Новини
Ракурс

Аліменти на батьків: позбутися старих непросто

Рік тому ми писали про одну досить типову історію, як із дорослого сина стягували аліменти на старого батька, який колись залишив дружину та сина і з’явився в житті своєї дитини вже немічним дідуганом. І мета у нього була проста — витребувати у сина довічне утримання.

У реальному житті справи про аліменти на батьків мають набагато більш різноманітні та неоднозначні сюжети. Крім юридичного аспекту питання, подібні історії не перестають вражати своїми дивовижними моральними і психологічними колізіями, змушуючи мислитися над тим, яка складна і неоднозначна ця матерія — стосунки батьків і дітей.

Аліменти на батьків: три обов’язкові умови

Свіжа справа, розглянута Верховним судом у середині листопада, дає можливість зробити висновок: суддівський корпус розуміє, що так званий прожитковий мінімум — цифра смішна.

Два роки тому до суду звернувся 87-річний старий, який хотів отримувати аліменти від рідного сина. Пенсія у нього була невелика, але і не найменша — майже дві з половиною тисячі гривень. Пенсіонер хотів, щоб син доплачував йому ще дві тисячі на місяць до кінця життя. Багато це чи мало? Син киянина похилого віку теж немолодий, на момент звернення батька до суду йому було вже під 60. Однак живе син у Західній Європі, він людина артистичної професії, не бідує, і старого батька сильно ображало те, що син йому зовсім не допомагає. Якщо перевести суму запитуваних аліментів у євро, а потім подивитися, скільки можна прожити на ці гроші в тій країні, де зараз перебуває син, то виходить, що грошей цих вистачить... на пів дня приблизно. Взагалі нема про що говорити.

Та, по-перше, рахувати чужі гроші — моветон, по-друге, ми не знаємо обставин, які змусили сина відчайдушно боротися з батьком за аліменти, на які в країні проживання сина навіть не пообідаєш у пристойному ресторані. Тож зосередимося на юридичному боці справи.

Півтора роки тому один із районних судів Києва позов старого задовольнив і виніс рішення, що з моменту звернення до суду син зобов’язаний щомісяця виплачувати батькові аліменти. Тож із дня звернення до винесення рішення вже набігла сума, що становила разом із судовим збором близько 15 тисяч гривень — гроші, знову ж таки за мірками Західної Європи, аж ніяк не космічні.

Суд першої інстанції виходив з того, що пенсія — єдиний дохід старика, і її не вистачає на їжу та ліки, а значить, йому потрібна допомога, яку син цілком у змозі надавати.

Однак син, як ми вже говорили, вважав за краще продовжити воювати з батьком за гроші і подав через свого представника апеляційну скаргу. У травні цього року Апеляційний суд скасував рішення першої інстанції та відмовив старику в аліментах. Основний аргумент — батько не надав суду доказів, які підтверджували б, що йому справді потрібна матеріальна допомога.

Людина похилого віку (а їй, до речі, цього року виповнилося 90 років) попрямувала до Верховного суду. У скарзі йдеться про те, що пенсії в дві з половиною тисячі гривень не вистачає на комуналку, їжу і ліки (це ж треба!), а заробляти сам він уже не може.

Аргументи вищої судової інстанції викладемо стисло.

Перш за все Сімейний кодекс (стаття 202) говорить, що повнолітні діти мають утримувати непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги. Непрацездатність і те, що батько потребує допомоги, — дві обов’язкові підстави для аліментів. Їх можуть призначити в твердій сумі або як частину заробітку — суд вирішує це з огляду на конкретні обставини справи.

Але в постанові Пленуму ВС від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» зазначено, що зобов’язання утримувати батьків — не абсолютне. Необхідні три умови, щоб таке зобов’язання виникло. Перша — кровна або юридична спорідненість батьків і дітей. Друга умова — непрацездатність батьків і третя — необхідність у матеріальній допомозі. Якщо відсутня бодай одна із цих умов, то обов’язку утримувати батьків не виникає.

Щодо необхідності матеріальної допомоги, то тут є одна важлива деталь: якщо батько чи мати отримує дохід, більший за прожитковий мінімум, то це не свідчить про те, що йому не потрібна матеріальна допомога. (Отакої, виявляється, суди критично оцінюють розміри прожиткового мінімуму!)

Та повернімося до конкретної справи. Верховний суд урахував ще й таке: син не надав доказів того, що у нього немає можливості допомагати батькові. А от усі три необхідні умови — спорідненість, непрацездатність батька і той факт, що йому потрібна допомога, якраз були.

Тому суд скасував рішення Апеляційного суду і залишив у силі рішення суду першої інстанції, яке зобов’язало сина довічно виплачувати батькові аліменти.

Аліменти: маленька пенсія — вагомий аргумент

Схожу історію Верховний суд розглядав приблизно півтора року тому. Мати вимагала стягнути з дочки чверть місячних доходів у вигляді аліментів. Обставини, описані жінкою, виглядають дикувато: дочка, за її словами, вигнала її з дому, і тепер вона змушена знімати квартиру (сума щомісячної оренди, до речі, перевищує одержувану скаржницею пенсію). Дочка, в свою чергу, заявляла, що у матері є додаткові джерела доходів, і взагалі договір оренди квартири — липа. Але районний суд (справа відбувалася в столиці) все-таки присудив аліменти, але не чверть, а десяту частину всіх доходів дочки, тому що у тієї була маленька дитина. Апеляційний суд залишив рішення без змін, і дочка подала касаційну скаргу. У ній був один цікавий момент: дочка вказувала на те, що її мати свого часу ухилялася від виховання своєї дитини, а суди на цей аргумент не зважили.

З рішення ВС, в якому обставини справи описувалися досить скупо, все одно видно, що стосунки матері й дочки були, м’яко кажучи, не дуже теплими. Однак Верховний суд усе ж вирішив: дочка не довела того, що мати не займалася нею в дитинстві. А от пенсія менш як дві тисячі гривень — вагома обставина для того, щоб зобов’язати дочку платити матері аліменти.

Та навіть якщо один із батьків явно ухилявся від виконання своїх обов’язків, і це безумовно доведено, суд однаково може ухвалити нечітке рішення, з якого до пуття не зрозуміло, чи вдасться дитині остаточно скинути з плечей обов’язок підтримувати батька чи матір.

Справа про п’яницю-шевця

Прикладом тому служить одна цікава справа дворічної давності. Її обставини, здавалося б, такі недвозначні, що на запитання, чи має дочка утримувати свого батька, є одна відповідь: ні! Проте все виявилося не так просто.

Отже, деякий інвалід, що підробляє ремонтом взуття, звернувся до суду, щоб стягнути аліменти зі своєї дочки. Скромно промовчавши про підробіток, скаржник написав, що пенсія по інвалідності — його єдине джерело доходу, і після сплати комуналки і покупки ліків грошей ледь-ледь вистачає на їжу. А дочка про нього не хоче піклуватися.

Дізнавшись про позов, дочка подала зустрічний позов, в якому було багато цікавого і про неї, і про її батька. «Доросла дочка» була дев’ятнадцятирічною дівчиною-студенткою, жила в гуртожитку на стипендію. До речі, татусь, знаючи про це, просив стягнути з дочки тверду суму — половину прожиткового мінімуму для інвалідів.

Батько розлучився з матір’ю дівчинки, коли дочка була зовсім маленькою, і відтоді фактично з нею не спілкувався. Добровільно платити аліменти татко не хотів, і їх стягували примусово через виконавчу службу. Але він усе одно примудрився заборгувати по аліментах майже 15 тисяч гривень. За шість років до того, як вимагати з «повнолітньої дочки» утримання, батько звернувся до суду з позовом, щоб його звільнили від сплати аліментного боргу, бо здоров’я його похитнулося і він оформив інвалідність.

Єдиний значущий контакт між батьком і дочкою відбувся, коли дівчинці було років 11. Вона робила великі успіхи в гімнастиці, стала кандидатом у майстри спорту і мала їхати на міжнародні змагання. Спортінвентар купувала мама, поїздки на змагання оплачувала мама. Від батька лише один раз вимагалося підписати дозвіл на виїзд за кордон. Але добрий татусь... не підписав документів.

Тому дівчина в своєму зустрічному позові просила звільнити її від обов’язку утримувати батька.

До того ж у суді з’ясувалося не тільки те, що тато підробляє, а й те, що він регулярно закладає за комір і навіть зареєстрований як хронічний алкоголік.

Районний суд відмовив батькові в задоволенні позову, а от позов дочки задовольнив на тій підставі, що тато не надав доказів свого важкого матеріального становища. Додамо від себе, що його пенсія (спочатку округлено 1300 гривень, пізніше — 1600) — гроші, м’яко кажучи, невеликі, але з якого дива юна студентка має платити батькові, який її залишив і, коли вона була дитиною, грошей на її утримання не давав?

Апеляційний суд залишив це рішення без змін. Але впертий інвалід вирушив у касаційну інстанцію. У скарзі він співав усе тих же пісень: його двокімнатна квартира належить матері-пенсіонерці, він сам голий, босий і голодний. Коли вони розлучилися з матір’ю його дитини, та добровільно відмовилася від аліментів, а через кілька місяців звернулася до суду про їх стягнення. І взагалі зла колишня не давала йому бачитися з донькою.

Верховний суд прийняв цікаве рішення. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що батько ухилявся від виконання батьківських обов’язків, і це є приводом для звільнення дочки від обов’язку утримувати батька, але ВС із цим не згоден. Попередні суди, встановивши, що батько не довів факту необхідності матеріальної допомоги, не врахували, що у дочки не виникло обов’язку утримувати батька, і зробили передчасний висновок про задоволення зустрічного позову.

Цитуючи майже дослівно рішення Верховного суду, я не можу як слід перекласти його з юридичної мови на людську. Висновок, зроблений судом, вельми дивний. Касаційну скаргу батька частково задовольнили, а рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволення позову дочки до батька про звільнення від обов’язку утримувати його... скасували.


Іншими словами, батько залишився без грошей. Поки що. Бо йому нічого не заважає знову намагатися злупити з дочки аліменти на своє утримання: її поки ніхто від обов’язків щодо батька не звільняв.

...А взагалі це дуже сумні справи. Не доведи боже ні батькам, ні дітям зустрічатися в суді з подібних приводів.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter

.