Інфантильність зла і продуктивність добра

Слушай поганое сердце
— …не Єсенін і не я

Відкинувши «добре» і «погано» через їхню обмеженість і суб’єктивність, ми звільнилися від єдиної серцевої занози, що робила нас багатогранними і об’єктивними. 

Позбутися понять «добро» і «зло» або «добре» і «погано» можна, та їхнє місце щось має зайняти. Звичайно, не складно знайти недоліки у цих поняттях: вони все надто сильно спрощують. Будучи суб’єктивними і жорсткими, сприяють формуванню «фіксованого», не гнучкого мислення, бо зводять будь-яку ситуацію, людину до чорного або білого. Словом, усе це ваше «добре» і «погано» — лише лінивий ярлик, аналізом тут і не пахне.

Із такою аргументацією важко не погодитися, загалом усе так чітко і зрозуміло сказано, аж відчуваєш, як формується відраза до цих постолюдинів, хто досі може послуговуватися такими поняттями у нашому вкрай розвиненому, цивілізованому соціумі. Але є одне неіронічне питання, що не дає моїй варварській свідомості спокою. 

А саме: ми замінили використання цих примітивних понять чимось кращим чи лише поговорили про це, тоді як насправді втратили право оцінювати і називати речі своїми іменами?

Дивіться самі: усе більше держав настільки сильно прагнуть стимулювати свій народ до глибокого і об’єктивного мислення, що за просту і явну демонстрацію свого ставлення до певних речей можна залишитися не тільки без роботи, а й без свободи на найближчі роки. 

Дивно, але далекі спогади мого єретичного розуму підказують, що у тому, нині далекому світі, де можна було говорити «добре» і «погано», якщо такого роду цензурування і траплялося, то реалізувалося тихо і непомітно, зі страхом широкого розголосу, уваги. Тоді людина могла себе в**** через статтю, що викривала її злочини. Тепер же помазаник безбожний розповідатиме нації, як жити, поки та читає про його невимовні злочини і не знає, як це назвати.

Чи цього ми хотіли досягти, коли вчилися не розділяти світ на «добре» і «погано»? Чи стали ми мудрішими, чи, можливо, дозволили неназваному злу укріпитися і почати диктувати нам, як думати і що казати?

Дурні питання лізуть в голову, певне, це всього лише похмілля гуманізму, але мені починає здаватися, що ми переоцінили себе, коли захотіли вийти за рамки «добра» і «зла». Схоже, зло надто добре себе почуває, коли його не називають, а добро навпаки, втрачає свої позиції.

Тому я пропоную повернутися до цих примітивних понять, ще й доповнити, деталізувати, щоби знову не захотілося занадто рано їх позбутися. 

То як же зрозуміти, що є хорошим, а що — поганим? З цього приводу сперечатися можна вічно, але у мене менше часу, тому звернуся до надійної класики: чотирьох головних чеснот Платона. Звісно, ви можете послуговуватися іншою моральною системою, особисто мені цілком вистачає цієї.

Чесноти ці — помірність, сміливість, справедливість і мудрість. Помірність — самоконтроль, вміння приборкати свій «апетит», як в буквальному, так і в переносному сенсі. Сміливість — уміння пересилити страх. Справедливість — вміння знайти певний баланс, середину між егоїзмом і безкорисливістю. Мудрість — розуміння того, що і коли потрібно робити і які у цього можуть бути наслідки.

Вони не працюють одна без одної. Мудрість, помірність і справедливість без сміливості нічого не породять, не підуть на жоден ризик і залишаться як ті десятки тисяч університетських статей — дуже цікаві, можливо, навіть революційні, тільки-от нікому не відомі і тому безглузді. Так само сміливість без помірності, мудрості і справедливості лише безконтрольно і також безглуздо воюватиме, бо ні обмежень, ні напрямку не матиме.

І так з усіма головними чеснотами — вони або збираються всі разом і створюють щось прекрасне, або якщо бракує навіть однієї, нічого толкового не роблять.

Відповідно до цієї системи, я пропоную називати хорошим і добрим те, що відповідає всім цим чеснотам, а те, що їм не відповідає, поганим, злим. Звісно, є цілий калейдоскоп рівнів і особливостей як хорошого, так і поганого. Більше того, і чеснот також можна назвати набагато більше, ніж чотири. Я сприймаю головні чесноти як надійний фундамент, як уміння складати, віднімати, ділити і множити. Різноманітних операцій, ситуацій, рівнянь, може бути безліч, але все одно вони стоять на простих, базових операціях, яким вчать у початковій школі. Із людськими діями так само: якими би складними чи простими вони не були, достатньо розуміти, з яким наміром їх вчиняли. Якщо наміри були чисті, доброчесні, то і людина хороша і навпаки.

Про наслідки, тим не менш, я не візьмуся говорити. Люди схильні помилятися. Не завжди виходить так, як ми хотіли, навіть мудрець може припуститися помилки, бо нечасто доводиться працювати у ситуації, де всі карти розкриті і різночитань бути не може. Але про наслідки ми детально поговоримо у наступній частині цього есе, а зараз повернімося до фундаменту.

То що ж ми отримаємо, якщо повернемося до чотирьох чеснот, до хорошого і поганого? Для початку ми зможемо сміливо говорити, чого потрібно прагнути, а чого — уникати. І не тільки собі, а і своїм дітям. Більше того, ми зможемо аргументовано говорити, кого варто вважати поганцем і відповідним чином обмежувати, карати, ну і навпаки.

На мою думку, це саме та проста тверезість поглядів, якої нам не вистачає.

Але скептик скаже: тверезим бути нудно, та і зло завжди поб’є добро, дивіться лишень, хто керує світом. А я скажу, що зла людина — це та, яка не вміє рахувати далі одного. Соромтеся бути злими.

Ця теза може збити, розумію, але так говорить теорія ігор. Так, як би дивно це не звучало, ми змогли прорахувати мораль. Це чудово демонструє браузерна гра «Evolution of trust». Вона була створена nicky case і базується на книзі Роберта Аксельрода «The evolution of cooperation». Ця гра безкоштовна, займає близько тридцяти хвилин, доступна різними мовами, тому закликаю її пройти, хоча це, звісно, не є необхідним для розуміння цього есе.

У ній все обертається навколо простої гри, де є два гравці. Вони можуть або кооперуватися, або обманювати. Якщо обидва гравці кооперуються, вони отримують винагороду, ще більше ресурсів, ніж інвестували. Якщо один гравець кооперується, а інший — обманює, винагороду, ще більшу, отримує лише той, хто обманув. Якщо обидва обманюють — ніхто нічого не отримує і не втрачає. Важливе уточнення: це паралельна гра, тобто гравці роблять ходи одночасно, вони не можуть подивитися, що зробить інший гравець у конкретний момент, і підлаштувати стратегію.

Чому саме такий тип гри і що це може нам сказати? Тут усе просто: є два типи ігор за часом ходів — паралельні і послідовні. Ця гра паралельна, бо гравці ходять водночас, жоден не може подивитися на те, що зробив інший, до того, як зробити свій хід. Послідовні ігри найпростіше описують шахи: ви бачите, що зробив суперник, потім реагуєте на це.

Як ви розумієте, у реальному житті вони не обов’язково чітко розділяються, але найбільші і найцікавіші проблеми, на мою думку, виникають саме в паралельних ситуаціях, тоді, коли доводиться обирати між довірою і недовірою, вірністю і зрадою. Тому в цьому випадку зосередимося саме на паралельних іграх.

Що ще можна сказати про цю гру?

По-перше, ігри можуть бути разовими, а можуть повторюватися. Очевидно, якщо це один раунд однієї гри, після цього ви ніколи не зустрінетеся, обманути буде раціональним вибором. Але так само очевидно, наше життя так майже ніколи не працює. Є професійні сфери, соціальні групи, робочі колективи і ще безліч подібних «гуртів», де гравці постійно грають між собою і досить нечасто кудись назавжди пропадають, а якщо таке і стається, то не після одного раунду гри.

Очевидно, що обман у такій групі врешті не призведе ні до чого іншого, як до покарання. В межах нашої гри людина, яка намагається постійно обманути іншого, просто «відсіюватиметься» іншими гравцями. У неї залишиться можливість паразитувати лише на тих, хто не може відмовити і кооперується в будь-якому разі. Але ресурси таких гравців не нескінченні, вони можуть змінити свою стратегію або взагалі випасти з гри. Інші ж, більш резистентні гравці, просто не комунікуватимуть із шахраєм-рецидивістом. Проте вони активно комунікуватимуть між собою. До чого ми приходимо? Шахрай залишається ізольованим: він може генерувати ресурси лише користуючись слабкістю інших, при цьому він нічого не створює, а тільки забирає. Якщо цих слабких ланок немає, а інші гравці знають його стратегію і не працюють з ним, він втрачає можливість отримувати будь-яку вигоду.

Ви можете подумати, що насправді це так не працює і шахраїв дуже багато, вони буквально всюди. Що ж, бувають і такі ігри, але до чого ми прийдемо у грі, де всі або майже всі — шахраї? Правильно, до тієї ж ізоляції і безглуздому, непродуктивному існуванню шахраїв. Справа в тому, що шахраї швидко вкрадуть всі ресурси інших гравців або, принаймні, чітко продемонструють, що грати з ними сенсу немає, але і між собою вони не зможуть взаємодіяти. Пам’ятаєте результат взаємодії, де обидва гравця обирають обманути? Правильно, результат — нуль. Обидва шахраї нічого не дають один одному і нічого не продукують. Це, певне, найбільш абсурдна ситуація — час іде, раунд за раундом спливають, але буквально нічого не стається.

Виходить, що два гравці, які стабільно торгують між собою і не намагаються один одного обманювати, отримують можливість стабільно і умовно нескінченно розвиватися, бо кожна їхня кооперація дає їм обом більше ресурсів, ніж вони мали раніше. У той самий час, скільки би ми не взяли шахраїв, вони ніколи не зможуть нічого згенерувати і всі їхні «заморожені» через неможливість взаємодії скарби швидко виявляться нікчемними в порівнянні з тими ресурсами, які постійно генерують гравці, що чесно і стабільно кооперуються.

Але як же діяти, щоби «відфільтрувати» шахраїв і грати лише з продуктивними, чесними гравцями? Послідовність дій вкрай проста і дуже добра: спочатку завжди кооперуйтеся. Якщо вам відповідають взаємністю, кооперуйтеся далі. В іншому випадку не робіть цього. Так, я розумію, що це дуже складна схема, щоби її виконати, потрібно бути трошки сміливим, дещо помірним, справедливим і навіть мудрим. Але вона того варта.

Таким чином ви зможете мінімальною ціною відсіяти шахраїв і знайти тих, з ким грати має сенс. Звісно, прикро програвати, але це стратегічна, дуже цінна поразка, вона дозволить вам сформувати коло надійних, чесних людей… чи ні?

Справа в тому, що найчесніша людина може помилитися. Що робити, якщо через якийсь прикрий випадок чесна людина вас обманула, хоча не мала цього на меті? Якщо ви перестанете з нею взаємодіяти, ви не збережете себе від ворога, а відкинете друга.

Теорія ігор має відповідь і на це питання: «live and let live», живіть і давайте жити. Будь-хто може помилитися і ця людина заслуговує на другий шанс. Так, це найкращий прояв справедливості і мудрості — розуміння того, що в нашому хаотичному світі не можна бути занадто радикальним. Врешті, ви також можете помилитися і я не думаю, що вам хотілося би, щоби через одну помилку від вас назавжди відмовилися

Не така вже і велика втрата — віддати шахраю два раунди взаємодії. Це, знову ж таки, значно менш болюче, ніж втратити чесну людину. Не ставте все на один раунд, почніть із чогось меншого, подивіться, як поводиться людина протягом більшого відтинку часу, тільки тоді робіть висновки. Наш світ завжди поспішає, але це не значить, що це вигідна стратегія.

Знову ж таки, не подумайте, що я агітую терпіти шахраїв до нескінченності, врешті, щоки лише дві, коли ляпас прилітає по другій, час змінювати поведінку.

Зверніть увагу, що цей підхід працює тільки у грі з ненульовою сумою виграшу, тобто у грі, де виграти можуть обидва гравці. Більшість життєвих ситуацій можна привести до результату, де певну користь отримають обидва гравці, але не всі. Справді, буває так, що перемога одного гравця означає програш іншого. У цьому випадку доводиться вступати в конфронтацію, шукати способи перемогти, бо можливості кооперуватися немає. Але це доволі рідкісні випадки, і трапляються вони, за моїм досвідом, найчастіше через те, що людям ліньки шукати спосіб кооперуватися, бо легше побитися, ніж подумати.

Але таких ситуацій варто уникати. Пам’ятайте про репутацію, якщо ви аномально часто потрапляєте у ситуації, де кооперуватися неможливо, ви мало чим відрізняєтеся від шахрая. А як складно жити шахраю, ви вже знаєте.

Оскільки ми загалом розібралися з правилами гри, знаємо найважливіші лінії поведінки, можемо в деталях розібратися, як головні чесноти Платона синхронізуються з теорією ігор:

• Сміливість: дає змогу сказати шахраю: «Ні». Людина без сміливості побоїться йти проти того, хто нею користується, побоїться відстоювати свою позицію, навіть якщо знатиме, як правильно робити. Тільки сміливі зможуть створити продуктивний соціум, у якомі шахраї не зможуть знайти собі жертву і помруть від голоду.

• Помірність: зайва радикальність також не допоможе. Потрібно мати терпіння, щоби протестувати іншого гравця, перевірити, чи обманюватиме він стабільно, тобто два рази поспіль. Водночас занадто багато терпіння також не допоможе, воно зробить вас такою самою жертвою, як людину без сміливості. Більше того, помірність — це те, що не дає вам стати шахраєм, адже вона дозволяє не схопити прямо зараз легку копійчину і зруйнувати стосунки з іншою людиною, а стабільно, плідно працювати з нею і з часом отримати значно більше

• Справедливість: несправедлива людина каратиме чесних і працюватиме з шахраями. Це напевне найбільш руйнівний спосіб поведінки. Дуже важливо намагатися бути зваженим, раціональним, не можна давати емоціям чи лінощам диктувати, як вам поводитися.

• Мудрість: можливість бачити послідовності у поведінці людей, виважено слідувати оптимальній стратегії. Без мудрості не вийде зрозуміти, чому чеснота краща за шахрайство, чому цинічні аргументи на користь зла розбиваються банальною арифметикою.

Розумію, що не просто звикнути слідувати новій стратегії, незалежно від того, чи мали ви якусь іншу, чи загалом діяли інстинктивно. Але, на мою думку, зусилля цього варті. Звичка виробиться за кілька тижнів, а користь від неї ви отримуватимете все життя. Як додатковий стимул пропоную ознайомитися з неочевидними перевагами слідування цьому підходу:
 

• Ментальне розвантаження: вам не доведеться щоразу придумувати стратегію поведінки, ви вже знаєте правила гри, потрібно лише про них не забувати.

• Емоційне розвантаження: не потрібно постійно переживати, що ви занадто м’яко чи жорстко поставилися до іншої людини. Більше того, вас стане значно важче ошукати, бо стратегія вашої поведінки передбачає можливість зустрічі з шахраєм і має жорсткі рамки, які не дозволять взяти у вас більше, ніж ви усвідомлено готові віддати.

• Стабільність: вам не доведеться коливатися між крайнощами, перебирати всі можливі стратегії поведінки, розчаровуватися у світі. Ви маєте прості, чіткі правила, знаєте, що буде, якщо їх бездумно порушувати, із якими проблемами стикаються інші стратегії поведінки і чому вони програють.

Думаю, тепер очевидно: не потрібно бути добрим, щоб обирати добро, достатньо бути зрілим, раціональним, навіть прагматичним. Зло, водночас, навіть підходом до життя не можна назвати. Цілком коректно назвати його не більше, ніж недоліком, помилкою, що заважає дістатися мети. Цікаво, як математика синхронізується з основами християнської традиції, чи не так? Змушує замислитися, можливо, дитячі казки не брехали, а були ближчими до правди, ніж цинічні й зарозумілі дорослі з психологічним віком підлітка 12-ти років. Може, їм в дитинстві читали щось не те?

Врешті, «...ми «всього лише» продукт нашого оточення, але як нагадує теорія ігор, ми і є оточення один для одного»¹, — наскільки би маленьким чи самотнім ви себе не відчували, пам’ятайте, що ви ніколи не одні, ви — частина соціуму і ви впливаєте на нього, як і він може впливати на вас. Що робити із цією владою — ваш вибір.

«У короткостроковій перспективі гра визначає гравців. Але в довгостроковій перспективі саме ми, гравці, визначаємо гру»¹, — перед тим, як вкотре дорікнути соціуму, що він безвідповідальний, несправедливий і жорстокий, замисліться, чому він таким є.

Що ж, ми пригадали, що таке добро, а що — зло, навіть ризикнули припустити, чому нам довелося пригадувати, що означають ці поняття. Більше того, ми сміливо можемо сказати, що знаємо, чому добре бути добрим, а поганим взагалі не можна бути, бо це не шлях, а помилка, недолік. Залишається тільки навчитися так жити, але це я ніяк проконтролювати не можу, тому мені залишається довіритися вам, читачу.

1. Evolution of trust — https://ncase.me/trust/.
   
   Автор: Дмитро ПРИМАЧЕНКО
   Інстаграм: @dvprymachenko
   Сайт: https://dvprymachenko.com/
   Освіта: філософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка.