Агресія росії проти України і висновки, які слід зробити

Сергій СОЛОТКИЙ, заслужений юрист України

Агресія російської федерації проти України, яка почалася у лютому 2014 року й переросла у широкомасштабне вторгнення на територію України 24 лютого 2022 року, триває й досі.

Боротьба з агресором дається українському народу дорогою ціною. Ми не тільки не маємо права забути подвиги наших воїнів – передовсім ми повинні винести з цієї війни належні уроки.

Яким має бути наше повоєнне життя? Невже ми захочемо зберегти ту звичну зручну модель взаємин влади й суспільства, за якої усі здобутки демократії й права є лише позбавленими реального змісту декораціями для прикриття справжньої сутності, котра не має нічого спільного з цивілізованим розвиненим суспільством і сильною країною? Тож ми, нарешті, маємо дати самим собі чітку відповідь – що ми відновлюватимемо? Що будуватимемо?

Мовчазна згода суспільства і влади

За 30 років незалежності України між державою та суспільством сформувалася так звана мовчазна згода, свого роду modus vivendi щодо дій обох сторін і наслідків.

Формально вільне у своїх думках суспільство критикує владу за недолугість, непрофесійність її дій. Утім, особливо не прагне змін, оскільки влада створила для найбільш підприємливих членів українського суспільства певні умови, за яких, маючи кошти, усе можна вирішити, незважаючи на право і закон. Власне, це і є головним, системоутворюючим, змістовним наповненням поняття «корупція». І у ній завжди є дві сторони. Немає зажерливих чиновників без тих, хто їх годує, отримуючи за це преференції в обхід закону.

На жаль, попри криваву Революцію гідності, сама наведена модель сутнісно практично не змінилася. Слід констатувати, що й Революція гідності мала своїм поштовхом не стільки відчайдушне прагнення суспільства усе змінити, а була, значною мірою, реакцією на абсолютне свавілля влади.

Реформи у гаслах і на практиці

Згубним для подальшого розвитку країни, суспільства, державних інституцій є бажання зберегти існуючу модель взаємин між державою і суспільством. Це бажання може бути прикритим вивіреною інформаційною політикою влади, ухваленням законів, які справді є актуальними, на які є суспільний запит, але в них можуть міститися приписи, здатні звести нанівець усі позитивні прагнення пасіонарної частини суспільства.

Приміром, закон «Про очищення влади» парламент ухвалив свого часу на тлі трагічних подій Революції гідності. Але юридичні механізми,  що їх містить цей закон, були недосконалими. Результатом дії таких юридичних конструкцій стала низка рішень Європейського суду з прав людини, в яких було констатовано порушення прав тих, проти кого цей закон був спрямований.

Одним із згубних факторів на шляху розвитку країни є зовнішня «сакралізація» реформ при небажанні удосконалювати реформаторські процеси. Яскравим прикладом є цькування Конституційного суду України за його рішення щодо електронного декларування, ухвалене 2020-го року.  

Якщо не читати це рішення, складається враження, що Конституційний суд України  «поховав» цей важливий інститут.  І саме таке враження було нав’язане деякими ЗМІ і представниками влади широкому загалу, який рішень КСУ не читає.

Будь-яка реформа може й повинна бути оцінена з точки зору її конституційності. Понад те, навіть визнання певних реформаторських кроків неконституційними зовсім не означає неможливості проведення реформ в принципі. Потрібно віднаходити моделі, за яких ефект досягатиметься в межах Конституції України.

Соціальна репутація, якої немає

За умов небажання влади змінюватися немає й не може бути інституту соціальної репутації. Можна прийняти скільки завгодно законів про доброчесність – академічну, професійну доброчесність, доброчесність суддів, прокурорів тощо, втім це жодним чином не вплине на

відсутність і неможливість появи інституту соціальної репутації. Між тим, існування такого інституту і є реальним підтвердженням залежності влади від суспільства. Саме в умовах соціальної репутації чиновник, звинувачуваний, приміром, в корупційних оборудках, добровільно йде у відставку, а не чекає вироків, рішень суб’єктів призначення тощо. Адже існування сумнівів в порядності представника влади з боку суспільствадорівнює недовірі йому, котра є вирішальною у розв’язанні питання про подальшу державну діяльність такого чиновника.

За умов відсутності інституту соціальної репутації будь які конкурси, різноманітні комісії та етичні ради є лише видимістю чесного й прозорого відбору кандидатів на ті чи інші посади в органах державної влади.

Направду всі вищенаведені кроки є лише прикриттям усе того ж, осучасненого трайбалізму, коли влада формує сама себе лише з тих, хто  розділяє сповідувані нею цінності та підходи.

Лояльні ЗМІ і прозорість під час війни

Одним із найстрашніших, і, мабуть, найбільш руйнівних наслідків пристосуванства (опортунізму) влади до реалій сьогодення без бажання змінювати свою сутність є поява лояльних до неї і контрольованих нею ЗМІ. Маючи такі ресурси, не потребуєш жодних темників. Талановиті журналісти, які обрали для себе шлях пристосуванства, самі обіграють, як потрібно,  незручні для влади питання так, що зовні буде здаватися, ніби все відбувається в межах транспарентного процесу.

Ясна річ, транспарентність і війна, м’яко кажучи, малосумісні речі.

На початку 2023 року мабуть не було ані в Україні, ані у світі ЗМІ, що не сурмили би про майбутній контрнаступ ЗСУ. Коли його результати виявилися не такими, як очікувалося, наслідком стали зневіра, деморалізація тих, хто, піддавшись завищеним очікуванням, зіткнувся із реальним станом речей.

Найсвіжішим прикладом є повідомлення про те, що під одним з українських міст будується завод з виробництва дронів-безпілотників однієї з відомих компаній. Остання ракетна атака росії 7 лютого 2024 року переважно була спрямована на це місто.

Можна зрозуміти прагнення забезпечити обізнаність суспільства. Але чи потрібна така детальна обізнаність під час війни?

Не можна впевнено стверджувати про прямий зв’язок між подібними публікаціями і наслідками,  однак варто нагадати, що 80 відсотків розвідувальної інформації здобувається саме з відкритих джерел.

Що далі

Повертаючись до головних тез, відзначимо, що тут питання не тільки до влади. Вислів «кожен народ заслуговує на свого правителя» не втратив своєї актуальності.  Якщо на виборах, достеменно знаючи кандидатів, голосують за найбільший «пакет гречки» чи того, хто пообіцяв найбільше грошей на соціалку, не пояснюючи, звідки візьмуться гроші, виборці власноруч обирають подальші злидні.

Нам слід чесно визнати, що зиск від недолугої й непрофесійної влади отримуємо, передовсім, ми самі. Тим, що можемо «відкупитися» від переслідування за правопорушення. Тим, що можна «порішати» питання в обхід закону. Тим, що в законодавстві існує безліч прогалин, які дають нам змогу оминати сплату податків.

Тому саме суспільство має усвідомити найголовніший урок  цієї страшної війни – однією з головних її причин стала не тільки імперська політика  росії і її диктатора путіна, а власне безвідповідальне ставлення народу до своєї країни і своєї держави. На цьому тлі той факт,  що ЗСУ поповнилися величезною кількістю добровольців, робить цей вчинок людей ще більшим подвигом. Але й тим глибшою є прірва між Героями і тими, хто пристосувався до війни, знайшовши в ній свої зиски, пов’язані, передовсім, з особистим збагаченням.

Ми маємо усвідомити, що відновлення країни буде довгим, і позбутися інфантильних мрій про те, що суми, які нам виділятимуть країни цивілізованого світу, замінять нашу особисту, важку, кропітку працю по відновленню країни.

Війна росії проти України висвітлює також низку більш глобальних, світових проблем.

Міжнародне право – вразливе і безпорадне

Стало очевидним, що в сучасному світі вирішення суперечок чи конфліктів за допомогою військової сили може призвести до його повної руйнації. Однак не менш очевидним є й те, що уся система міжнародного права, на якій засновано сучасний світовий порядок, – більше не в змозі гарантувати його збереження.  Надзвичайна вразливість міжнародного права полягає у тому, що воно діє рівно доти, доки хтось не вирішить піти наперекір його нормам. Відповідь на питання щодо ефективності міжнародного права полягає в тому, що воно повинно мати здатність себе захистити.

Постійне нагадування про порушення агресором цілої низки норм міжнародного права є важливим для повного й остаточного усвідомлення цивілізованим світом суті злочинної поведінки держави агресора й наступних жахливих для усього світу наслідків. Перемога  росії над Україною означатиме зникнення України як держави, небачений геноцид українського народу, а ще наочно свідчитиме, що демократія і право є неефективними на відміну від військової сили, демонстрованої з максимальною жорстокістю.

Саме тому вагання та зволікання з боку деяких політичних представників цивілізованого світу в необхідності та обсягах допомоги України для її перемоги над агресором можуть за наведених стати руйнівником демократії та й цивілізованого світу загалом. 

Перемога України, а не заморожування конфлікту стане запобіжником для тих, хто не від того, щоби повторити шлях сьогоднішньої путінської росії.

Саме тому питання реагування на акти агресії в сучасному світі має набути реального наддержавного значення. Вразливість міжнародного права полягає в його безсилості перед нахабством агресора. Цивілізований світ має проводити узгоджену, послідовну, наполегливу політику, спрямовану на завдання агресору якомога більш негативних наслідків у різноманітних сферах. Будь-які зволікання чи вагання з адекватною відповіддю агресії є одним із найкращих стимулів подальшої агресії.

Доведено життями українців.