично жоден суд. За радянських часів мала місце безперервність судового процесу. Але тоді суддя не мав права розглядати іншу справу, поки не закінчив ту, яка є в його провадженні. І тоді, дійсно, навіть велика за обсягом справа могла бути розглянута протягом тижня. Сьогодні ті, хто обіймає посади суддів, про таке і не мріють. Тому щоби справлятись зі справами, потрібно не 4,4 тис. суддів, а 20‒25 тис.

Вже не раз зазначалось про існування феномену очевидного перебільшення місця і ролі досудового розслідування, а також фактичного приниження статусу суду як органу, покликаного вирішувати основне питання кримінального провадження — питання вини.

Посада судді в Україні і примітивний підхід до складних питань права

А між тим на найвищому рівні висловлюються думки про те, що з нинішніми судами неможливо працювати, і як приклад наводиться випадок, коли прокуратура у виді застави запросила 300 млн грн, а суд визнав за достатнє тільки 5 млн грн. Такий примітивний підхід до складних питань права диктується установкою на «посадки», яка сама по собі є тільки піаром, щоби продемонструвати громадськості нібито існуючу боротьбу з корупцією.

При цьому в абсолютній більшості випадків суди ігнорують вимогу ч. 4 ст. 182 КПК про те, що розмір застави не може бути завідомо непомірним для підозрюваного. І призначають суми, непомірні для конкретної людини. Не звертають увагу також і на те, що застава по тяжких злочинах встановлюється у межах від 20 до 80 розмірів прожиткового мінімуму. В жовтні 2019 року прожитковий мінімум становить 1936 грн, тож максимальна сума по тяжких злочинах дорівнює 154 тис. 880 грн.

І щоби встановити більший розмір застави, прокурор повинен довести, що має місце виключний випадок і що застава в сумі 80 розмірів прожиткового мінімуму не здатна забезпечити виконання особою обов’язків. Отже, прокурор може запросити і мільярд, але він мусить довести, що саме таку суму треба застосувати. І якщо він цього не довів, то які можуть бути претензії до людини на посаді судді?

І влада, і активісти разом з журналістами виступають з позиції, що нібито вже давно доведено, що певні особи є злочинцями, що їхня корупційна діяльність є очевидною і, мовляв, суду залишається перетворити цю переконаність на «посадку». І ніхто навіть не замислюється, що все може бути не так, що правопорушення або не мали місця взагалі з боку конкретних людей, або не були такі значимі, як це роздули політичні псевдоексперти.

Низький рівень правової культури суспільства

Метою правосуддя не можуть бути «посадки» на догоду натовпу, підігрітого огульною критикою державних інститутів і в першу чергу судів. Метою правосуддя є засудження людей, які переступили закон, якщо їхня вина доведена у суді у встановленому законом порядку. До доведення вини у суді ця людина вважається невинуватою, тому і поводитись з нею потрібно як з невинуватою. Намагання здійснити «посадку» ще до вироку незалежно від достатності для цього підстав свідчить про низький рівень правової культури нашого суспільства.

Між тим у нас зустрічаються надуживання влади, обвинувальний ухил, втручання у роботу судді, провокації з боку слідства та інші незаконні методи. Ось приклад з конкретної резонансної справи (з протоколу у т. 4 а.с. 139):

Свідок К.: «Показання, які я давав раніше, я давав без захисників і із застосуванням морального і фізичного впливу. Я не спав, не їв, незнайомі люди одягали мені на голову поліетиленові пакети, я двічі втрачав свідомість, я 48 годин знаходився в наручниках. Пакет тримали, доки я не втрачав свідомість. Я підписав би і заяву, що я убив Кеннеді. Все робилось, щоб скомпрометувати Л.».

Зараз намагаються протягнути законопроект, згідно з яким особу можна звільнити з посади судді за скасоване рішення. Пропозиція явно невдала. Ось приклад з реальної справи, наведений правозахисником (сьогодні суддею Верховного суду):

«Була у мене справа Н. Він був виправданий суддею першої інстанції. Рішення було скасовано. Згідно з ідеєю законодавця, суддю повинні звільнити. Н. осудили. Верховний суд підтримав. Потім облом — рішення ЄСПЛ. 15 пунктів порушення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Верховний суд скасовує вирок, і після тривалого часу — виправдання. З чого і починав суд першої інстанції. І це тільки одна з тисяч подібних історій».

Тож скасоване рішення може бути залишено в силі Верховним судом безпосередньо або ж після рішення Європейського суду. Тому пропозиція про надання права на звільнення з посади судді за скасоване рішення є невдалою. Ст. 126 Конституції прямо вказує, що суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення.

Викликає багато запитань і норма про зменшення кількості суддів у Верховному суді. Адже звільнення з посади судді не може здійснюватись з порушенням конституційних гарантій. У всякому разі, ст. 126 Конституції не передбачає можливість звільнення судді за скороченням чисельності (штату). Реорганізація суду може здійснюватись лише на підставі закону, проект якого вноситься тільки після консультацій з Вищою радою правосуддя (ст. 125 Конституції України).

Отже, з реалізацією закону про скорочення суддів Верховного суду можуть виникнути труднощі. Цілком ймовірно, що процес звільнення розтягнеться на тривалий час, а до вирішення цього питання долучаться Конституційний суд і ЄСПЛ. За цей час судді не будуть працювати, але їм будуть виплачувати заробітну плату, а ЄСПЛ може встановити компенсацію, яка буде виплачена з кишені платника податків.