Новини
Ракурс
Судді України. Фото: Pierre Subleyras

Чому в судовій системі України немає місця особистостям

И взвод отлично выполнил приказ, —
Но был один, который не стрелял.

Володимир Висоцький

Про корупцію в судовій системі України не говорить і не пише лише лінивий. Особливо при цьому всі люблять згадувати Печерський суд м. Києва, інколи називаючи його навіть одіозним. Але судді — також люди. І як усі люди, вони різні. Можливо, хтось із них у глибині душі вважає себе напівбогом, а хтось, перебуваючи на посаді судді, дбає і про свою душу. Таким чином, незважаючи на свою посаду, судді можуть бути абсолютно різними людьми.

Досить часто пишуть про корпоративність суддів, особливо тих, які працюють в одному суді… Особисто для мене прикладом чесного судді був і залишається Юрій Олександрович Василенко, який з 1994 по 2002 рік був суддею Апеляційного суду м. Києва. І річ тут не тільки в тому, що він порушував дві кримінальні справи щодо чинного на той час президента Леоніда Кучми та за час роботи у згаданому суді виніс п’ять виправдувальних вироків. В одному з інтерв’ю, ще в 1996 році, будучи суддею, він зазначав, що «…потрапити під обвинувачення, а потім до в’язниці у нас дуже просто. Складно вийти звідтіля — складно уникнути в’язниці». Водночас Юрій Олександрович наголосив, що про це неможливо мовчати. Інакше суди остаточно перетворяться з правозахисних органів на правопорушні, які виносять вирок, абсолютно ігноруючи докази невинуватості підсудного, порушуючи цим найелементарніші конституційні права людини.

У своїй статті я спробую, не висвітлюючи політичні аспекти, переконати читача в тому, що постаті, які можуть зрівнятися з Ю. Василенком, у судовому корпусі таки існують. Як приклад хочу згадати суддю Печерського районного суду Ларису Цокол. Коли я понад п’ятнадцять років тому вперше потрапив до її робочого кабінету, то мене вразила «Молитва судді», яка висіла в неї на стіні. І це було прикладом відданості своїй професійній діяльності. Я не згадуватиму про резонансні рішення по резонансних справах, які є для багатьох юристів і журналістів загальновідомими. Звільнення Лариси Цокол з посади судді, а потім заміна дисциплінарного покарання на інше свідчать про те, що владі не потрібні чесні судді, але вона змушена з ними рахуватися… Не проводитиму паралелей щодо ставлення ВРП до судді Лариси Цокол та до «вовчого правосуддя». Я хочу розповісти про один епізод з її професійної діяльності, невідомий широкому загалу, який дуже добре характеризує її і як професіонала, і як людину, для якої на першому плані — законність, а не корпоративність.

Лариса Цокол. Фото: Українська правда

Сюжет для детективу

Це трапилося понад п’ять років тому. Відповідно до чинного КПК України, під час розгляду кримінальних правопорушень за обвинуваченням у скоєнні особливо тяжкого злочину передбачено розгляд обвинувального акта колегіально, за участю трьох професійних суддів. Печерським районним судом розглядався обвинувальний акт за звинуваченням громадянки С. у скоєнні навмисного вбивства. Справа не резонансна. Як тоді здавалося, це було типове побутове вбивство на підґрунті зловживання алкоголем. Саме такі вбивства на сучасному етапі доки що розкриваються. Фабула справи могла б стати сюжетом для пригодницького детективу, та й події відбувалися у день сміху, 1 квітня 2014 року, хоч і були зовсім не смішними.

Малолітня дитина (школярка), зайшовши в кімнату гуртожитку, де вона мешкала разом зі своєю матір’ю (громадянкою С.), побачила, що п’яна мама спить на дивані разом з татом, з грудей якого стирчить ніж. Дитина зчинила крик, на який збіглися сусіди. Було викликано поліцію, яка затримала громадянку С. і доставила її до районного управління.

Під час огляду місця скоєння злочину не було виявлено жодних слідів боротьби. Громадянка С. під час затримання була повністю дезорієнтована і не могла надати відповіді на поставлені запитання. У неї був тремор рук, і вона не змогла самостійно вдягнутися. Пересуватися вона також самостійно не могла, оскільки перебувала у стадії тяжкого алкогольного сп’яніння. Медичне освідування виявило, що рівень алкоголю в крові громадянки С. Становить 2,69%. 2 квітня 2014 року підозрювану помістили в ізолятор тимчасового утримання. Інспектор ІТТ зазначив, що на момент поміщення в ізолятор підозрювана перебувала у стані сильного алкогольного сп'яніння (тремор всього тіла).

Захист громадянки С. здійснював адвокат Тарас Поповченко, який є керівником адвокатського об’єднання «Нотар Захист Груп». Правову допомогу він надавав за дорученням Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, оскільки громадянка С. була неспроможна укласти угоду з адвокатом на платній основі.

З особистого досвіду знаю, наскільки буває нелегко в психологічному плані захищати невинувату особу, обвинувачену у скоєнні особливо тяжкого кримінального правопорушення. Як професіонал ти усвідомлюєш невинуватість особи, але при цьому прекрасно розумієш, як працюють органи досудового розслідування та судова система держави. А коли ти як адвокат береш участь у кримінальному провадженні за дорученням Центру з надання безоплатної вторинної допомоги, ти ще усвідомлюєш і неадекватність оплати державою за свою роботу, за затрачені тобою зусилля. Але це дрібниці порівняно з усвідомленням того, що під вартою перебуває невинувата особа, якій ти прагнеш допомогти, але судді при цьому тебе «не чують».

Під час досудового розслідування підозрювана перебувала під вартою. Запобіжний захід у виді арешту строком на 60 днів не передбачав можливого альтернативного запобіжного заходу у виді застави. Слідчі судді автоматично через кожні 60 днів задовольняли клопотання сторони обвинувачення про продовження строку її тримання під вартою. При цьому головним аргументом була тяжкість скоєного діяння і тяжкість покарання, що їй загрожує, а також те, що вона, перебуваючи на волі, може коїти інші злочини.

Наявність у підозрюваної на утриманні малолітньої дитини, постійного місця роботи, проживання, наявність практично невиліковного онкологічного захворювання, у зв’язку яким вона перебувала на відповідному обліку, неможливість надання належної медичної допомоги в умовах СІЗО та інші аргументи сторони захисту ігнорувалися слідчими суддями, які продовжували строк тримання під вартою. Кожен слідчий суддя, який продовжував цей строк, не намагався аналізувати аргументи сторони захисту, а також надані на їх підтвердження документи. Аналогічна позиція була і в суддів Апеляційного суду м. Києва, які розглядали апеляційні скарги захисника на ухвали про продовження строку тримання під вартою. Для кожного з них розгляд подібних клопотань — це як робота на конвеєрі, яку хочеться закінчити якомога швидше і не завантажувати при цьому голову різними деталями. Тим більше що кожен слідчий суддя розуміє: згадане кримінальне провадження ніколи не потрапить до нього для розгляду по суті висунутого обвинувачення, в силу відповідних положень КПК України. У зв’язку з надмірною завантаженістю слідчий суддя розгляду клопотання, як правило, приділяє близько десяти хвилин, клопотанню про застосування запобіжного заходу — дещо більше.

На стадії досудового розслідування було проведено всі експертизи, які можливо було провести за наявних обставин. При цьому, на думку сторони захисту, не існувало жодного прямого доказу про те, що навмисне вбивство було скоєне громадянкою С. Але прокурор не був готовий до закриття кримінального провадження за реабілітуючими обставинами, оскільки підозрювана рік перебувала під вартою. Закриття кримінального провадження могло б свідчити про незаконне притягнення до кримінальної відповідальності особи, яка не скоювала злочину. Правоохоронна система зазвичай не бажає визнавати свої помилки. У зв’язку з чим вона жорно може розтрощити долю людини, яка, як кажуть у народі, з’явилася не втому місці не в той час.

Направляючи обвинувальний акт за ч. 1 ст. 115 КК України (умисне вбивство) до суду, сторона обвинувачення стверджувала, що 1 квітня 2014 року приблизно з 20.20 по 21.40 громадянка С. перебувала за місцем свого проживання у стані простого алкогольного сп'яніння та, усвідомлюючи і керуючи своїми діями, з мотивів особистої неприязні, зумовленої побутовими стосунками з колишнім співмешканцем, який не дозволяв їй вживати спиртні напої, перебуваючи у невстановленому положенні щодо нього та діючи умисно, завдала йому удару кухонним ножем в ділянку грудей зліва, що призвело до настання смерті останнього в короткий проміжок часу.

Судді України. Фото: Pixabay

Під час досудового розслідування було встановлено, що загиблий раніше був цивільним чоловіком підозрюваної С. Вони мали спільну доньку 12 років, але через кілька років спільного життя розлучилися. Попри це загиблий систематично відвідував доньку і турбувався про неї. Громадянка С. зловживала спиртними напоями, і періодично в неї бували запої на кілька днів. Під час кожного запою їхня спільна дитина завжди телефонувала батькові. Після подібних телефонних дзвінків потерпілий приїжджав і турбувався про свою дитину та її матір. Він купував продукти, готував їжу, прибирав у кімнаті тощо. Після того як мати виходила зі стану алкогольного запою, він від’їжджав до себе. Підозрювана не визнавала своєї провини у скоєнні навмисного вбивства. Вона зловживала спиртними напоями, але стверджувала, що не вбивала батька своєї єдиної дитини, який завжди турбувався про неї. З її слів, спиртними напоями вона зловживала у зв’язку з невиліковним онкологічним захворюванням.

Обвинувальний акт надійшов до суду і розглядався колегією суддів. Суддя Цокол при цьому не була головуючою під час розгляду справи.

Згідно з актом судово-психіатричної експертизи №548 від 25 червня 2014 року, потерпілий з 3 вересня 1997 року з діагнозом шизофренія, афективно-маячний напад перебував на обліку у психіатра, періодично оглядався психіатрами амбулаторно, не раз лікувався у психіатричних лікарнях (госпіталізації зумовлювалися неправильною, неадекватною поведінкою хворого, загостренням галюцинаторно-параноїдної симптоматики, схильністю до алкоголізації). При цьому психіатрами встановлювалися діагнози: шизофренія, параноїдна форма, безперервно-прогредієнтний тип перебігу, з психопатоподібними змінами особистості, трудовою дезаптацією; шизофреноподібні психози на органічному тлі (наслідки черепно-мозкової травми), маніоформно-маячний синдром; шизофренія, параноїдна форма, безперервно-прогредієнтний тип перебігу, з редукцією енергетичного потенціалу, астенічний синдром; шизофренія, параноїдна форма, афективно-маячний напад, нападоподібно-прогредієнтний тип перебігу. Хворому безстроково була встановлена третя група інвалідності. Сторона захисту стверджувала, що потерпілий, імовірно, скоїв суїцид (самогубство). При цьому експерт, що проводив експертизу, і в своєму висновку, і під час допиту в суді зазначив, що можливість нанесення померлим удару собі власною рукою є маловірогідним, але не виключається.

На ножі, яким була спричинена смерть потерпілого, не було виявлено слідів папілярних узорів підозрюваної громадянки С.

В результаті проведеного молекулярно-генетичного дослідження було встановлено, що генетичні ознаки крові людини та клітин з ядрами на клинку і руків'ї ножа збігаються між собою і належать особі чоловічої статі, але не збігаються з генетичними ознаками зразка букального епітелію (слини) підозрюваної С. Походження крові людини і клітин з ядрами на клинку і руків'ї ножа за рахунок підозрюваної громадянки С. виключається. Таким чином, було доведено, що підозрювана не тримала знаряддя злочину в своїх руках.

Допитані під час судового розгляду п’ятеро свідків впевнено стверджували про неможливість підозрюваної самостійно стояти і самостійно пересуватися. Посилання сторони захисту на те, що стан алкогольного сп’яніння громадянки С. був настільки тяжким, що його можна розцінити як безпорадний, у зв’язку з чим вона не мала фізичної можливості спричинити сильний удар ножем у груди потерпілого глибиною 18,5 см, з фактичним переломом ребра, суд визнав такими, що направлені на уникнення від відповідальності та покарання.

Вирок

Судом було винесено обвинувальний вирок, і громадянка С. була засуджена до восьми років позбавлення волі (номер рішення у ЄДРСР 46240676).

В основу обвинувального вироку суд поклав: показання потерпілого; показання десяти свідків; дані протоколу огляду місця події від 1 квітня 2014 року та фототаблицю до нього; висновок судово-медичної експертизи №1049 від 15 травня 2014 року; висновок судово-медичної експертизи ножа та одягу особи, що загинула; висновки судової молекулярно-генетичної експертизи №331 мб від 28 квітня 2014 року та №392 мб від 30 квітня 2014 року, №174 мб від 15 червня 2015 року; висновки дактилоскопічних експертиз №433 від 28 травня 2014 року та №643 від 26 серпня 2014 року; висновок судово-медичної цитологічної експертизи №200/ц від 8 серпня 2014 року; акт судово-медичного дослідження крові трупа №812 від 2 квітня 2014 року; висновок КМНКЛ «Соціотерапія» №001863 від 2 квітня 2014 року щодо ступеня алкогольного сп’яніння громадянки С. На думку сторони захисту, саме всі ці докази свідчили про невинуватість громадянки С. у скоєнні інкримінованого їй кримінального правопорушення. До набрання вироком законної сили вона була залишена під вартою.

Прокурором було подано апеляційну скаргу у зв’язку з м’якістю призначеного покарання. Не оспорюючи фактичних обставин справи, він просив суд апеляційної інстанції змінити винесений вирок у частині призначеного покарання: замість восьми років позбавлення волі призначити 13. Адвокат Тарас Поповченко стверджував, що винесений вирок не відповідає фактичним обставинам справи, він підлягає скасуванню, а кримінальне провадження — закриттю у зв’язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості громадянки С. Апеляційний суд м. Києва розглянув апеляційні скарги сторін захисту та обвинувачення на обвинувальний вирок суду стосовно громадянки С.

Судді України. Фото: Pixabay

Окрема думка судді Цокол

З 1 червня 2006 року набув чинності закон «Про доступ до судових рішень». Саме з цієї дати всі ухвалені судами України процесуальні документи (крім рішень місцевих загальних судів) мають заноситися до Єдиного державного реєстру судових рішень і з'являтися на інтернет-запит будь-якого користувача, а рішення місцевих загальних судів — з 1 січня 2007 року.

За згаданий проміжок часу відповідно до згаданого реєстру станом на сьогодні, тобто за тринадцять з половиною років, при розгляді кримінальних справ (проваджень) у Печерському суді м. Києва було винесено всього одну окрему думку судді. І ця окрема думка належить судді Цокол (номер рішення в ЄДРСР 46240124). Окрема думка Лариси Цокол стосувалася винесення обвинувального вироку відносно громадянки С. Суддя Цокол здійснила аналіз доказів сторони обвинувачення і фактично погодилася з позицією сторони захисту про те, що досліджені під час судового розгляду докази переконують у тому, що достатніх даних стверджувати про винуватість громадянки С. у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, немає.

Якби не окрема думка судді Лариси Цокол, складно собі уявити, які були б наслідки розгляду апеляційних скарг. Я переконаний, що судді Печерського суду, які розглядали обвинувальний акт щодо обвинувачення громадянки С. у скоєнні умисного вбивства всією колегією, розуміли, що винуватість згаданої особи не доведена. Але вона півтора року перебувала під вартою. Її виправдання могло потягти за собою притягнення до юридичної відповідальності певних правоохоронців, а також строк тримання під вартою неодноразово продовжувався їхніми колегами…

Апеляційний суд м. Києва погодився з апеляційною скаргою адвоката Тараса Поповченка та з окремою думкою судді Лариси Цокол. Обвинувальний вирок було скасовано, а кримінальне провадження за ч. 1 ст. 115 КК України — закрито у зв’язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості громадянки С., яку було звільнено з-під варти в залі суду (номер рішення в ЄДРСР 57193144). Під вартою вона перебувала два роки без одного дня.

На жаль, громадянка С. не захотіла вимагати в судовому порядку відшкодування збитків, спричинених їй незаконним притягненням до кримінальної відповідальності. Після двох років перебування у СІЗО їй хотілось жити зі своєю дитиною та поліпшити стан свого здоров’я наскільки це можливо.

Чи потрібні системі принципові судді

Спостерігаючи тривожні тенденції щодо суддів, які причетні до резонансних справ і зайняли принципову позицію, наприклад, як суддя Лариса Цокол, яка відмовила в арешті екс-президента Грузії, лідера партії «Рух нових сил» Михайла Саакашвілі, можливо зробити висновок, що судовій системі, яка існує сьогодні, не потрібні принципові судді. Судді, як і прокурори, не повинні боятися визнавати факти недостатності доказів під час кримінальних та судових проваджень, оскільки нехтування цим призводить до збільшення кількості невинно засуджених осіб.

У кожному випадку окрема думка судді при вирішенні справи по суті обвинувачення свідчить про наявність у нього власного, відмінного від інших суддів, внутрішнього переконання щодо належності, допустимості та достатності доказів. Окрема думка судді при судовому провадженні може стосуватися як процедурного питання, так і процесуального рішення по суті розгляду справи. За наявності окремої думки одного з суддів, які є юристами високої кваліфікації, на мій погляд, необхідно законодавчо закріпити обов’язковість апеляційного (касаційного) перегляду судового рішення навіть за відсутності апеляційної (касаційної) скарги.

Повідомляючи про підозру та складаючи обвинувальний акт, сторона обвинувачення виходить з наявності тих доказів, які є у її розпорядженні. У подальшому суд повинен виступати своєрідним фільтром, на який покладається обов’язок щодо встановлення істини. Саме тому судова гілка влади зобов’язана дати принципову оцінку наявним у справі доказам, як виправдувальним, так і обвинувальним. Але, на жаль, статистика виправдувальних вироків залишається в межах 1%, та практично відсутні окремі думки суддів по суті розгляду судових проваджень, що свідчить як про недосконалість чинного КПК України, так і про обвинувальний ухил усієї судової системи в державі.


Практично безперервне двадцятирічне «реформування» судової системи України призвело до того, що в ній немає місця особистостям. На жаль, виносячи рішення за наслідками розгляду клопотання сторін чи по суті судового провадження, слідчий суддя (суддя) в умовах сьогоденних реалій аналізує, чи не може прийняте ним рішення зашкодити його особистій кар’єрі чи іншим життєво важливим інтересам… Саме тому, на мій погляд, під час судового розгляду найбільше нарікання адвокатів викликає те, що суди ігнорують положення закону стосовно достатності доказів для визнання особи винуватою у скоєнні кримінального правопорушення. Іноді їхня робота нагадує радянську кримінально-процесуальну систему, якій був притаманний обвинувальний ухил.

Процентне співвідношення виправдувальних вироків у сучасній Україні нічим не відрізняється від періоду «застою» часів СРСР. В демократичних та водночас в економічно розвинених країнах їхня кількість на сьогодні становить від 10% і більше… КПК України 2012 року, на відміну від попереднього, на мій погляд, надає більше можливостей для виправдання невинуватої особи. Особливо з урахуванням положень п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України, які надають можливість винесення виправдувального вироку у випадку, коли не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати. Але інколи для винесення виправдувального вироку чи викладення окремої думки з приводу незгоди з думками своїх колег крім професіоналізму треба мати професійну мужність. І, як показує описаний мною випадок, такі особистості в судовій системі України таки зустрічаються.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter

.