Новини
Ракурс
Краматорськ Донецької області. Фото: Андрій Пятковський

Місто на краю: хроніки заручників «русского мира» у Краматорську Донецької області

15 лип 2019, 08:35

Парадокс інформаційного простору нашої країни полягає в тому, що громадяни чудово інформовані про те, що відбувається на Печерських пагорбах, але часом не мають уявлення, що коїться у власному місті чи на сусідній вулиці. Тим часом саме в регіони сьогодні перемістилися фінансові важелі управління, і завдяки цьому люди на місцях отримують реальну можливість самим дбати про поліпшення власного життя. Взяти до прикладу Краматорськ Донецької області.


.

Новий проект «Ракурсу» — це свого роду «моментальний знімок», снепшот, який може дати уявлення про унікальність певного регіону, про головні його проблеми і досягнення, про місцеві настрої, цікавих осіб, що живуть там, і передусім — про тих, хто прагне зробити кращою для всіх свою малу Батьківщину.

Сьогодні, коли в Україні вже можна починати підбивати перші підсумки процесу децентралізації, а в недалекому майбутньому на нас чекають вибори в територіальних громадах, ми відкриваємо новий інформаційний проект, присвячений життю регіонів нашої країни. Починаємо з пораненої частини країни, яка болить і кровоточить, — сходу України. А саме — з Краматорська Донецької області.

Ось уже шостий рік Донецьк і частина області перебувають під владою окупантів, і нині регіональним центром став Краматорськ, офіційна столиця Донецької області з жовтня 2014 року. Саме війна дала поштовх до розвитку колишньому райцентру, місту, життя якого раніше було зосереджено переважно навколо машинобудівних підприємств.

Сьогодні одне з національних рейтингових агентств присвоїло Краматорську Донецької області високий кредитний і інвестиційний рейтинг, визнавши, що показники економічного розвитку тут вищі за середні по Україні. Однак Краматорськ продовжує залишатися «містом на краю», містом, яке, переживши тримісячну окупацію і звільнення, все одно перебуває у кроці від кордону, а за ним — війна, окупація, кров і смерть. Чим живе сьогодні столиця мирного Донбасу?

5 липня Краматорськ Донецької області, Бахмут і Слов'янськ святкували День визволення міст, вже п'ятий. Неповних три місяці окупації — для багатьох цього виявилося достатньо, щоб докорінно переглянути своє ставлення до «русского мира». Втім, наші співрозмовниці своїх переконань не змінювали. Як це — бути українцем в епіцентрі окупаційного жаху? Багато хто зі Сходу змушений був залишити рідні місця, рятуючи своє життя.

Ангеліна Шостак — активістка і волонтерка, минулого року вона пошила найбільший прапор України, і його було запущено в небо над Авдіївкою. Рекордний прапор, між іншим, було виготовлено на кошти, які зібрали мешканці окупованих територій.

Світлана Плюшко — автор і натхненниця кількох вдалих громадських проектів з благоустрою Краматорська Донецької області (про них читайте в іншому матеріалі).

Ці дві молоді жінки змогли повернутися в рідні місця, і це щастя. Але вони ніколи не забувають, що перебувають «на краю» мирної України, і лише в кількох десятках і сотнях кілометрів від них окупаційний жах не скінчився. 

Окупація Краматорська Донецької області: як це було

12 квітня 2014 року Краматорськ Донецької області було захоплено прихильниками ДНР. Сталося це, ясна річ, не раптом: зіткнення між прихильниками і противниками Євромайдану в місті почалися ще в лютому. Незабаром з шанувальників «русского мира» були сформовані дружини, які виступили 12‒13 квітня відразу в багатьох ключових містах регіону, захоплюючи органи управління, відділи міліції та СБУ. Коли над міськвиконкомом Краматорська підняли прапор ДНР, міліція не перешкоджала цьому.

Про хроніку бойових дій у районі Слов'янська, Краматорська, Горлівки можна почитати в різних джерелах. Але днем перемоги для жителів регіону стало 5 липня, коли наші сили спочатку очистили від окупантів Слов'янськ, змусивши їх відступити до Краматорська. А ввечері того дня і Краматорськ Донецької області був очищений від тих, кого дехто називає сьогодні «повстанцями». Наші співрозмовниці віддають перевагу термінам «орки» і «нечисть».

Ангеліна Шостак: Що для кожного з нас прапор?

— Бувають сни, які не всім насняться. Не всім українцям. Тільки тим, хто знає, що таке окуповане місто і сепарські блокпости, на яких стоять орки з автоматами. Хто знає, що в орків у голові, крім жадоби влади і бажання мстити. У нього зброя, і ти підвладний йому. Не проїдеш автомобілем по кинутому на землю українському прапору — відправлять рити окопи. Подивишся косо, він вирішить, що ти схожий на «правосека», — «на підвал» (всю правду про ДНРівськи тортурні підвали ще належить відкрити, і це буде страшна правда. — Ред.).

АТО Краматорськ Донецької області. На фото: Ангеліна Шостак

Тобі сниться, що ти у вишиванці, на сумочці у тебе жовто-блакитна стрічка, в машині прапорець, а в телефоні — сила-силенна фотографій з Майдану, з нашими бійцями... і тут раптом розумієш, що ти на сепарській території. Ти перетнув їхній блокпост, судомно ховаєш зірвану з сумочки стрічку під одяг. І люди на тому боці чорні, похмурі, злі, готові розтерзати. Це не викреслити, не витравити з голови.

...31 березня 2014-го ми їдемо в Донецьк, звідки родом мій чоловік. Ще не окуповані Слов'янськ, Краматорськ Донецької області... Але вже літає в повітрі дух «русского мира» — смердючий, злий і кровожерливий. Так, жадібний до крові «майданутих». Починають там і сям створювати блокпости з навалених горою шин зі словами: «Вам, майданутим, можна було, а нам — ні?».

АТО Краматорськ Донецької області. Фото: Алевтина Непочатова

Починається перший опір нашим військовим. Одну з частин блокують неподалік від Гранітного. Ми з чоловіком трамбуємо машину продуктами-сигаретами і рушаємо туди. В нашій машині прапорці — України та Євросоюзу. Але для «русского мира» це немов червона ганчірка для бика. Для нас це були символи свободи, нескореності та кращого сучасного життя.

Тільки у ста метрах від будинку, де чоловік народився і виріс, у центрі Донецька нас зупиняють, трощать машину і вершать над нами суд Лінча орки з триколорами. Їх збіглася щонайменше сотня. І це за наш прапор!

Що ми відчували? Знаєте, коли кров б'є тобі у вуха, ти нічого не відчуваєш, не бачиш і не можеш зрозуміти: як так? Це мій будинок, це мій Донецьк, це мій прапор, прапор моєї батьківщини. Ступор, шок, жах…

Що для кожного з нас прапор? Один із символів. Але мало хто розуміє його цінність. Він є на будівлях, на державних установах. Ну є і є. Виявляється, сьогодні є, а завтра може не бути. Одного ранку над будівлею міськради, повз яку ми проходили щоранку і щовечора, замість нашого прапора підняли орківську ганчірку. Довгих три місяці ми виглядали наш прапор. Коли з танка уп'яте атакували нашу військову частину, ми за годину зібрали цінні для душі речі (вінчальні ікони, фотоальбоми, не візьмеш же із собою диван і холодильник!) і виїхали до Києва. Ми просто рятували свої життя. Перетнули чотири сепарські блокпости, і коли, в'їжджаючи у Покровськ (колишній Красноармійськ), побачили наш прапор, ми заплакали...

Під час окупації ми всі жили в інтернеті. Форуми, групи, перекличка... Де, що і як.

І для мене досі одним із найважливіших днів життя залишається 5 липня — День визволення Краматорська Донецької області, Слов'янська, Бахмута від окупації. Сльози радості... Я не знаю, який день стане Днем нашої Перемоги, але точно знаю, що це буде найщасливіший день у моєму житті. Як і в житті мільйонів українців.

Світлана Плюшко: Сюрреалістичний сценарій божевільного режисера

— У квітні 2014 року Краматорськ Донецької області опинився в новій для себе реальності — окупований! І для нас почалося те, до чого неможливо підготуватися. Якийсь сюрреалістичний сценарій божевільного режисера, але це не кіно, на жаль, щипати себе марно — не прокинешся, вчися жити по-новому. Вчися тримати язик за зубами, вчися розпізнавати свій-чужий, вчися захищати своїх дітей.

АТО Краматорськ Донецької області. На фото: Світлана Плюшко (ліворуч) та Ангеліна Шостак (у центрі)

Дуже швидко засвоїлася інформація про те, що мінометний обстріл дає серію з чотирьох прильотів. В умовах висотної забудови, коли ти не маєш часу кудись сховатися, я прийняла для себе оптимальний на той момент план порятунку: в коридорі немає розльоту осколків скла. Поки прилітає десь там — не так і страшно. Але коли прилітає десь тут...

Ось згадую один вечір. Бах! — раз (міна лягла неподалік). — Час став немов кисіль... Свідомість випереджає здатність рухатися.

Бах! — два (ближче). — По дузі з кухні в коридор я хапаю трирічного сина і...

Бах! — три. — Падаю в коридорі.

Чотири? Четвертого баха немає.

Пізніше виявиться, що четвертий потрапив у дах приватного будинку поруч і не вибухнув. Третій вибух зніс скло більшості вікон у будинку навпроти, в 60 метрах від нас.

На ранок прибула група якихось дивних осіб від НОД, які старанно зібрали всі можливі осколки від розривів. (НОД — «Национально-освободительное движение» — російська громадська організація, яка просуває ідею «відновлення суверенітету і територіальної цілісності». За словами Світлани Плюшко, в окупованому місті Краматорськ Донецької області від НОД виступали переважно місцеві шанувальники «русского мира». — Ред.) Під натиском юрби місцевих, яка розуміла, що списати на ВСУ або ДРГ «укрів» цей обстріл неможливо ні з погляду логіки, ні топографії району, ці представники зізналися, що стріляли якісь прийшлі козаки.

Що ж... Насолоджуватися пеклом — сумнівне задоволення. Вчися не вчися, а жити хочеться.

Син... чоловік... щур у клітці... мультиварка... ковдра... речі до осені... документи — хапаємо і в машину. Аріведерчі, миле місто!

Звільнення було подарунком долі. Фактично — другий день народження!

АТО Краматорськ Донецької області

У ніч на 5 липня 2014 року соцмережі дихали в такт. Адже просто перед очима розгортався якийсь диявольський театр — гіркінські колони заходили зі Слов'янська у Краматорськ Донецької області. ВСУ чавили їх і підганяли, перед цим вибивши з Лимана та околиць. Залишалося тільки чекати... Я вірила: нас звільнять. Я знала, що мир повернеться до нашого міста. Але що так філігранно наша знекровлена десятиліттями руйнування армія змусить їх піти, гублячи капці... Це було диво! Повернулися додому й почали жити заново.

5 липня 2014 року, записи в соцмережах

16.40. Раша-тв підтвердила, що Слов'янськ — вже Україна! З першою перемогою нас!

19.24. Техніка з прапорами України по центру. Сама бачила! Ми вже Україна?

19.40. Центр — техніка з прапорами України! Сам бачу! Народ, усі на площу! Наші прийшли!

19.52. На вулицю почав народ виходити. Ми на площу! Слава Україні! Зараз фоток накидаємо! Нас звільнили!

20.15. Прапор України! Над ОДА прапор України! Народ, у мене немає слів! Ми вільні! Ми знову Україна!

20.55. На вулиці кричать «Слава Україні», будьте обережні, тут ще повно сепів! ДРГ ще в місті, не палімося!

21.12. З білими смугами — наші, не лякаємося. Досі на стрьомі. Слухаймо і дивімось! Будьмо дуже уважні!

22.18. Хлопці, ми вільні! Ми Україна! Все скінчилося! Весь жах скінчився!

Скільки ще має загинути?

Дуже хотілося б дійсно закінчити на цій щасливій ноті. Але «русский мир» не відпускає просто так своїх заручників, навіть колишніх. 10 лютого 2015 року Краматорськ Донецької області був обстріляний з реактивних систем залпового вогню «Смерч» (за іншими даними — «Торнадо»). Загинуло 17 осіб, 60 було поранено.

З інтернет-щоденника Сіми Ангел (вона ж Світлана Плюшко)

«Знаєте, чим відрізняються діти війни? Вони на рівні рефлексів її відчувають. У своїй більшості ми — тепличне покоління. Попри життєвий досвід, ми не відчуваємо війну, не вміємо прислухатися до інтуїції, яка зрештою допомагає вижити.

10.02.2015 — вісім місяців як місто звільнене. Заколисане, живе у звичайному мирному ритмі.

Я, сидячи біля вікна, безтурботно слухала — що це далеко загуркотіло? Навіть хотіла на балкон вийти... Цікавість — вона така дурна.

А в цей час моя дитина трьох з половиною років, почувши далекі розриви, миттєво прошмигнула в коридор і сіла під стіну. Навіщо? У коридорі немає вікон, зате є опорна стіна. Не долетять осколки, і є шанс вижити під час О Б С Т Р І Л У. Зрозуміло?

Коли комусь захочеться слухняно піти за «сопілкою щуролова», яка обіцятиме швидкий мир у війні, що розпочата не нами і ведеться на Н А Ш І Й землі, подумайте про ціну. Яку ціну за «мир» з ними запросять з вас ті, хто не сумнівався, подаючи команду на обстріл міста з людьми ракетами залпового вогню?

Меморіал пам'яті жертв обстрілу у Краматорську Донецької області. Фото: Artem Getman

...У третю річницю обстрілу у Краматорську Донецької області було встановлено Меморіал пам'яті жертв обстрілу. На ньому є слова: «Скільки людей ще має загинути?»

* * *

Пропонуємо також ознайомитися зі статтею члена виконкому Краматорської міської ради та одного з авторів Стратегії розвитку міста Юрія Трембача, який розповів «Ракурсу» про те, як розвивається Краматорськ сьогодні. Матеріал можна знайти за посиланням.

Підготувала Людмила ЗАГЛАДА


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter