Зорислава Ромовська: Кожен міг зробити більше, ніж було зроблено

Пропонуємо читачам пригадати події 25-річної давнини, коли в українському парламенті тривала боротьба за посаду голови. Як згадують очевидці тих подій, промову народного депутата Зорислави Ромовської  багато хто назвав найкращою. Промайнула чверть століття, але порушені питання, на жаль, залишаються для нашого суспільства так само актуальними, як і 25 років тому. 

19 травня 1998 року

РОМОВСЬКА З.В. Утретє після проголошення незалежності України обирається Голова Верховної Рада України. Всі попередні голови Верховної Ради закарбовані на сторінках нашої історії. Кожен з них робив те, що дозволяли ситуація, вміння, досвід, партійна приналежність. Кожен міг зробити більше, ніж було зроблено.

Вісім років у Верховній Раді України головували чоловіки. Це сприяло виробленню образу Голови Верховної Ради саме у чоловічій подобі. А отже, роль Голови Верховної Ради у жіночому виконанні для багатьох є несподіваною незалежно від того, хто б  виконував цю роль.

Якось у Києві маленьке дівча сказало своїй учительці: «Я така голодна, що за обід готова вмерти».

Безногий афганець у Львові і в Києві просить про допомогу, щоб вижити. Зрікаються життя, не знайшовши роботу,молоді люди. Літні  постійно не одержують пенсії.

В одному із сіл Жовківського виборчого округу, що на Львівщині, який я тут представляю, старенька пані підійшла до мене зі словами: робіть щось, бо пропадає Україна! Цей материнський наказ – одна з причин того, чому я стою тут перед вами.

Верховна Рада попереднього скликання зробила чимало, але їй бракувало сталої більшості, нехай навіть і партійної, професійного підходу до напрацювання законів та прогнозування наслідків введення їх у дію.

Парламент часто занурювався у політичні дискусії, нагнітаючи нестабільність у суспільстві; посилилося протистояння між законодавчою і виконавчою владою, від якого програли ми всі.

Президент України нещодавно у цій сесійній залі закликав нас до консолідації навколо національної ідеї. Національна ідея — це те, що має стимулювати нас, представників Українського народу, до праці задля його, а отже, йнашого власного майбутнього.

Президент говорив і про те, що народу треба дати надію. Не можу погодитися з цим. Надія була дана народу України дуже давно, біда, що і Верховна Рада, і Президент потихеньку відібрали у людей цю надію.

Нам треба створити людям можливість працювати, дітям і пенсіонерамдати хліб і до хліба, а не роздавати надії. Час обіцянок минув. Барометр надії різко впав.

Верховна Рада має стати воістину законодавцем, а не залишатися політичним рингом. Майбутнє Верховної Ради, а отже, і майбутнє держави, залежить певною мірою від того, хто буде Головою ВР, на що він буде спрямовувати роботу Верховної Ради: на творчу співпрацю усіх політичних сил, які представлені тут, чи на розпалювання ворожнечі між ними, на національне примирення чи на продовження пошуків винного в нашій сумній історії.

Конституція визначає п’ять повноважень Голови Верховної Ради. Голова веде засідання, організовує підготовку питань до розгляду на засіданнях Верховної Ради, підписує акти, прийняті Верховною Радою, представляє Верховну Раду у відносинах з іншими органами державної влади України та органами влади інших держав, організовує роботу апарату Верховної Ради.

Значення місії Голови Верховної Ради не можна применшувати. Він є диригент оркестру. Навіть найкращий оркестр не може працювати без диригента. Добрий диригент підніме слабкий оркестр, поганий диригент може знівелювати високі індивідуальні якості виконавців.

Головне місце в цій залі зобов’язує Голову знати більше, особливо у сфері законотворчості, ніж пересічний депутат. Голова — це своєрідне сито, незважаючи на експертні оцінки (а мені відомі непоодинокі факти оцінок на замовлення, оцінок поспішних, до яких залучалися не завжди найкваліфікованіші спеціалісти), має відкидати сирі, неготові проєкти і не пускати їхдо цієї зали.

Тому юридична освіта не лише не завадила б Голові, а мала б бути на майбутнє передумовою зайняття цієї відповідальної посади. Ми повинні прийти до розуміння Голови Верховної Рада не лише як особи, яка головує на пленарних засіданнях, а й як спікера, який розуміє специфіку законодавства та законотворчого процесу, суть правових проблем та механізми їх вирішення.

Голова не є законодавчим органом, не є галузкою влади, але він (чи вона, адже «голова» — слово жіночого роду) є вищою посадовою особою, що органічно пов’язана з Верховною без якої Голова — лише звичайний депутат.

Тому цю свою прив’язаність до народних депутатів Голова Верховної Рада мусить постійно відчувати. Будучи залежним від волі народних депутатів і перебуваючи з ними у нерозривній єдності, Голова Верховної Рада все ж самостійна особа. Команда «Рівняйсь на Банкову!», тобто на вулицю, де колись містився ЦК, а тепер Адміністрація Президента, не повинна стосуватися Голови Верховної Ради.

Голова Верховної Рада не лише не зобов’язаний, а й,відповідно до Конституції,не має права стояти струнко перед Президентом. Тому змагання між ними не може мати місця, оскільки вони обидва – фігури різноплощинні. Ці площини дотикаються одна до одної, але не перекриваються одна одною.

Накладення Президентом vetoна закон має розглядатися Головою Верховної Ради як нормальний атрибут демократії і не бути підставою для конфліктів на цій основі. Однаковою мірою це має стосуватися і відхилення Верховною Радою президентського  veto, на щоПрезидент має  реагувати спокійно.

Верховна Рада та Голова Верховної Рада — складові частини обличчя держави. Ця проблема багатоаспектна, але зупинюся лише на двох моментах.

На будинку Верховної Рада далі залишається герб неіснуючої держави. Варто б запозичити досвід Міністерства закордонних справ і за одну ніч заліпити його цементом. Саме так було зроблено Міністерством закордонних справ нещодавно (Шум у залі).

Учора в Криму відзначалася річниця страшного геноциду сталінської Москви. Додамо до цієї сумної події депортацію сотень тисяч сімей із Західної України і ще голодомор, який був на сході України (Шум у залі).

ГОЛОВУЮЧИЙ.Я прошу припинити крики і вислухати доповідача.

РОМОВСЬКА З. В. Верховна Рада розташована на вулиці Грушевського. Ми кожного дня йдемо по вулиці Грушевського, а Грушевський, як відомо, перший наш Президент, керівник держави, проти якої з півночі були послані війська.

Певно, ніде у світі немає держави, у якій спікер парламенту йшов би в колонах демонстрантів, які несуть портрети тих, хто виступав проти цієї держави (Оплески).

Цього не розуміють, бо цього не можна зрозуміти. Не все з того, що дозволено пересічному громадянинові, дозволено Голові Верховної Ради.Голові Верховної Ради не слід очолювати демонстрації з антипрезидентськими лозунгами.

Проблема відповідальності Голови Верховної Ради.

За статтею 88 Конституції Верховна Рада може відкликати Голову Верховної Ради, але ще нікого не відкликала. Тому за порушення Регламенту, грубі і неодноразові, Голова фактично відповідальності не несе.

Варто бподумати над введенням правила про переголосування закону, прийнятого з порушенням Регламенту, про можливість зробити Голові зауваження, попередити про недопустимість повторення порушень.

Посада Голови сприймається останнім часом як трамплін до президентської посади. Кожен з голів Верховної Ради балотувався в президенти. Повторення вже відомої схеми призведе до того, що той, хто буде обраний Головою і виборюватиме посаду Президента, оточить себе силами, які забезпечуватимуть його виборчу кампанію. Тоді роботу Верховної Ради на тривалий час буде паралізовано. Така пересадка з одного крісла в інше, результатом якої буде вакансія місця Голови Верховної Ради, знову кине нас у вир змагань за цю посаду.

Тому в законі потрібна норма, яка б забороняла Голові Верховної Ради, а між іншим, і Голові Верховного Суду, балотуватися в Президенти.

Проблема партійної приналежності Голови Верховної Ради.

Насамперед, слід підкреслити, що належність до партії  не є і не може бути перешкодою для обрання Головою Верховної Ради. Але при цьому виникає запитання: чи може в одній особі поєднуватися Голова Верховної Ради і голова партії? В інших державах, де повага спікера до закону є максимально можливою, де використання посади спікера в інтересах партії є принципово неприпустимим, таке поєднання не містить небезпеки.

Зовсім інша ситуація в наших умовах. Якщо приміщення та інше майно Верховної Ради використовуються для партійних заходів, то таке суміщення слід вважатипринципово неможливим.Тому обрання Головою Верховної Ради має бути підставою дляприпинення головування в партії.

Принагідно про моє бачення місії заступників Голови.

За Конституцією,Верховна Рада обирає першого заступника і заступника. Конституція не визначає їхніхповноважень. Це має бути зроблено в Законі про Верховну Раду. Місія заступників бачиться меніяк гарантів дотримання Регламенту. Саме вони разом із Головою, як колись суд, порадившись на місці, мали б приймати рішення щодо заяв, скарг народних депутатів про порушення в парламенті. Заступник Голови Верховної Ради мав би бути обов’язково із числа опозиції, він мав би бути тією щукою, щоб карась, тобто Голова, не дрімав. Заступник Голови не повинен використовуватися як завгосп Верховної Ради.

Наступна проблема – проблема Регламенту.

Регламент – це специфічний процесуальний кодекс, який має визначати порядок роботи Верховної Ради, насамперед, законодавчу процедуру. За статтею 82 Конституції України,порядок роботи Верховної Ради визначається, окрім самої Конституції, і Законом про регламент. За статтею 1.0.2 Регламенту Верховної Ради України цей Регламент має силу закону.

Однак поняття «має силу закону» і «є законом» нетотожні. Тому потрібне оновлення цього правового документа. Він має бути проголосований як закон і одержати, як цього вимагає Конституція, нову назву – Закон України “Про регламент Верховної Ради”. Одночасно його слід оновити змістовно, усунути недоліки, які в ньому є.

Неухильне дотримання Регламенту має стати нормою поведінки. Багаторазове переголосування проекту закону, „добивання” його таким силовим методом повинно бути виключено із законодавчої практики.

Маніпулювання Регламентом в інтересах певних політичних сил має відійти в минуле, і наше депутатське об’єднання буде добиватися цього. Регламент має узгоджуватися з Конституцією.

Поспішне внесення змін до Регламенту, свідками якого ми були нещодавно, – прикрий неприхований прояв правового нігілізму. Прирівнення Регламенту до закону означає, що внесення до нього змін та доповнень має відбуватися в режимі першого та другого читань. Ми переконані в тому, що зміни до Регламенту, які поділили депутатів на „білих”, тобто тих, які увійшли до складу партійних фракцій, і „чорних”, які не забажали вступати до них, будуть визнані Конституційним Судом такими, що не відповідають принципу верховенства права.

Верховна Рада попереднього скликання прийняла Конституцію (Основний Закон) нашої держави, чимало законів, спрямованих на подальше реформування нашої системи права.

Хочу звернути вашу увагу на питання законотворчості. Під час засідань Верховної Ради України попереднього скликання не раз доводилося чути про пріоритетність вирішення найгостріших економічних проблем держави. Звучать такі слова і в новому складі парламенту. Однак самими лише добрими закликами, постійним заслуховуванням звітів уряду ситуацію не змінити. Потрібні серйозний перегляд чинних та розробка нових економічних законів. Ми повинні виходити з того очевидного факту, що держава не здатна за рахунок бюджету забезпечити такі необхідні для економічного зростання інвестиції. Думати інакше означало б не додавати нашим пенсіонерам, учителям, лікарям, військовослужбовцям, а навпаки, віднімати від них.

Тому якщо ми справді турбуємося про людей, нам слід відкрити дорогу для відродження національної економіки через недержавні інвестиції. У цьому зв’язку першочергове значення має податкова реформа, серйозне зниження податкового тиску, у першу чергу, за рахунок значного зменшення нарахувань на заробітну плату, впорядкування та спрощення оподаткування дрібних підприємств.

Досвід роботи попереднього парламенту показує, що радикальне реформування податкової системи можливе лише в поєднанні з розробкою нового бюджету. Бюджетне планування має бути приведене у відповідність із вимогами Конституції, яка передбачає два рівні зведеного бюджету та відносну автономність бюджетів міст, сіл, селищ і бюджету держави. Бюджет має бути очищений від невластивих йому витрат. Соціальний захист найменш захищених верств населення має посилюватися за рахунок ліквідації пільг державним чиновникам та народним депутатам, скасування невиправданого, несправедливого розмежування пенсійного забезпечення громадян.

Нагальними мають стати спрощення процедури реєстрації підприємств, впорядкування діяльності контрольних служб, включаючи скасування вкрай небезпечної в економічному та політичному плані норми закону про податкову поліцію, зміна системи платежів, у першу чергу, скасування картотеки, посилення захисту права власності, скасування судових функцій виконавчої влади, введення в господарську практику інституту реєстру нерухомості.

Ми не маємо права залишати в стані політичної демагогії таке важливе питання, як приватизація землі. Законодавча неврегульованість цього питання лише призведе до спотворених форм приватизації. Без цього важливого економічного рішення неможливо сподіватися на залучення інвестицій для відродження нашого села.

Ми маємо розплутати клубок проблем, що виникли у зв’язку з необхідністю захисту національного виробника та дією численних угод про вільну торгівлю, які не дозволять вводити будь-які обмеження на імпорт з відповідних країн. Мова не йде про надмірно високі імпортні тарифи. Але цілком ненормальною є ситуація, коли до імпорту, який надходить в Україну у величезних кількостях, не застосовується ніяке оподаткування.

Депутатське об’єднання «Реформи-Центр» внесе пакет законопроектів щодо законодавчого врегулювання цих чи інших важливих економічних питань. Закликаємо всіх народних обранців до співпраці у підготовці та забезпеченні їх прийняття. Від випадкового включення проектів законів до планів засідань Верховна Рада має перейти до системної законотворчості.

Актуальною проблемою є прискорення і підвищення якості кодифікаційної робота. Ми досі живемо за кодексами, які були прийняті в попередній час нашої історії. Велика кількість прогалин, велика кількість норм, які не відповідають нинішнім умовам життя, вимагає не нової редакції старих кодексів, а прийняття нових кодифікаційних актів. Нова редакція кодексу і новий кодекс — це різні речі.

Першочерговим є прийняття Цивільного кодексу, який справедливо називають конституцією приватного життя. Проєкт Цивільного кодексу, над яким працювала робоча група, що складалася з науковців Києва, Львова, Харкова і до якої я мала честь входити, поданий на розгляд Верховної Ради і прийнятий у першому читанні.

Але величезна кількість змін, поправок і доповнень, яка через народних депутатів була внесена самими науковцями, внесення двох альтернативних книг до проєкту кодексу, необхідність внесення окремої книги „Право на підприємництво” зумовлюють потребу повторного першого читання проекту Цивільного кодексу, і наше депутатське об’єднання незабаром подасть новий варіант проєкту.

На черзі радикальне оновлення Кримінального кодексу, запровадження нових підходів до проблеми злочинів та покарання.

Потребують змін цивільне процесуальне та кримінальне процесуальне законодавство. Потребує радикального оновлення, приведення у відповідність з Конституцією законодавства про судовий устрій.

Якщо прийняття нових кодексів — процес доволі довгий, то є низка вузьких законодавчих питань, для вирішення яких не потрібно багато часу, а потрібна лише політична воля народних депутатів.

У цій залі слухалося питання про подолання всіх форм дискримінації жінок в Україні. Зараз ми маємо двох міністрів-жінок, але цим проблему не вичерпано. Потрібен закон, який встановлював би квоту жіночих місць як у Верховній Раді, так і в органах виконавчої влади. Лише так може бути подолана криза чоловічої влади, яку ми спостерігаємо повсюдно. Така квота свідчитиме про реалізацію конституційного принципу рівних можливостей чоловіків і жінок.

Конституція проголосила верховенство права, а це означає, що наші закони мають бути справедливими і водночас розумними.

Отже, справедливість і розумність мають бути тими ознаками, які повинні бути притаманні кожному закону України. Прикладів зворотного є, на жаль, чимало.

Актуальними залишаються проблеми законотворчої техніки, яким не приділяється достатньої уваги. Через те,що ми не маємо закону про вимоги до законів,  вони за структурою, викладом правового матеріалу виходять недосконалими.

Однією з вимог до закону є прозорість думки, чіткість викладу змісту закону. Ненормальною є ситуація, коли стаття підкоряється навіть кваліфікованому читачеві лише після третього чи навіть п’ятого читання.

Кажуть: «де два юристи – там три думки». Або: «закон як дишло...». Це тому, що через нечіткість викладу кожен може тлумачити його на свій смак, а це створює умови для свавілля та нігілізму.

Свого часу Наполеон казав тим, хто писав закони: «Пишіть незрозуміло». Але часи змінилися, і ми повинні писати закони зрозумілими для всіх.

Проблематичною залишається суть рішення Верховної Ради, яке приймалося не раз у цій залі при обговоренні проєктів законів у першому читанні: прийняти за основу або схвалити основні положення проєкту закону. Що таке «основа»,які положення проєкту закону є основними, від чого можна, а від чого не слід відмовлятися при підготовці проєкту до другого читання – усе це не сприймається однозначно. Деякі закони перетворилися на своєрідні словники. Треба бути дуже обережним, включаючи до тексту законів англійські чи латинські терміни.

Кілька років тому одна висока посадова особа зізналася, що після прийняття закону робота над ним не припиняється. І це дійсно так. Адже приймають закон із змінами, доповненнями, внесеними в цій сесійній залі, які можуть бути неузгодженими, суперечливими, невдало сформульованими, і тому закон починають підправляти. Іноді це робилося з ідеологічних міркувань. Оскільки не можна подавати на підпис Президентові такий сирий закон, Голові Верховної Ради слід би Регламентом надати право вносити на додаткове голосування остаточну редакцію закону.

Актуальною є проблема набрання законом чинності. Якщо чинність закону пов’язується з днем його опублікування, то навіть через короткий час визначити цей день важко, а через довший проміжок часу – ще важче. Тому в усіх наступних публікаціях законів слід зазначати дату введення  його в дію.

Деякі зауваження щодо статусу народного депутата. Людей хвилює, яким буде ставлення нинішньої Верховної Ради до депутатської недоторканності. Від феодальної недоторканності народних депутатів слід якнайшвидше відмовитися. Водночас ми маємо виробити надійний механізм забезпечення діяльності народного депутата, захисту його від шантажу та провокацій. Людей просто шокувала постанова Верховної Ради, якою народним депутатам було надано право приватизовувати службові квартири.

Не можу не торкнутися становища у Верховній Раді депутатів-мажоритарників. Їх правом є приєднатися чи не приєднатися до якогось партійного угруповання. Той факт, що депутат не знайшов серед партійних фракцій такої, у якій почував би себе комфортно, не може бути підставою для його дискримінації. Чому нам, позафракційним, виділено останні місця в залі? Ми представляємо велику кількість виборців і маємо право на однаковий правовий статус.

Завдання Голови Верховної Ради бачиться в тому, що він повинен забезпечити рівні права всіх народних депутатів, унеможливити приниження їх, утвердження у виключності одних.

Я переконана в тому, що позафракційні народні депутати будуть утверджувати себе у Верховній Раді не ходінням по залі, не амбіційними претензіями на зразок «Я – це весь світ», а наполегливою працею над законами. Така праця бачиться нам магістральним шляхом порозуміння.

Як відомо, мажоритарні виборчі округи збільшилися вдвічі, охоплюють іноді три і більше районів протяжністю від 100 до 150 кілометрів з кількістю виборців мінімум 160 тисяч (колись було близько 80 тисяч). Це обумовлює необхідність збільшення штату референтів-консультантів для  мажоритарних депутатів, адже саме на них лягає основний тягар спілкування з виборцями, відстоювання їхніх інтересів. Слід встановити жорсткий графік роботи в округах.

Багатозначно, що всі народні депутати прийняли присягу на вірність державі, на вірність їїнароду. Отже, ми тим самим засвідчили, що Україна  –  це навічно, що інтереси Українського народу, Української держави, інтереси кожної людини і кожного громадянина  –  понад усе.

Ця обставина повинна припинити в цій залі чвари щодо нашого історичного минулого. Воно було таким, яким було, яким мовчання більшості дозволило бути.

Тому в цій залі мають бути припинені пошуки ворогів, має бути подолана монополія якоїсь політичної сили на патріотизм, на відстоювання інтересів народу. Усі ми поклялися служити народові, ми мусимо з цієї зали винести і поширити по всій Україні ідею примирення і злагоди. Ми, не забуваючи історії, маємо жити з поглядом у майбутнє.

Тому місія Голови Верховної Ради бачиться у забезпеченні Шевченкового наказу: «Обнімітесь, брати мої, молю вас, благаю!»

Бути миротворцем – одна з функцій Голови Верховної Ради. Ця миротворча стабілізуюча функція жінці могла б бути під силу.

«Усвідомлюючи відповідальність перед Богом», – так записано в преамбулі Конституції України. Визнання Бога як вищої над усіма нами субстанції, написання Бога в Конституції з великої букви має стимулювати нас усіх до усвідомлення того, що саме Бог є не лише свідком, а й вищим суддею, що саме Бог міг би допомогти нам у вирішенні конфліктів у цій залі.

Місію Голови бачув тому, щоб нагадувати депутатам про те, що вони хрещені.

Багато моїх виборців вважають, що в сесійній залі оселився злий дух,який кидає нас, українців, одних на одних. Ми переконані в тому, що Верховну Раду, особливо сесійну залу, слід освятити.Освята зали священниками всіх релігій та конфесій, які представлені тут через відповідних народних депутатів, була б не лише очищенням наших душ, а й запорукою єднання. Таке єднання нам, християнам, напередодні закінчення другого тисячоліття вкрай необхідне.