Ракурсhttps://racurs.ua/
Фото: ФБ Dynamo Ultras
Ганьба Суркісів засвітила майбутнє футболу в Україні
https://racurs.ua/ua/3002-ganba-surkisiv-zasvityla-maybutnie-futbolu-v-ukrayini.htmlРакурсІгор та Григорій Суркіси, найпомітніші фігури українського футболу, у перші дні війни зазнали репутаційних втрат. ЗМІ звинуватили їх у вивезенні великої суми готівкою через українсько-угорський кордон 26 лютого. Суркіси згодом спростували історію з грошима, але не виїзд у Європу через Румунію.
.
Фактично втеча братів на дорогезних авто разом з родинами, в тому числі з повнолітніми дітьми, які не могли залишати країну під час воєнного стану, поставило жирну крапку на їхньому іміджі. Так, Суркіси могли виїхати – їм за 60, але тисячі прихильників «Динамо» на фронті, стільки ж у тилу працюють на перемогу. Не дивно, що градус хейту братів у соцмережах перевищив той, що палахкотів, коли вони поставили біля керма народного клубу Мірчу Луческу, який раніше десятки років керував «Шахтарем» – заклятим «другом» киян.
Утім, ця історія не стільки про самих Суркісів, які фактично володіють київським «Динамо» разом із Ігорем Коломойським, що також відмовчується у перший місяць повномасштабного вторгнення рф,
Звісно, поки ворог на нашій землі, рано прогнозувати, яким буде спорт після перемоги. Але такі питання вже подекуди лунають.
Що буде після перемоги з нашим футболом – чи перевантажиться він повністю цього разу? Чи олігархи й надалі контролюватимуть клуби, як «дорогі й улюблені іграшки», і відповідно умисно не допускатимуть до управління ними вболівальників та середній бізнес – тих, для якого й існує «гра мільйонів», і тих, хто може сформувати конкурентне поле і справжню економіку спорту в країні.
«Гра мільйонів» чи «гра для мільйонів»?
Футбол в Україні мав шанс позбутися неконтрольованого впливу грошових мішків у 2014 році. Тоді фінансові потоки олігархів обміліли й здавалося, що вболівальники і нова управлінська еліта – менеджери, тренери, журналісти нової формації – зможуть реформувати футбол.
Утім, готовність до змін була переоціненою, адже набагато легше було піти на тимчасові негаразди (зменшення захмарних довоєнних зарплат і від’їзд дорогих легіонерів), ніж почати «гру в довгу». А нового очільника федерації Андрія Павелка до влади у нашому футболі привели місцеві князьки, що звикли витрачати гроші з бюджету чи гроші місцевих олігархів. Тож сподіватися на «революцію згори» було б марно.
Тому футбол і надалі продовжив бути справою не для мільйонів (вболівальників), а мільйонів: до Революції гідності – мільйонів доларів, а після неї – гривень.
Нині, коли спорт і футбол заморожені, тренер, ведучий та аналітик Олег Федорчук радить не посипати голову попелом – український футбол після війни вийде на новий якісний рівень. Він очікує на його очищення.
Половини команд нині просто не існує: футболісти не повернулися з тренувальних зборів, потроху працевлаштовуючись у нижчих лігах сусідніх країн. Найсильніше це вдарить по клубах із найбільш постраждалих регіонів: там ще кілька років не буде футболу, не буде команд.
Федорчук помітив у цьому і плюси:
Суть у тому, що саме життя змусить нас залишити в минулому багато сьогоднішніх принципів і шукати нові формати. У чому наша чи не найголовніша проблема? У нас 90% клубів – це не справжні клуби, а команди. «Рецепт»такий: є людина, яка незрозуміло як розбагатіла, і якоїсь миті вона вирішила купити собі іграшку – футбольну команду. Саме команду, не клуб. Адже майже ніхто не робить фундаменту: стадіон, базу, академію, менеджмент та маркетинг. Ні, діють інакше: набрали футболістів, платять їм гроші – все. А нам потрібен європейський, англійський підхід – коли будують знизу.
Якщо перефразувати Федорчука, то йдеться про різницю між тезами «завести дітей»і «створити сім'ю». В Україні «заводять дітей», а треба – «створювати сім'ю».Цього разу українському футболу та й всьому спорту важливо не помилитися.
Суркіси, Ярославський, частково Ахметов, Коломойський, Палиця, Геллер залишаться без грошей і вийдуть з футболу. Тому ключове питання – не реанімувати те, що є і що було, а нарешті грати в довгу – створювати повноцінні спортивні клуби – з членськими внесками, маркетингом, роботою з дітьми та вболівальниками, соцмережами, пошуками грантів, не одного багатого дядечка, а кількох інвесторів.
Так, доведеться змиритися, що найближчими роками нам нічого не світитиме на міжнародній арені, але легше заспокоїтися в очікуваннях. Рівень життя й спорту впаде, будинки, мости, а з ними стадіони та спорт доведеться відбудовувати з чистого аркуша.