Росія має бути знищена в тому вигляді, в якому вона існує сьогодні

Про перші дні війни, власний досвід оборони столиці, проблеми з територіальною обороною і майбутні союзи України розповів «Ракурсу» Олег Березюк, адвокат із 17-річним стажем, колишній десантник, голова ГО «Українське юридичне товариство».

Олеже Валерійовичу, як для вас розпочалася війна?

24 лютого вночі я був удома, на Оболоні, коли почув постріли і вибухи з боку Гостомельського  аеродрому. Я колишній десантник і одразу зрозумів, що висадилися розвідгрупи, хочуть взяти під контроль аеродром, щоби потім посадковим способом прийняти десант.

Як виявилося, ворог був підготований погано, а наші дали гідну відсіч, тому перші групи було знищено.

Я зробив перше, що слід у цій ситуації, – негайно вирушив  до центру,  де приймаються рішення, на Банкову. Туди ж прибули мої колеги: Євген Пташник, колишній командир «Айдару», 30 чи 40 чоловік айдарівців,  там же зустрів своїх колишніх колег по військовій службі.

Нас зібралося не дуже багато,  але всі люди з досвідом, чимало ветеранів.  Айдарівці,  добровольці, вихідці з Північного Кавказу  –  переважно чеченці і дагестанці,  полк президентської охорони, строковики.

Ми оцінили ситуацію, побачили,  які є проблеми і що ми можемо зробити, аби вирішити їх, які сили є в нашому розпорядженні.  Передусім налагодили тісний зв’язок з Управлінням державної охорони і координували з ним усі свої дії. Безпека перших осіб держави – справа УДО, у них своя специфіка роботи, але це вже була війна і потрібні були люди з військовим досвідом. 

Це перші години після нападу РФ на Україну?

Так. Центр управління – головна ціль ворога. Якщо захопити урядовий квартал,  далі події вже розвиваються своїм шляхом.  Ми розуміли, що якщо буде штурм і захоплять центр управління,  матимемо дуже великі проблеми. Тому всі сили сконцентрували на тому, щоби  захистити урядовий квартал.

Ми визначили стратегічні об’єкти, розподілили  сили. Узгодивши з УДО, зайняли всі стратегічні об’єкти: будинок культури Кабміну, Жовтневий палац,  готель  «Україна». Панівні висоти були за нами і ми були готові до штурму.

У ніч із 25 на 26 лютого росіяни спробували щось організувати і зробили це погано. Я так розумію, що в диверсійної групи, яка працювала по Києву, не витримали нерви, коли вони напали на президентський полк на Лук`янівці  і почали стрілянину ще на КПП. Хоча там були молоді хлопці,  але вони миттєво зорієнтувалися і дали гідну відсіч, росіяни відійшли.

Потім над урядовим кварталом почали літати дрони. Ми відігнали їх, відкривши вогонь.

Чим ви були озброєні?

Стрілецькою зброєю. Якась зброя була у нас, доволі оперативно,  до кінця дня, нам привезли автомати, боєприпаси. У президентської охорони були ще «Утьоси» (крупнокаліберний кулемет).

На 3-4 день ситуація трохи стабілізувалася,  до нас приєдналися нові групи. Ми розмістилися  в готелі «Україна».  Хороше місце з точки зору організації охорони.

Ми налагодили тісну взаємодію з Київським і обласним главками МВС, з ними була чітка спільна робота з першого дня. Хоч не одразу, але знайшли спільну мову і з ГУР.

Великою проблемою стало  управліннями силами, які були в наявності.  Як добровольці ми не мали жодного статусу, розуміли, що треба організуватися. Тому Сергію Сасу, судді Конституційного суду,  дали доручення  створити роту.

Хто може давати таке доручення судді Конституційного суду?

Він прийшов як доброволець і був приписаний до Печерського батальйону територіальної оборони. Він ініціював створення  добровольчого формування «Мрія», названого так на честь літака, який розбомбили.

Поки тривали бої під Києвом,  у нас уже були втрати. Організовувати оборону Києва слід поза його межами, тут уже запізно. Наші люди поверталися із завдання. Одна із груп не встигла виїхати, потрапила під ракетний обстріл.  П’ятеро загинуло.  Це було в перші ж дні.

Далі ми отримували інформацію: десь заблоковані люди, треба  вивезти чи обстріляли чеських журналістів у Калинівці, треба допомогти. Там же ми виявили автомобільний майданчик, евакуювали кількадесят авто, щоб вони не дісталися росіянам.

З евакуацією цих авто і передачею їх на потребу ЗСУ і тероборони в подальшому сталася якась незрозуміла детективна історія?

Так. Якщо дивитися на війну очима цивільної людини, це одна ситуація,  очима військового –  зовсім інша. Так от і у випадку з автомобілями, про які ви говорите. Є майданчик з авто, які комусь належать.  Існує абсолютно реальна загроза, що росіяни можуть використати їх у війні проти нас. Маючи відповідну інформацію і розуміючи цю загрозу, ми зібрали групу, оцінили ситуацію. Тоді оперативно висунулися на місце, вилучили ці машини відповідно до закону України про воєнний стан, залишивши людям документи, які засвідчували, що це ми забрали, а не хтось украв. Ми діяли в умовах крайньої необхідності.

Буквально за кілька хвилин туди прилетіло.  Колона щойно виїхала на Київ, товариш подзвонив, каже – озирнись, там позаду, де ми були щойно – уже «приліт». 

Але була ще й інша проблема. Ми дісталися Києва, а хтось дав інформацію,  що це російська дрг захопила машини і їде на Київ і їх треба розстрілювати. Така команда була по нас.

Можна встановити, хто це зробив?

Так, і ми обов’язково зробимо це. 

Ми убезпечилися і вирішили всі проблеми, зв’язавшись із СБУ і поліцією. Людям, які збиралися нас розстрілювати, дали відбій. Так ми і дісталися Києва.

Я не помиляюся, що ці автомобілі мають відношення до сумнозвісного пана Свинарчука і він засмутився, що їх вивезли?

Так.  Сім авто ми залишили у бригаді тер оборони. Решта була розподілена між нашими групами, що працювали по Києву, згодом половина була передана до одного з підрозділів ЗСУ. 14 авто залишилося на Банковій – в теробороні при президенті. Потім якось так сталося,  що чотири з них хотіли вкрасти. Ті автівки затримали аж у Львові і було розпочато кримінальнуе провадження. Але це вже інша історія.

Падіння півдня – зрада і недбальство водночас

Відходячи від столичних подій, чому пав наш південь – це зрада чи недбальство?

Хочеш миру, готуйся до війни. У нас до війни не готувалися.  Це була і зрада, і недбальство водночас. Але переважно – друге.

Проект територіальної  оборони провалений, а тероборона потрібна на місцях

Територіальна оборона – як ви бачите її роль і місце в ЗСУ?

Проект територіальної оборони був провалений. Територіальна оборона не була готова ні до чого . Кажу це з усією відповідальністю. Люди не вміли навіть поводитися із зброєю, не кажучи вже – відбивати атаки Багато загиблих від дружнього вогню через те, що вони не розуміли, що і як слід  робити.

Тут, на місцях, треба було дати теробороні офіцерів, які організували би їх, втім, цього зроблено не було. А тепер  приймається закон, відповідно до якого сили територіальної оборони можна використовувати  на фронті.

Так, по суті сили тероборони це ЗСУ. Але сама ідея створення сил територіальної оборони полягала в тому, що люди живуть тут, знають місцевість, їх значно легше утримувати. Вкрай нелогічно і неефективно використовувати сили територіальної оборони поза цими локальними межами.

В цьому вже переконалися.  Повірте, на фронті вони, на жаль, більше шкодять, аніж допомагають.  Коли непідготованих людей кудись шлють, інакше  бути не може. А кілька тижнів «підготовки» тут нічого не дають в принципі.

Ці люди не підготовані до тієї роботи. Це не їхнє завдання.  Вони не готові для фронту і не потрібні там. Тероборона потрібна на місцях.

Якби в Чернігівській області була адекватна територіальна оборона, вони не просто затримали, а зупинили би росіян, які натомість дуже швидко дісталися Києва. Якби територіальна оборона була організована адекватно, росіяни до Києва навіть не підійшли би.

У Києві ситуація інша. Тут чимало людей, які мають військову підготовку, бойовий досвід. Багато хто взяв до рук зброю і почав відбивали атаки тих, хто намагався штурмувати Київ.

Але величезна, найбільша проблема – в управлінні.

Що варто зробити зараз? Вже очевидно,  що війна не закінчиться завтра.

Приміром, поляки зробили таким чином. Місцеві сили тероборони готують людей. Той, хто проходить етап підготовки успішно і виявляє відповідне бажання,  – відправляється в регулярні частини. Так само ми зробили в «Мрії»,  організувавши і легалізувавши людей. Багато хто з наших після того, як минула загроза захоплення Києва, пішли на фронт, переважно в сили швидкого реагування. Сьогодні вони на харківському, запорізькому,сєверодонецькому, лисичанському напрямках, всюди, де найважче. Це люди мотивовані,  досвідчені, і вони ефективні там.

Якщо так станеться, що росіяни знову посунуть на Київ,  сьогодні ми готові до оброни краще? 

Зараз ми краще готові. Але не скажу, що мене задовольняє цей стан і ми підготовані належним чином  Слід бути готовими набагато краще. Для цього передусім слід налагодити систему управління – адекватність оцінки ситуації і  прийняття рішень. 

Тобто головна перешкода тут – не брак ресурсів?

Ні, адекватне управління.  Це передусім розвідка,  бо на основі розвідданих приймаються управлінські рішення . Якщо ці дані неточні або запізнилися, а це продукт, який швидко псується, належним рішення не буде.

Київ може опинитися в тій же ситуації, як у перші дні війни?

Ні,  в тій самій ситуації Київ уже не буде, в Росії більше немає такої кількості військ, які можна задіяти для цього.

Але у них народу 140 мільйонів. Умовні буряти, нехай і озброєні доісторичними  гвинтівками Мосіна і  гнані сюди бюджетними грошима.

Бурятів там не так багато.

Чечня – вибухонебезпечний регіон для Росії

Є чимало інших «глибинних народів» з депресивних регіонів.

Ви правильно звернули увагу на національні особливості всередині Росії. Ось, приміром, є так звані кадирівці. Їх тільки подають, наче там тільки чеченці, але це не так. Туди записуються всі, хто хоче за гроші воювати проти України. Там є росіяни, дагестанці,  інгуші.  В самій Чечні немає навіть мільйона населення.  Скільки їх може прийти? Вони істотної ролі не зіграють. Але тут є другий дуже важливий бік. Чечня – вибухонебезпечний регіон для Росії.

Ви вважаєте,  що чеченці  досі  не  змирилися із своєю трагічною поразкою і нинішнім становищем?

Вони точно не змирилися і не забули нічого. Коли в сім’ях, родах загинуло багато людей від рук росіян, таке не забувається. Ті з чеченців, хто пішов із росіянами, робили це за гроші, це колаборанти, як не мають жодних політичних уподобань.  Якщо ж у чеченців з’явиться лідер, хтось на зразок Дудаєва, вони 100 –відсотково  повстануть  проти Росії.

Недарма там, навколо Чечні,  постійно перебуває 14 батальйонно-тактичних груп. Орієнтовно це 70-80 тисяч військових.

Самим фактом свого існування Чечня без будь-якої видимої  активності  утримує в регіоні стільки війська?

Це я назвав лише військових, а ще ж там Росгвардія, ФСБ, загалом близько 150 тисяч утримується в регіоні. Росіяни мають інформацію і чудово знають, чому саме мусять тримати там такі сили. 

Поряд Дагестан – там теж не так усе добре для росіян.  І Дагестан також є для Росії стримуючим фактором.

Коли розпалася російська імперія, весь цей регіон став зоною ризику.

Свого часу Гамсахурдія і Дудаєв хотіли відновити цю тему, пробували створити незалежну конфедерацію. Тоді не вийшло. Але Росія слабшає і відцентрові або сепаратистські  тенденції там оживають .

Я спілкуюся з чеченцями, інгушами, дагестанцями, кабардинцями, які воюють тут, разом з нами, всі кажуть, що настрій такий є. Після війни вони  збираються повернутися на батьківщину. 

Для чого вони тут – щоби здобути бойовий досвід, послабити Росію, задля братньої допомоги?

З усіх цих причин,  а ще вони сподіваються на допомогу України у своїй майбутній визвільній війні.

Я доволі тісно спілкуюся з представниками уряду Ічкерії у вигнанні – Ахьядом Ідіговим, Ахмедом Закаєвим.  Вони кажуть: ти ж бачиш, все відбувається так, як було у нас, нічим не відрізняється.  Справді, в першу чеченську війну я бачив те саме. Упіймали одного російського бійця – мама і сестра пишуть йому: срібло не бери, бери тільки золото. Так що нічого дивного для мене тут немає.

Це не воїни, це дикі істоти, орда

Росіяни зрозуміли, що їм не раді, тому знищували всіх і вся. Наші люди думали, що якщо напишуть на будівлі чи авто «Діти», над ними зглянуться. Як бачимо, нічого подібного, навіть навпаки.  Це не воїни, це дикі істоти, орда.

Вони, так звані великороси, в яких імперська манія не зникла, розуміють лише силу. Отримуючи по зубах, відповзають, зализавши рани, повзуть знову. Але це наша територія,  а захищатися легше. Ми маємо робити це, паралельно допомагаючи силам опору інших країн.

Ви намагалися зрозуміти, що думають про все це товариші по десантному братству?  Ви запитували колишніх товаришів по зброї – росіян, що взагалі робить їхня держава? 

Багато з ким я припинив спілкуватися. Пам’ятаю, генерал Івашов заявив: якщо Росія почне війну проти України,  мої офіцери арештують Путіна. Ніхто нікого не арештував, так що і говорити немає про що.

Всі вони чудово розуміють наслідки: Росія напала і її вже більше не існуватиме. Вони розуміють, що зробили,  дзвонили, вибачалися, казали, що  ніколи в житті не думали, що так буде. 

А глобально тут проблема  в їхній розвідці – неправильні дані по ситуації, настроях населення . Їхня агентура не думала, що вони справді нападуть,  гроші крали і доповідали,  що росіян тут зустрічатимуть із квітами. Вони ж готувалися до параду в Києві, завезли сюди парадну форму, а їх зустріли свинцем.

Логістика в них була порушена, припаси не підвозились,  тому вони і були вимушені відступати. Зараз намагаються пробитися на сході.

Я казав колишнім товаришам, що ви нас ніколи не завоюєте:  ми знаємо вашу тактику, мову, ми схожі антропологічно,  ви просто не даєте собі звіт, куди потрапили. Тут стрілятимете кожне вікно і кожен кущ. Завоювати  нас неможливо в принципі.

Втім, маємо бути свідомими того, що переважна більшість  росіян вважає:  Україна – їхня і треба відновити імперію. Для нас є тільки один вихід – Росія має бути знищена в тому вигляді, в якому вона існує сьогодні. В іншому разі вони прийдуть знову.

Сьогодні втома від війни є не тільки у нас, а і у них. З одного боку, вони не можуть програти, з іншого – не можуть виграти. Тому потрібна буде пауза.

Вони керують цими паузами?

Ні, вони підлаштовуються під ситуацію, а не керують паузами.

Чого нам  чекати з боку Білорусі?

Білоруська армія переважно призовна.  Перші ж втрати серед призовників після першого бою – і там може бути повстання всередині армії. Не виключаю, що на бік України переходитимуть цілі підрозділи. І я кажу про це не голослівно.

Є там серед генералітету орієнтовані на Путіна?

Є, але дуже мало, більше орієнтовані на Лукашенка.  А він чудово розуміє, що відбувається і якими будуть наслідки його наказу напасти на Україну своїм збройним силам. Тому він «петляє». Там уже є партизанський рух і злітають вагони. Вони роблять це ініціативно, розрізнено  і спецслужби протистояти цьому не зможуть.

США не може дати Росії можливості виграти в України

Як ви бачите ситуацію і перспективу загалом? В Європі дієвої одностайності не вистачає,  США збиралися «перевернути небо и землю» для допомоги нам, але цей процес дещо затягується.

Ситуація така: США не може дати Росії можливості виграти в України. Адже незабаром вибори. Республіканці мають зовсім інші настрої, ніж демократи.  Тому напередодні  виборів  Байден вимушений допомагати Україні, хоче він цього чи не ні.

Джонсон і його уряд казали нам: Україна, Польща, Великобританія мають утворити союз. Це дуже серйозно. Якщо такий геополітичний об’єкт з’явиться, це потягне за собою зміну всіх розкладів у світі, не лише в Європі.  Ця вісь новоствореного союзу  «розірве»  Європу і Росію, сировинний придаток.  В такому разі проблеми виникнуть у старої Європи, передусім, у Німеччини, Франції, а також, ясна річ, у Росії.

Великобританії це вигідно, Україні вигідно. Тому щойно до Києва приїхали Макрон із Шольцем, за ними прибув і Джонсон. Ми бачимо конкуренцію на глобальному рівні.

Сама по собі сильна Україна не потрібна нікому поза її межами

Безмірний героїзм нашої армії і страждання людей,  але результат цієї війни залежить від  партнерів – дадуть чи ні вони нам зброю. Процес іде важко і партнери дуже обережні і вельми повільні з цим наданням зброї: непоодинокі випадки, коли наші хлопці на передовій озброєні самими автоматами проти російської артилерії і танків.  Сильна Україна не потрібна Європі і світу? 

Це так.  Сама по собі сильна Україна не потрібна нікому поза її межами.

Але якщо ми говоримо  про союз, то союзникам сильний партнер потрібний.  Значить,  Польщі, Великобританії, Литві  ми потрібні сильними.  Якщо буде створено такий союз, він матиме дуже великі перспективі.  Але він дуже

сильно змінить світові розклади, і ясна річ, не всі від цього у захваті.

А чи не є дещо «розірваною» географія цього союзу?

Немає ніякого розриву, тут Балтійське море, навпаки, цей союз «розриває» Європу посередині.

Плюс до того у нас є дуже серйозні інтереси на Кавказі. Якщо ми допомагаємо зараз Північному Кавказу звільнитися від російської окупації, у нас з`являються союзники там – а там Каспійське і Чорне моря, вихід на західну Азію. 

Нам поки що собі допомоги би…

Тут усе дуже тісно взаємопов’язане. Немає однієї  України окремо.  Сьогодні не воюють Україна і Росія,   воюють дві глобальні сили. Коли президент Франції Макрон каже, що треба дати Путіну зберегти обличчя, про що тут говорити далі? Чиї союзники французи – Росії чи України?  Коли приїжджають умовляти, що маємо поступитися, то питання, в чиїх інтересах це робиться?

Коли приїжджає Джонсон, він каже, що Росія напала, треба допомогти Україні, і Велика Британія допомагає. Так, безперечно, вона має свої інтереси, але вона хоче створення цього нового союзу і ослаблення Росії. І наші інтереси збігаються.