Початок війни на Донбасі: про Донецький аеропорт, збитий літак і замахи на президента — спогади полковника

«Ракурс» публікує продовження гучного інтерв'ю з Владиславом Кошмяковим — полковником, ветераном військової служби, кавалером двох орденів «За мужність» I і II ступеня, екс-керівником підрозділів спеціального призначення «Булат» і «Грім» Управління державної охорони України. Про початок війни на Донбасі і роль УДО, про те, чому без грошей не дають звання, про замахи на Порошенка, про втікача Януковича і багато іншого читайте в нашому матеріалі.

Першу частину інтерв'ю з Владиславом Кошмяковим можна знайти за посиланням.

Роль Управління держохорони в період початку війни на Донбасі

— Пане Владиславе, в Донецьку ви зі співробітниками Управління держохорони опинилися відповідно до указу щодо взяття під охорону обладміністрації. А як співробітники Управління потрапили до Слов'янська на початку війни на Донбасі, у травні 2014 року?

— Для того щоб легалізувати використання військовослужбовців УДО в зоні АТО, було видано новий указ, згідно з яким слід було взяти під охорону Слов'янську міськраду. Так би мовити, географічно розширити урядовий квартал. Цього разу літака для доправлення нас на аеродром Харківської області не знайшлося.

Зведена колона УДО на чолі з начальником управління вирушила вночі. Прибули в Ізюм, де була розташована перша створена військова база сил АТО. Влаштували там військовий табір, виставили на підході до нього караули і сигнальні поля. Нам було поставлено завдання доставити спецназ на висоту 154.0 над містом Слов'янськом. Згодом вона стала широко відомою як гора з телевежею під назвою Карачун. Туди нас доставили армійською авіацією — вертольотами Мі-8.

На той момент, на початку війни на Донбасі, група десантників 25-ї бригади перейшла на бік супротивника, прихопивши з собою кілька бойових машин десанту, в тому числі горезвісну «Нону» — самохідну артилерійську установку. Потім ця блукаюча «Нона» принесла чимало хвилювань — обстрілювала десантників, які обороняли Карачун.

На гору Карачун ми прибули на чолі з начальником УДО Валерієм Гелетеєм і генералом Віктором Муженком. Показово, що на той момент завдання, які мали виконувати максимум командир взводу/роти (лейтенант або капітан), реалізовувалися силами офіцерів командного складу (підполковник, полковник, генерал). У всьому, що відбувалося на передньому краї, брали безпосередню участь перші особи силових структур. Я в чині полковника, мої заступники — полковник і підполковник повзали по передньому краю, що більш доречно для рядового складу.

На початку війни на Донбасі велику допомогу у виконанні поставлених нам завдань на горі Карачун надав підполковник Тарас Сенюк, командир парашутно-десантного батальйону. Зокрема, він забезпечував створення мінних проходів для виходу наших груп до горезвісного «бронепоїзда», що перекрив залізничний переїзд на в'їзді в Слов'янськ. І коли я з групою підлеглих потрапив під кулеметно-рушничний вогонь, силами своїх вогневих засобів він прикрив наш вихід і евакуацію пораненого.

— Наскільки пам'ятаю, на початку війни на Донбасі там були не лише десантники, а й чимало людей, які прибули просто з Майдану?

— Це так, Сенюку справді було придано підрозділи, сформовані з учасників Майдану. Але на нарадах, де був присутній лише офіцерський склад, Тарас Сенюк неодноразово казав: я наведу тут лад, але нам буде набагато легше виконувати завдання самостійно, без допомоги підрозділів Національної гвардії, яка на той момент тільки формувалася. Як говорилося, вони приходять на наради командирів у майках і шльопанцях і, з їхніх слів, можуть приймати рішення тільки вчотирьох, бо вони козаки... Військовій людині зрозуміти це непросто, і взаємодіяти з ними було важкувато.

Тарас Сенюк контролював цю висоту на початку війни на Донбасі. За кілька днів, залишаючи Карачун на Мі-8 з цього ж самого вертолітного майданчика-підскоку, з якого злітали і приземлялися всі ми, загинув генерал-майор Кульчицький. Деякий час по тому Тарас Сенюк загинув у бою під Слов'янськом. Він був одним із перших, удостоєних звання Героя України з початку АТО. Згодом я мав честь брати участь у складанні нагородного листа на підполковника Сенюка посмертно.

— Наскільки відомо, Управління держохорони було мало не в усіх гарячих точках на цій війні на Донбасі, виконуючи абсолютно не притаманні для себе функції...

— Як я вже казав, зведений підрозділ до 200 осіб спочатку був у Донецьку, після — вже у травні базувалися в м. Ізюмі Харківської області, а в подальших подіях з літа 2014 року брали участь не більш як два десятки наших спецназівців, які на чолі зі мною були відряджені в сили і засоби АТО.

На початку війни на Донбасі нам довелося брати участь у звільненні Слов'янська, звідки ми вже на чолі з міністром оборони Валерієм Гелетеєм відразу ж вирушили до Краматорська, потім просто з коліс — до Артемівська. Після чого почали готуватися до взяття Дзержинська і Горлівки. Вдалося взяти тільки Дзержинськ, малими силами спецназівців Морського центру, на чолі з Едуардом Шевченком, який зміг без втрат особового складу зайняти міськраду Дзержинська. При цьому у нас там згоріло близько десяти інкасаторських машин, на яких на той момент пересувалося керівництво АТО. Машини розстріляли з танка.

Початок війни на Донбасі: історія з Донецьким аеропортом

— Ви також згадували підготовку до закидання в Донецький аеропорт і офіцера з позивним Купол, були й там?

— Все залишилося на стадії підготовки до виїзду. Перед новим роком було поставлено завдання підготувати наших співробітників у кількості шість снайперських пар до відправлення в Донецький аеропорт імені Прокоф'єва для надання допомоги військовослужбовцям, які ведуть бої в оточенні.

— Аеропорт на початку війни на Донбасі мав військове чи символічне значення?

— На момент підготовки та узгодження наших дій з військовослужбовцями ЗСУ мені казали, що наша присутність там не має сенсу, бо аеропорт утримати неможливо й найближчим часом ми його залишимо. На тому етапі підготовки мені було сказано, що проходу моєї групи в аеропорт сприятимуть найкомпетентніші в  цьому питанні офіцери ЗСУ. Так я дізнався про Купола (Олексій Оцерклевич) та Олега Кузьміних, які мали об'єктивну, правдиву інформацію про ведення бойових дій у районі аеропорту.

Абсурд ситуації полягав ще й у тому, що для того, щоби потрапити в аеропорт, нам треба було пройти перевірку на блокпосту ДНР — як і відбувалася вся ротація особового складу, що обороняв аеропорт. На той момент, на початку війни на Донбасі, навіть люди, що служили в АТО, щиро вважали, що це фейк і такого не може бути в принципі. Я знав, що це правда, але коли доповів про це на нараді начальникові УДО, мені відповіли, що це нісенітниця і такого бути не може. А щодо здачі аеропорту було сказано, що позиція керівництва країни така, що аеропорт є символом і не буде зданий ніколи, навіть якщо не матиме військового значення.

Я сказав, що в такому разі відрядження може закінчитися тим, що на блокпосту ДНР у нас заберуть коштовні контрснайперські комплекси, здатні вражати супротивника на великих відстанях. Тому я запропонував як варіант пройти через Піски, по злітній смузі під прикриттям погодних умов. Періодично так робили колеги з ВСУ. Щоправда, в такому разі була обмежена можливість доставлення необхідного нам майна, дуже потрібних сучасних тепловізорів, озброєння та боєприпасів, а також висока ймовірність втрати особового складу. І заїхати по-тихому, як того вимагали від нас, ми туди точно не зможемо. Всі ротації в районі аеропорту ретельно відстежувалися супротивником.

Як усе скінчилося, ви знаєте. Про те, що аеропорт пав, мені стало відомо того ж дня. Колеги зі Збройних сил сказали, що там вже все, про що я негайно доповів керівництву. Але мені знову заявили, що це російський фейк. І ще два дні начальник казав: не сьогодні-завтра ви поїдете, ось тільки треба узгодити наші дії з Генштабом ВСУ. Приблизно на третю добу було офіційно оголошено, що оборона аеропорту завершена.

Початок війни на Донбасі: збитий літак

— Трагічна подія зі збитим літаком застала вас в АТО? У російських ЗМІ прозвучало так, що літак було збито ракетою «повітря-повітря», а льотчик, який здійснив цей постріл, згодом застрелився в Миколаєві. Наші експерти на початку війни на Донбасі теж робили дивні заяви. Як ви дізналися про цю трагедію, ви були в цей час в АТО?

— У той час я був відряджений у Сили антитерористичних операцій і перебував у підпорядкуванні міністра оборони з місцем дислокації на військовому аеродромі Краматорська. Коли надійшла інформація про літак, ми з заступником командувача ВПС генерал-лейтенантом Нікіфоровим якраз вийшли зі штабу і стояли на злітці. Спочатку було певне непорозуміння, потім отримано підтвердження. Оскільки вже прозвучала перша версія про ракету «повітря-повітря», я з тривогою запитав генерала Нікіфорова, чи міг це бути хтось із його льотчиків, які завдали хибного удару. Він тоді впевнено відповів: у мене в небі нікого немає, всі мої на аеродромі.

Я не сумнівався в його словах не лише тому, що це сталося спонтанно. До цієї катастрофи вже там, на аеродромі у Краматорську, у нас із Нікіфоровим склалися приязні стосунки, ми їли за одним столом і спілкувалися вечорами, у вільний від служби час. І мені вже було відомо, що він добре знав усіх льотчиків, оскільки ставив їх на крило і ставився до них не як начальник, а по-батьківськи. Справжній, реальний генерал, який заслужено отримав своє звання, а не купив його.

Коли тривали пошукові заходи по збитих льотчиках, виявилося, що він напам'ять знав не лише кожного з них поіменно, а й ситуацію в родині, хто яка людина. Був обізнаний навіть щодо їхніх сторінок у соцмережах. Казав, що дурниці там повикладали, і заборонив їм робити це. Два десятиліття наша авіація була в такому загоні, що для льотчика кожен виліт ставав справжнім святом, — ось вони й виставляли, мабуть, зайве, на думку генерала, в соцмережах. І коли у 2014 році почалося їх бойове застосування, ці лічені льотчики стали всім відомі.

— Низка генералів, які знали все про події початку війни на Донбасі 2014 року, на жаль, вже пішли з життя — Нікіфоров, Воробйов. Загинули вони не в бою і забрали з собою чимало інформації про те, що відбувалося насправді. Коли ви востаннє бачилися з генералом Нікіфоровим?

— Крайній раз генерала Нікіфорова я бачив під час підготовки знаменитого параду, що відбувся під час іловайських подій 2014 року. Закривати парад мала авіація ВПС. І генерал Нікіфоров приїхав до нас в управління для узгодження прольоту повітряної техніки та розрахункового часу. Обговорюючи з нами майбутній парад, він розповів, що авіація з огляду на зазнані втрати наразі застосовується точково, під прикриттям поганої погоди. Нарікав на постійну неузгодженість дій з різноманітними збройними формуваннями, що з’явилися у великій кількості, внаслідок чого навіть був випадок, коли завдали удару по своїх, оскільки льотчики не могли розібратися, де чиї колони рухаються, — бойова техніка у нас із супротивником однакова.

Безоплатно, просто за службу — звання не отримаєш

— Пройшовши з 2014 року такий шлях, ви залишилися в тому ж самому званні, на відміну від більшості ваших колег із силових відомств. Та й посада ваша відповідає званню генерал-лейтенанта. Наскільки знаю, подання на вас неодноразово вносилися до Адміністрації президента...

— Ну, по-перше, з огляду на невелику чисельність Управління посада в мене була генерал-майорська. На мене в Адміністрації президента було офіційно зареєстровано шість подань.

— То що, і під час війни це коштує у нас грошей?

— З кожним поданням і черговим роком, що минув, це ставало дедалі більш очевидним для мене. Мені дали зрозуміти, що безоплатно, просто за службу, звання мені не отримати.

— А що кажуть?

— Коли я — вкотре — прийшов до АП на вручення генеральських погонів, після урочистої частини мені пояснили, що знову немає указу про присвоєння мені звання, тому що тепер вирішено присвоювати генеральське звання тільки тим, хто перебуває в зоні АТО. І тут же, з нагоди нашого професійного свята держохорони, заступник голови Адміністрації сказав мені, що підписано указ про присвоєння генеральського звання... директору Департаменту МВС по боротьбі зі злочинами у сфері економіки, який насправді не мав жодного стосунку до бойових дій в АТО. Думаю, більше вам нічого пояснювати не треба.

Фейкові учасники бойових дій

— Ви кажете про те, що в реальних подіях на сході на початку війни на Донбасі брали участь кілька десятків ваших товаришів по службі в УДО. Водночас кількість учасників бойових дій, яка вказується в офіційних джерелах, обчислюється сотнями. Як це пояснити?

— Я можу говорити лише зі свого досвіду, про те, з чим стикався сам. Якщо казати про Управління держохорони, оперуючи морально-етичними категоріями, то більшість його військовослужбовців, які отримали статус учасника бойових дій (УБД), в порівнянні, наприклад, з нинішнім начальником, полковником Оцерклевичем, який воював у Донецькому аеропорту, — просто зажурені клоуни. Поясню чому: лише одиниці з них реально виконували бойові завдання зі зброєю в руках, я вже не кажу про її застосування хоча б з метою захисту або про перебування під ворожим вогнем, артилерійсько-ракетними обстрілами.

Офіційно як директор департаменту я за чотири роки вніс щонайбільше 15 подань до державних нагород особам, які безпосередньо брали участь у вогневих контактах в АТО. Висновки робіть самі.

— То звідки взялися сотні учасників бойових дій?

— Поняття учасника бойових дій передбачає, що людина не обов'язково перебувала у вогневому контакті чи іншій екстремальній ситуації. Відповідно до закону, передбачено строк перебування в зоні бойових дій. У 2014 році, на початку війни на Донбасі, достатньо було одного дня, тепер, якщо не помиляюся, 30 днів. Тому я б виділив дві категорії військовослужбовців: ті, хто їхав у зону АТО з відкритою датою повернення (тобто невідомо, скільки там перебуватимеш і в які ситуації потрапиш), і люди, які вирушали туди, знаючи, що того ж дня повернуться, які переслідували одну корисливу мету — поставити червону печатку в посвідченні про відрядження і залишити зону АТО разом з охоронюваною особою якомога скоріше, протягом кількох годин.

Тому й вийшла категорія учасників АТО з туристів-одноденок від військової служби, генеральських водіїв, фінансистів та інших допоміжних служб, які записувалися у відрядження з метою отримати відмітку за півдня і згодом на комісії УБД не могли ні пояснити мету поїздки, ні назвати район, в якому перебували. А дехто не міг навіть пригадати, чи мав при собі табельну зброю.

— Загалом у країні понад 350 тис. УБД з-поміж учасників АТО. За вашими спостереженнями, багато хто оформив собі такий статус, не маючи на те законних підстав? Складається враження, що реальним учасникам бойових дій набагато важче отримати відповідні документи, ніж фейковим.

— У масштабах держави кількість людей, які отримали статус учасника бойових дій і відповідні пільги, величезна. У той час як підходити до цього треба по-державному, ретельно перевіряючи кожного. Але цього не робиться. Ба більше, у зв'язку з валом заяв, приблизно з 2015 року все це вирішується не міжвідомчою комісією, як це було у 2014 році, на початку війни на Донбасі, а віддано на розгляд в частини, що відчутно розширило можливості для зловживань.

Щодо інших силових структур, упевнений, виходячи з того, що спостерігав безпосередньо: величезний відсоток «учасників АТО», які отримали статус незаслужено, призведе до дуже великих фінансових втрат держави (від різноманітних пільг до видавання землі). І найбільший відсоток таких саме у правоохоронній системі.

Насамперед це співробітники, які сиділи на значних корупційних грошових потоках і бажали залишитися на них. У 2014 році їм пообіцяли, що таким чином вони зможуть відкосити від люстрації і повернутися на свої місця. Це переважно прокуратура, податківці, міліція, співробітники СБУ, різні підрозділи по боротьбі з економічною злочинністю. Міноборони це стосується меншою мірою, за винятком так званих тилових служб, обозу — постачання.

Звичайно, є категорія людей, які, хоча й не застосовували табельну зброю, але потрапили під обстріл, не кажучи про мінометний або артилерійський вогонь. У таких випадках для отримання права на статус УБД їм достатньо, умовно кажучи, 10 хвилин, які запам'ятаються їм на все життя.

Мільйонери від правоохоронних органів, яких я знав по службі, на кінець 2014 року вже мали статус учасників бойових дій.

На початку війни на Донбасі, у 2014 році, перебуваючи у штабі АТО, я особисто неодноразово чув, як скаржаться і діляться враженнями офіцери штабу, що займаються відмічанням відрядних, скільки прибуває таких «транзитників». А нерідко взагалі приїжджає кур'єр, привозить стопку відрядних для відмітки. Тобто «учасники бойових дій» взагалі могли навіть не перебувати в зоні АТО. Особливо «радували» офіцерів штабу візити прокурорів, які приїздили «перевірити» законність відмітки на листах відрядження і після отримання відмітки у власний відрядний відбували з почуттям виконаного обов'язку.

Мільйонери від правоохоронних органів, яких я знав по службі, як нам всім не здасться дивним, на кінець 2014 року вже мали статус учасників бойових дій. Тож по-хорошому обов'язково треба проводити ревізію всіх учасників бойових дій. Адже все це досить легко встановити, повторно поставивши на міжвідомчій комісії відповідні запитання. Інакше держава не потягне взятих на себе зобов'язань.

Про замахи на президента

— Щодо співробітників держохорони, у них, схоже, своя війна. Чесно кажучи, насторожує оприлюднена інформація про кількість замахів на нашу колишню першу особу. 11 замахів за рік — це, як мені здається, дуже велика кількість в доволі стислі строки. Це правда така напружена там ситуація або ж все-таки певне, м'яко кажучи, перебільшення?

— За каденцію попереднього гаранта в УДО йшлося про запобігання одного замаху 2014 року. Щодо 11, або скільки там сказали в новинах, то особисто я про них нічого не знаю. Або ж це були якісь надсекретні замахи, про які не було відомо навіть особовому складу УДО. Коли колеги з силових структур питали: що ви там, на потоці відбиваєте замахи на першу особу? — я взагалі сприйняв це як жарт.

Але, можливо, за той час, коли я пішов, сталася така серйозна ескалація. Або ж, як жартували мої колеги, кожна бурулька, що нависала над ґанком, але не вразила гаранта, — це вже запобігання замаху. Тому в зимовий період цілком можлива така кількість. Але якщо серйозно, то для нас із колегами абсолютно все — починаючи з гілки дерева, що нависає, або відкритого люка на дорозі й до якогось неадекватного перехожого — це загрози.

Був ще напад на члена сім'ї керівника РНБО. Тоді наш співробітник застосував прийом рукопашного бою і затримав чоловіка похилого віку в навчальному закладі, де працювала дружина охоронюваної особи. Нападник виявився людиною з довідкою про психічне захворювання і був заарештований, а охоронець отримав орден.

Президент-утікач Янукович

— Чи відповідає дійсності інформація про те, що розроблялася спецоперація з примусового повернення президента Януковича, який так передчасно нас залишив?

— Такі питання мають гриф секретності. Але можу сказати, що подібні заходи дійсно розроблялися. Створювалася легенда для групи офіцерів. Певна логіка в цьому була: наші співробітники завдяки службі добре знали цю людину, його звички, спосіб життя, особливості життєдіяльності. Було розроблено низку заходів з доставлення Януковича на територію України і притягнення до кримінальної відповідальності.

— Неабияка операція. Що обіцяли її виконавцям?

— Звання Героя України, якщо все відбудеться успішно.

— Така операція увійшла б до всіх підручників спецслужб, що ж пішло не так?

— Операція потребувала фінансових витрат і певних правових підстав. Як я розумію, саме в це все і вперлося.

— Наскільки мені відомо, у ближньому колі охорони Петра Порошенка збереглися десятки особистих охоронців Віктора Януковича, які дісталися йому у спадок. Сам по собі, м'яко кажучи, дивний факт, але подейкують, ще й було зафіксовано контакти цих осіб з біженцями до Ростова. Це правда?

— Низка офіцерів і колишній заступник начальника Управління опинилися на території суміжної держави. Згодом багато з тих, хто був пов'язаний з попереднім верховним головнокомандувачем, залишилися на службі. Однак це неоднозначне питання. Ясна річ, в Ізраїлі або Туреччині, інших державах з розвиненими спецслужбами ці люди мали б бути замінені повністю. Але в наших реаліях це важко виконати. З іншого боку, ось взяти і просто викинути людей, які виконували свої службові обов'язки, — теж не безперечне рішення, хоча і однозначне з позиції охоронюваної особи, тим більше, в особливий період.

— Не треба викидати, звичайно, є інші види діяльності, перевести в резерв, врешті-решт. Для мене, наприклад, збереження особистих охоронців Януковича президентом Порошенком виглядає не просто дивно, ще й з огляду на інформацію про його підозріливість та фобії, а вельми підозріло, змушуючи думати, що попри події на сході держави перша особа насправді не відчувала реальної загрози з боку північного сусіда, наприклад.

— З вашого дозволу я це не коментуватиму.

Про незаконну діяльність держохорони

— «Ракурс» писав про незаконну діяльність держохорони, а саме — прослушку. Вона велася УДО за Януковича, потім, судячи з інформації військової прокуратури, яка проводила гучні обшуки, точно так само — за Порошенка. Мені відомо, що йшлося про політиків, народних депутатів, журналістів.

— У 2014 році, на початку війни на Донбасі, справді проводилася перевірка за фактом виявлення низки технічних засобів для зняття інформації з каналів зв'язку. Все це встановили в рамках службового розслідування службою внутрішньої безпеки. Було опитано низку посадових осіб. Пристрої для прослуховування було виявлено і на об'єктах, які відвідували перші особи. Передбачалося навіть затримання низки співробітників, які вже звільнилися після втечі президента.

— І що, все це так і залишилося в рамках службового розслідування?

— Не готовий відповісти, за законом вона має бути у військовій прокуратурі. 

— За моєю інформацією, позаминулою злочинною владою незаконне використання цих можливостей не обмежилося. Яскраве підтвердження тому — гучний конфлікт між президентом Порошенком і «його людиною», яка раптом почала забувати про це, — прем'єром Гройсманом, а також викиди специфічної інформації, що супроводжували конфлікт.

— Посада начуправління цікавить будь-якого керівника країни, адже вона дає можливість контролювати всіх охоронюваних осіб держави. У 2014 році, на початку війни на Донбасі, був призначений керівник і до нього першим заступником — людина майбутнього прем'єра. Коли начальник Управління пішов на посаду міністра оборони, на Управління було поставлено людину прем'єр-міністра виконувачем обов'язки.

З метою прибрати від керівництва Управлінням людей Порошенка в. о. підняв питання і призначив перевірку законності застосування зброї і витрат боєприпасів у Донецьку. Після того як про це було повідомлено верховного головнокомандувача, в. о. втратив свою посаду. Після цього моментально були прибрані люди прем'єра, в. о. керівника Управління залишилася людина верховного головнокомандувача, яка перебувала на цій посаді до повернення в Управління Валерія Гелетея з посади міністра оборони.

Прийшов наступний прем'єр-міністр, абсолютно людина президента. Коли почала надходити інформація про його «ненадійність», що озвучували вже і ЗМІ, це стало очевидно першій особі і надійшла команда взяти Гройсмана під повний контроль. Відомості про його життєдіяльність, зв'язки, контакти щодня доповідалися начальнику служби безпеки першої особи.

Команда — накопати максимальну кількість інформації або вигадати її, створити інформпривід, дати йому зрозуміти, що можуть з'явитися дані компрометуючого характеру. Так з'явилися повідомлення про нібито недійсний диплом. Для того щоб вони могли з'явитися, було проведено спеціальні заходи, і, як зазвичай робиться в подібних випадках, зачищено низку архівних документів.

Щойно все вляглося і прем'єр «усвідомив» помилковість відкритого протистояння, тема диплома припинила роздуватися і про нього забули, оскільки все це було висмоктано з пальця, а точнше — цілеспрямовано сфабриковано.

 — Після першої публікації багато хто запитує, чи не боїтеся ви за своє життя, і губиться у здогадах, з чим пов'язана відвертість, зовсім не властива вашій професії. Є причина, що змушує йти на такі кроки?

— Так, ви маєте рацію, вже протягом певного часу на мою адресу надходять прямі погрози. Крім того, високопосадовці через підконтрольного їм депутата, який раніше був сексотом, а тепер «підвішений» через свою неправдиву декларацію, користуючись недоторканністю, роблять вкиди хибної інформації з метою моєї компрометації.

Інформація подається таким чином, щоби було зручно за необхідності (наприклад, якщо вирішу оприлюднити щось, на їхню думку, зайве) нацькувати на мене угруповання так званих радикально налаштованих націонал-патріотів. Вони діють за командою «фас» моїх же колег зі спецслужб, в більшості випадків навіть не розуміючи, в якій грі їх використовують. Також у нас полюбляють фабрикувати липові кримінальні справи. Ну і можу сказати, що у зв'язку з виставленим вами раніше анонсом другої частини інтерв'ю низка посередників пропонувала мені попросити вас не публікувати на «Ракурсі» продовження.