Новини
Ракурс

Герої-визволителі, або Хто «сидітиме в Гаазі»

Пропонуємо читачам другу частину матеріалу Героїзм і злочини «королівської гвардії» — будні Управління державної охорони



.

Співрозмовник «Ракурсу» – полковник Владислав Кошмяков – учасник АТО, перший із керівників спецпідрозділів, які прибули для захисту територіальної цілісності України в Донецьку область, ветеран військової служби, кавалер орденів «За мужність», один із керівників Управління державної охорони України часів президента Порошенка.

.— Ви були першими, хто вирушив у зону АТО ще у квітні 2014 року. Тоді це виглядало дивно, зважаючи на функціональні обов'язки Управління державної охорони та наявність величезної кількості спецпідрозділів «Альфи» СБУ з її територіальними підрозділами в усіх областях України, широкий спектр підрозділів із «тваринними» назвами МВС, до безпосередніх завдань яких і належать антитерористичні операції. Проте з відкритих джерел відомо, що за останні роки співробітники УДО і надалі брали активну участь у бойових діях, їх налічується вже під тисячу, принаймні якщо судити за кількістю посвідчень УБД, що видаються і нині. Співробітники УДО справді і сьогодні, майже вісім років потому, тримають оборону на сході країни, беручи участь в активних бойових діях? Більше нема кому?

— Суха статистика: з 2015 року жодного патрона не було витрачено військовослужбовцями УДО у зоні ООС, ніхто не потрапляв під артилерійсько-ракетні удари та не був травмований, поранений. Що не заважає отримувати не лише статус учасника бойових дій, а й медалі, ордени, дострокові та генеральські звання.

Слов'янськ. 5 липня – день звільнення міста. Учасник історичної події – полковник Кошмяков. Фото з тематичної виставки на Майдані Незалежності в Києві

Якщо серйозно, то насправді історично саме військовослужбовці УДО ще у квітні 2014 року літаком військово-транспортної авіації першими прибули до Донецького аеропорту імені Прокоф'єва. Тоді про антитерористичну операцію ще й мови не було. Надалі протягом 2014-го, аж до дебальцевських подій, неодноразово брали участь у здійсненні спеціальних операцій, під час яких доводилося вступати у безпосередній вогневий контакт із супротивником. Але реальних учасників цих подій налічується щонайбільше два десятки, нехай не ображаються на мене вищезгадані сотні учасників бойових дій.

Слов'янськ
Цей казус пояснюється тим, що зону АТО, ООС періодично відвідують особи, щодо яких здійснюється державна охорона, і, природно, з ними у супроводі перебувають співробітники УДО. Однак при цьому військовослужбовці УДО не залучаються командуванням АТО, ООС як сили та засоби, задіяні в бойових операціях. Вони, по суті, виконують свої прямі посадові обов'язки, але на території військово-цивільних адміністрацій.

У наступні роки мої колеги зі спеціальних підрозділів ГУР МО та СБУ, які й донині продовжують реально виконувати оперативно-бойові завдання, співробітників УДО, які прибувають у зону ООС з особами, що охороняються, жартома називали туристами вихідного дня. Прикро лише, що це стало ще однією корупційною можливістю для керівництва — вписувати у відрядження абсолютно сторонніх осіб з числа інспекцій та іншого допоміжного обозу, які лише створюють нервову обстановку для тих військовослужбовців, що виконують реальні завдання з охорони вищих посадових осіб держави. Військовослужбовців, яких не потребують сили та засоби ООС, але які просто ретельно накопичують необхідні для отримання статусу УБД 30 днів, наче фішки (або купони) у касі супермаркету.
Уривок із книжки «25 років удосконалень та звершень»

— Ваш підрозділ брав безпосередню участь у бойових зіткненнях у Донецьку, у районі Слов'янська, гори Карачун, яка звучала тоді, у 2014 році, на всю країну. Вказувалося, що при звільненні міст України військовослужбовцями УДО було знищено близько 70 бойовиків.

Під час проведення військових парадів на День незалежності останнім часом наголошувалося, що саме військовослужбовці УДО першими прибули на Донбас і вступили у збройне протистояння з бойовиками, російськими найманцями, і про це неодноразово згадувалося у ЗМІ. Виходить, що не МВС, не СБУ і навіть не прикордонники зробили той перший постріл? Де сталося перше зіткнення і як це було?

— Відповім по факту: вперше військовослужбовцями УДО було витрачено частину боєкомплекту в першій половині квітня 2014 року. У рапорті зазначено так: «Зброя застосовувалася з метою відбиття збройного нападу». Про результати вогневого контакту негайно доповіли керівництву країни телефоном прямо з місця події, а згодом і опублікували. Наступні події за нашої участі висвітлювалися у ЗМІ.

Із подання 2/6-1563 до присвоєння звання генерал-майор.

Тобто встановити, хто із силових відомств першим вступив у бойовий контакт, можна легко за витратою боєкомплекту з табельної зброї.

— Напевно, щодо розвитку подій на Майдані цей алгоритм також можна застосувати?

— Так точно. Це документи суворої звітності. Також це можна встановити за списанням матеріального майна, втраченого у бою.

Скажу вам одну дивну річ: незважаючи на те, що дії зведеного загону військовослужбовців УДО було високо відзначено керівництвом держави, зокрема, в.о. президента і згодом президентом України, у тому числі й державними нагородами, перший заступник начальника УДО неодноразово заявляв, що за ті бойові дії, які відбувалися навесні-влітку 2014 року, я і Валерій Гелетей «сидітимемо в Гаазі». Це говорилося не в обличчя керівнику УДО, а за його спиною, і не заважало залишатися на своїй посаді, демонструючи керівництву відданість і догідництво, не вступаючи з ним у жодні суперечки.
Керівництво УДО на прийомі у президента України. Джерело: ФБ

Ба більше, у той період у Службі сталася зрада, коли противнику через ЗМІ було «злито» список особового складу військовослужбовців, які першими прибули до міста Донецька, що стало загрозою для життя цих людей та безпеки їхніх сімей. 

— Чи були встановлені контррозвідкою причетні до цього особи?

— Так, було встановлено одну людину.

— Не пригадую, щоб повідомлялося про таку справу ні 14-го року, ні пізніше.

— У найкращих традиціях наших реалій. Спочатку його сховали в одному з навчальних закладів, а коли «шухер» минув, він обійняв одну з важливих державних посад і перебуває на ній до сьогодні.

— Повертаючись до питання наказів,  як вам зрозуміти, який наказ законний, а який ні, якщо один керівник каже виконувати, а інший погрожує Гаагою?

— У тому-то й річ, що це дуже складна психологічна ситуація, зрозуміти яку зможуть лише ті, хто перебуває у підпорядкуванні людей з необмеженими можливостями у вищих ешелонах влади. Від їхніх рішень залежать долі, кар'єри та навіть життя підлеглих. Коли ти перебуваєш у цій ієрархії влади і твоїми керівниками є лише дві особи, а наступна над ними, до якої ти можеш згідно зі статутом звернутися з доповіддю та проханням розсудити, «всього-на-всього» президент держави, то стає важкувато виконувати ті чи інші накази, коли перший ставить одне завдання, а його перший заступник каже: «Не виконуй, інакше сидітимеш разом із першим у Гаазі». Коли, опинившись фактично в глухому куті, не витримуєш, починаєш чинити опір і, діючи за статутом і доповідаючи, просиш розібратися, щоб зрозуміти, як і в якій послідовності виконувати їхні накази, то потрапляєш у ще парадоксальнішу ситуацію. Вони раптом проявляють тупу солідарність проти тебе самого, зокрема тому, що ти добре знаєш їхню «брудну білизну». І от, використовуючи свої необмежені державні можливості, вони починають переходити на погрози та фабрикувати проти тебе справи.


Тож можете уявити, чому в держструктурах такий бардак. Бо виконавці часто перебувають між бажаннями іноді просто нестямних керівників, які ділять між собою владу, а відповідно, корупційні фінансові можливості, отримані вагомим бонусом до своєї посади.

— І все-таки, коли великий державний керівник, перший заступник начальника УДО погрожує вам і на той момент міністру оборони Гелетею судом у Гаазі, це говорить про одне — навіть у керівництві країни тоді не розуміли, що буде далі і чи законно вас відправили на Донбас.

— Хто сидітиме в Гаазі, а хто просто сидітиме за зраду, жадібність, заздрість, підлість, підстави та розкрадання державного і військового майна, покаже час.

У ЗСУ та серед інших силовиків, які брали участь у подіях початку АТО 2014-го, Гелетея почали називати «іловайським», а згодом Полторака — «дебальцевським». Але це вже історичний факт, що тільки за Гелетея повернули в Україну такі міста, як Слов'янськ, Краматорськ, Артемівськ, Дзержинськ та інші населені пункти. При цьому міністр оборони Гелетей найчастіше сам перебував зі зброєю в руках у бойових порядках військових частин, безпосередньо зі стройовими командирами 95-ї бригади ПДВ і 73-го Морського центру спецоперацій ВМС планував та обговорював операції зі звільнення населених пунктів, з місця доповідав президенту про звільнені міста.

— Хіба це щось надзвичайне для міністра оборони фактично воюючої країни, якась особлива звитяга?

— У тому-то й справа — міністра оборони, а не командира тактичної ланки. Я думаю, ніхто не зможе навести приклад, щоб наступні міністри оборони за вже минулі сім років АТО-ООС брали безпосередню участь на передньому краї бойових зіткнень і безпосередньо планували операції на місці подій.

Наведу ще один приклад. На той час наші літаки активно збивав супротивник, і найближчий безпечний аеродром був у місті Чугуєві Харківської області. Міністр дав команду на посадку свого борту на аеродром у Краматорську, куди щойно перемістився штаб АТО. І туди вперше «афганським» заходом на посадку «звалився» його Ан-26. Згодом у мене відбулася розмова із заступником командувача ВПС України генералом Василем Нікіфоровим, який сказав, що, крім Валерія Гелетея, ніхто з керівників не зважився б дати таку ризикову команду на посадку в тих умовах, наражаючи на небезпеку своє життя. Нікіфоров сказав, що ми «гусаримо», і якщо цей ризик був обдуманим і своєчасним, то ми молодці, але порадив сідати на аеродром у Чугуєві, поки в районі Краматорська ще трапляються сутички і прямо з аеродрому працюють війська артилерії.

Згодом на честь усіх цих історичних подій із звільнення міст Донецької та Луганської областей України вже інший міністр оборони та інші генерали урочисто на святкуваннях Дня незалежності приймали з рук президента прапори іменних військових частин, ордени, генеральські звання та навіть звання Героя України. Але ж це події кривавого 2014 року, коли все було непередбачувано і доводилося приймати миттєві рішення за межею багатьох юридичних понять мирного часу, коли той самий міністр оборони особисто у моїй присутності (полковник В. Кошмяков був відряджений до штабу АТЦ і безпосередньо діяв із частинами ЗСУ. — Ред.) зупиняв частини, що тікали з передової, в основному з тербатів. Приймав рішення про завдання ударів. Також саме за поданнями Гелетея було присвоєно перші звання Героя України за бої в АТО таким героям, як командири 95-ї бригади ПДВ Тарас Сенюк і Михайло Забродський.

— Крім героїв, які справді заслужили нагороди і, що дивно для наших реалій, їх отримали, значну частину нагород продають або вручають за зовсім інші «заслуги». Цей широко відомий факт дуже девальвує вагу державних нагород. За вашими спостереженнями, заохочення періоду АТО стали винятком?

— За наступні роки звання Героя України було присвоєне десяткам людей, подвиги яких викликають, скажімо так, деякі сумніви у багатьох учасників тих подій. А от самому Гелетею на цьому тлі такого звання чомусь не присвоїли, хоча після його відходу з Міноборони нових міст уже не звільняли, а лише втратили те, що тоді вдалося повернути. І лише після того, як Гелетей з посади керівника МО повернувся в крісло начальника УДО, йому за поданням УДО президент вручив орден «За мужність» III ступеня, який «розсипом» вручається рядовому складу, здебільшого посмертно. Так що враховуючи наступні військові досягнення за вісім років кампанії Гелетей взагалі має вважатися живою легендою, адже досі державна ідеологія в контексті бойових дій будується переважно на військових досягненнях того періоду, незважаючи на всі зроблені тоді помилки.   

Статус цього ордена не відповідав рівню державного діяча на посаді міністра оборони, начальника УДО. Це свідчило про те, що, попри найактивнішу участь Гелетея в усіх основних подіях початку АТО, президент його «списав» і усунув від участі у прийнятті будь-яких серйозних державних рішень.

Це одразу стало помітно навіть за ставленням до нього керівників інших силових відомств. Вони у 2014–2015 роках із благоговінням зазирали йому в рота на загальнодержавних заходах, а після того, як Гелетей перестав бути вхожим до кабінету президента, не підходили до нього і часто навіть не подавали йому руки під час зустрічей на спільних заходах. А на посаді начальника УДО, очевидно, його утримувала безпосередня участь у подіях весни-літа 2014 року та виконання всіх наказів керівництва країни того періоду.

— У світлі ситуації з повномасштабним наступом РФ, що нині активно нагнітається, яку роль у військовому конфлікті відіграло УДО, з яким родом військ можна порівняти вас, враховуючи багатий досвід, починаючи з охорони президента-втікача і закінчуючи подіями січня-лютого 2014 року?

— Управління за штатом військового часу не дотягує не те що до бригади, а навіть до полку. Але військовослужбовці УДО належать до категорії органів державної безпеки й укомплектовуються переважно посадами офіцерського складу. На жаль, найчастіше необґрунтовано. Що, до речі, здивувало військовослужбовців НАТО, які проводили з нами навчання. Вони були вражені кількістю майорів, підполковників і полковників, зазначивши, що такої кількості старшого офіцерського складу у них вистачило б на армійський корпус, а може, й на армію.

Одночасно в УДО проходили службу понад 250 полковників.

У разі оголошення війни військовослужбовці й надалі виконуватимуть свої прямі обов'язки із захисту та охорони ставки верховного головнокомандувача, місце якої позначено на час війни.

Якщо говорити про досвід літа 2014 року, із прапорщиків та офіцерів було сформовано зведений батальйон «Щит-1» за штатом звичайного піхотного — мотострілецького батальйону.
  
На сержантських посадах командирів відділень були майори, командирами взводів були підполковники, командирами рот — полковники, а простими піхотинцями — молодші офіцери і прапорщики, хоч би як абсурдно це звучало.

Оперативний склад, імовірно, знову буде задіяний для виконання спеціальних задач на окупованих територіях.

— На випадок війни зрозуміло. А яку роль відіграло УДО під час зникнення президента Януковича, який виявився схильним до втечі?

— Щодо досвіду охорони Януковича та органів влади, то він, на жаль, свідчить про низький моральний рівень керівництва та особового складу. На той момент були випадки, коли відбирали зброю у наших військовослужбовців, а вони не чинили опору. Зокрема, «Беркут», який відступав вулицею Грушевського і озброєний лише гумовими палицями, поблизу будівлі Верховної Ради відібрав у наших озброєних військовослужбовців ящик зі зброєю, який вони евакуювали, і вони не чинили належного опору і не зберегли зброю та боєприпаси. При проведенні внутрішнього розслідування це було добре помітно на відеозаписах. Під час опитування рядового складу, який виконував свої обов'язки на постах, з'ясувалося, що вони не знали, як діяти, оскільки керівники цілих підрозділів зникли з місця служби, а в одному випадку навіть повідомляли, що їхній начальник, віддавши розпорядження почекати вказівок, пішов у кабінет і вискочив на вулицю через вікно першого поверху, аби уникнути відповідальності за те, що відбувається. Єдине завдання, поставлене керівництвом управління, — спалити всі внутрішні документи, в тому числі суворої звітності, було успішно виконане шляхом спалення її у внутрішньому подвір’ї управління.

— А хто залишився з Януковичем, адже його супроводжували?

— З ним залишилися офіцери, які окрім офіційної зарплати щомісяця отримували додатковий бонус — зарплату у конвертах. На декого із них навіть було оформлено транспортні засоби та інше майно президента і його близького оточення.

— У випадку, якщо наступний президент терміново ретируватиметься, яке завдання УГО — допомогти йому в цьому чи затримати?

— За законом, УДО зобов'язане надавати йому максимальну допомогу. Президент є особою, що охороняється довічно. У нас уже була ситуація, коли 2014 року стояло питання про те, що у разі повернення Януковича УДО зобов'язане буде негайно взяти його під охорону, попри будь-які політичні перипетії. Тому керівництво управління продумувало цю ситуацію аж до того, як треба буде діяти у разі, якщо президента буде поміщено в СІЗО, установу пенітенціарної системи. Згодом, наскільки я пам’ятаю, стосовно Януковича в закон було внесено персональну поправку, яка виключила Януковича зі списку осіб, що охороняються довічно.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter