Про людину, яка заплатила величезну ціну за право назвати брехню брехнею

Правда тепер вкрай рідко загрожує реальним строком, проте здатна завдати відчутного дискомфорту. І сьогодні право озвучити її ми дуже часто делегуємо Семенові Глузману.

Із Семеном Фішелевичем я знайома півжиття — і все професійне життя. Але перша зустріч залишилася в пам'яті досі, адже це було знайомство з людиною, яка свідомо, добровільно, без жодної очевидної особистої необхідності вирішила заплатити величезну ціну за право назвати брехню брехнею. Ця брехня, що дісталася йому, була крихітним, органічним пазлом в епічній панорамі величезної держави, зібраної з мільйонів інших неправд. Але він вирішив, що цей пазл — його, і не захотів стримати руку.

Мені на момент нашої зустрічі було майже стільки, скільки Семенові Фішелевичу тоді, коли він вирішив, що воно того варте — віддати за право голосу частину життя, а може, і його цілком, як не пощастить. Це була вже інша країна, її люди були сповнені ілюзій і надій, і ціна слова була іншою.

Відтоді як молодий київський лікар зробив свій вибір, право називати речі своїми іменами відчутно подешевшало. Така девальвація має багато об'єктивних причин, а в цього права нині — тисячі глашатаїв. От тільки дуже мало людей, які не лише дістали можливість про щось заявити, а і право бути почутими. Тих, чия думка важлива, кому віриш.

Як відомо, немає нічого більш небезпечного, ніж говорити правду завчасно. Сьогодні небезпеки інші, але «правда завчасно» все одно так ніде і не ділася. Вона тепер вкрай рідко загрожує реальним строком, проте здатна завдати відчутного дискомфорту, що за нинішніми мірками теж — чимала ціна. І сьогодні своїм мовчанням, обумовленим небажанням цього дискомфорту право озвучити її ми дуже часто делегуємо Семенові Фішелевичу. Занадто часто. Адже він «може дозволити собі», а решта — чомусь ні. І він дозволяє, так само, як десятки років тому. Вже давно позбувся юнацького максималізму, залишивши собі лише свій непереможний жодними обставинами ідеалізм, пронесений крізь усе життя, — не від недомислу, наївності чи непоінформованості. Його ідеалізм — відображення власного негасимого внутрішнього світла й нескінченної віри в совісність і людяність людей, як би глибоко вони не були в них заховані.

Це знайомство було з тих, що накладають незгладимий відбиток, який не завжди й відчуєш одразу. Це великий подарунок долі, за який можна лише сказати спасибі. Спасибі Вам, Семене Фішелевичу, що Ви завжди були, є і будете в моєму житті. Як друг, як втілення всього світлого, що може зберегти в собі людина, як одиниця виміру й ціла система координат, як орієнтир, непорушний і надійний у своїй сталості.

Сьогодні, 10 вересня, йому виповнюється 70.