Новини
Ракурс

Семен Глузман: На захист непокори

З точки зору букви і сенсу закону рішення Верховного суду України, яке визначило перемогу в президентських виборах Віктора Ющенка, було безпідставним, протиправним. Сподіваюся, це розуміли і члени Верховного суду, і численні юристи, які емоційно брали участь в цьому незвичайному і поспішному процесі. Але саме це рішення запобігло тоді поширенню конфлікту на вулицю...

Loading...

В принципі, будь-яка правова система не може виключити можливість деяких протиріч, неузгодженості норм всередині цієї системи. Саме тому необхідне введення спеціальних норм у право для логічного вирішення таких протиріч. Норм, які можуть, у разі необхідності, запровадити найрізноманітніші правила вирішення конфліктів у системі права. Так звана правова контрадикція, тобто можливість і допустимість окремих нормативних протиріч у системі права, однак, повинна припускати при цьому загальну узгодженість будь-якої системи права як такої.

Я свідомо ускладнюю свій текст банальностями з теорії права. Справжньої теорії права, яка не базується на зручних думках класиків марксистсько-ленінської філософії. Яскравим зразком простої правової думки була так звана сталінська Конституція СРСР, що фактично була чарівною книгою для казкового життя.

З демократичної точки зору тоталітарні режими не мають нормативної легітимності. Однак це не означає, що у них немає легітимності фактичної. Саме таку, фактичну легітимність мали режими Сталіна, Гітлера та їм подібним у ХХ столітті. Таку ж, цілком відчутну фактичну легітимність має і авторитарний режим у сучасній Росії. Вже — у XXI столітті.

На жаль, ми, Україна, також успадкували явну симпатію до фактичної легітимності. На шкоду легітимності нормативної. І відверте прагнення президента модернізувати Конституцію продиктовано не бажанням усунути прогалини та суперечності у праві, а суто практичними (особистими, в першу чергу) міркуваннями.

Дуже давно, 30 жовтня 1885 року, обер-прокурор Святійшого Синоду К. П. Побєдоносцев вручив царю доповідь «Про необхідність судових реформ». Однією з пропозицій, адресованих одноосібному правителю країни, було таке: «Припинити деморалізацію, яку поширює у суспільстві публічність судових засідань». Жодних прямих паралелей з українською судовою реформою тут немає, я говорю лише про тенденції. У тому числі й успадковані нами.

У нас зараз надзвичайно складна, небезпечна ситуація. Переважна більшість населення свідомо негативно ставиться до керівників держави — як до законодавчої, так і до виконавчої влади. Досвід відкритого, вуличного опору людьми також не забутий. Як не забутий і успіх (на жаль, нереалізований) цього опору. Ментальність жителів України вже явно відрізняється від такої в Росії та Білорусі. Фермент опору тут, в Україні, присутній і посилюється. Він — цей фермент — був тут і раніше. Один конкретний, майже соціологічний приклад: за всі свої сім років життя в політичних таборах я не зустрів там жодного білоруського дисидента. Не було їх там і до мене, і після. А пильний і цілеспрямований апарат КДБ був скрізь, і в Білорусі в тому числі. Вихідців з України в наших зонах було до 40%. Невловимий, невидимий фермент опору!..

Наша економічна і соціальна ситуація неминуче вирішиться відкритим внутрішнім конфліктом. Вуличним і дуже небезпечним: в країні на руках у громадян надзвичайно багато стрілецької зброї. Громадська функція, якщо вона не виконується нормально, законно, буде виконана інакше — шляхом соціальних відхилень. Давно відомо, що соціальний контроль може бути направлений лише на те, щоб «загнати всередину» небажані для держави спонукання індивіда і тримати їх під постійним тиском. Але зовнішній контроль, навіть силовий, не в змозі повністю придушити всі ваби й негативні емоції громадян. Постійні спалахи насильства, тероризму, агресії, яскраві неправомірні дії — ось до чого призводить формальний зовнішній контроль. У такій ситуації конфлікт правових норм і особистісних принад залишається нерозв'язним. Тривала фрустрація (дозволю собі такий психологічний термін) веде до серйозних дисфункціональних наслідків для особистості, що зрештою позначиться руйнівно і на суспільстві, і на державі. Так, саме руйнівно, бо вуличні протести не встановлюють демократію, а лише передують їй.

Традиційна, кінця ХХ століття, теорія про заворушення концентрує свій інтерес на деструктивній поведінці груп людей, залучених в безлади, проте поведінку влади ця теорія розглядає як нормальну, інструментальну й раціональну. Думаю, панове Кучма і Янукович, володій вони англійською мовою, пораділи б такому погляду західних конфліктологів... Але ж і стабілізований, повністю організований спосіб поведінки також може бути руйнівним, а часто навіть більш деструктивним, ніж поведінка громадян, що відхиляється (згадаємо і тут Кучму і Януковича...). Як зауважив колись молодий Карл Маркс, закон, що карає за образ думок, не є законом, виданим державою для своїх громадян.

Сьогодні ми, європейці, живемо у світі терору. Мабуть, наростаючого. Чи торкнеться ця інфекція нас, українців? Чи можуть наші «заворушення» (насправді нормальна реакція на погіршення умов існування і супроводжуючу їх постійну брехню з боку держави) перейти у терор? Можуть, оскільки це буде природним (на жаль, так) реагуванням громадян на монополію держави на насильство. Як зауважив один з класиків цієї специфічної наукової дисципліни, в епоху своєрідного культу фізичної сили, коли насильство піднімається до рангу найбільш ефективного методу і найбільш переконливого аргументу в будь-яких сумнівних ситуаціях, важко очікувати, щоб за якої завгодно політичної конфронтації використовувалися методи, делікатніше за ті, які підказуються даною культурою і цивілізацією.

Не забуваймо: у нас — війна. Смерті, кров, трагедії сімей. Не в Африці, не у Бразилії. Тут, в Україні. Ми з цим живемо. Ми до цього звикаємо. Співгромадяни, приведені нами у владу, в переважній більшості своїй професійними політиками не є. Вони — інтригани, керовані Господарями (кількома, згідно з числом псевдопартій у країні).

Чи все так сумно у нас? Чи все так безнадійно? Ні, ясна річ. Знову процитую класика теорії права. Дозвіл престижним членам групи відхилятися від норм забезпечує їм можливість впливати на групу, запроваджувати зміни у систему норм. Престижні члени, які мають ідіосинкратичний кредит, завдяки, наприклад, їхнім минулим заслугам або ефективному слідуванню нормам групи в минулому, мають можливість видозмінювати свою поведінку і здійснювати нововведення у групі та групових нормах.

Ми здатні змінитися. Стати розумнішими, більш рішучими. Тільки не слід впадати у відчай. Слідом за відчаєм приходить руйнування. Терор. Сподіваюся, нас врятує наш невичерпний фермент опору.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter