Новини
Ракурс

Якщо неправильно проводити люстрацію, вона переростає в репресії

«Навіть молодшого онука занесли в список людей, яких потрібно лю... (запнувся) люструвати! Старший син поїхав за ним у дитячий садок, забрав його, мені передзвонив і сказав: "Я у таких умовах не можу ризикувати родиною"». Ця фраза з ростовської промови Януковича-вигнанця одразу ж стала крилатою. Вочевидь, «все ще чинний президент» так і не зрозумів, що таке люстрація.

Що таке люстрація?

Розпочавши минулого тижня писати про люстрацію, я була впевнена, що це найбільш актуальна тема сьогодення. Увесь минулий тиждень на Майдані і під стінами ВР безупинно лунало: «Люстрація, люстрація!» Арсеній Яценюк, очоливши новий уряд України, з трибуни ВР запропонував антикризову програму діяльності свого Кабміну та перелічив, які нові законодавчі акти ВР повинна ухвалити, аби посприяти реалізації цієї програми. І першим у списку був названий закон «Про люстрацію». Цього вимагає народ, а головне — цього вимагає здоровий глузд. Адже ніяке оновлення чи перезавантаження системи державного управління не можливе з тими самими персонами, які породжували чи підтримували стару систему.

Сьогодні тема люстрації нібито дещо втратила свою актуальність, з огляду на те, що основною нашою бідою стала не стільки внутрішня, скільки зовнішня загроза — воєнне вторгнення Росії в Крим та різноманітні масштабні провокації російських гастролерів на Сході України. Втім, якщо б у Російській Федерації свого часу була проведена хоч якась люстраційна робота, сумнівно, щоб колишній кагебіст був би там президентом.

Тож, що таке люстрація? Чи є те, чого прагнуть наші співгромадяни, люстрацією у повному розумінні цього слова? Юрист Валерій Андрєєвський роз'яснює, що люстрація — це низка політичних і юридичних заходів, метою яких є ліквідація наслідків попереднього, ворожого до людини і народу, режиму. Люстрація відбувається при повній зміні політичної системи суспільства.

За словами В. Андрєєвського, у такому первинному вигляді люстрацію вдалося провести лише у Німеччині та Польщі. В Німеччині люстрація проводилася для остаточної ліквідації діяльності «Штазі», у Польщі — для ліквідації наслідків політичної діяльності КДБ. Як виявилося, 90% польських юристів-практиків були співробітниками цієї організації. До того ж, більшість співробітників органів правопорядку були за сумісництвом агентами секретних спецслужб — як КДБ, так і іноземних.

У цих країнах люстрація проходила у три етапи. Перший відбувався таємно від тих людей, яких перевіряли. Це була тиха внутрішня перевірка на благонадійність. Джерелом проведення люстрації слугували архівні агентурні матеріали секретних спецслужб. Якщо виявлялося, що людина заплямувала себе співробітництвом з таємною поліцією, тобто була агентом «Штазі» або КДБ, її чекав другий етап — люстраційний суд. На цьому етапі людина могла скористатися послугами захисника. Третій етап — винесення судом рішення та його публікація, тобто винесення інформації в публічну площину з усіма подальшими наслідками.

«Люстрація — це унікальний захід. Якщо його неправильно проводити, він переростає у репресії, терор та чистки», — попереджає В. Андрєєвський. Пан Валерій вважає, що те, що відбувалося в інших країнах соцтабору під виглядом люстрації, — пародія на справжню люстрацію, така собі «чистка апарату». Повноцінну ж люстрацію там провести не вдалося через те, що багато архівних агентурних матеріалів секретних спецслужб були втрачені — вивезені, знищені.

Міжнародний досвід люстрації

Але, як би там не було, те, що відбувалося в Угорщині, Чехії та прибалтійських країнах, теж називають саме люстрацією. До речі, ці заходи були проведені доволі успішно. Політолог і історик Олександр Палій вважає, що саме завдяки якісно проведеній люстрації ці країни досягли більш швидкого економічного зростання, ніж їх сусіди. З різних причин не вдалося провести повноцінну і своєчасну люстрацію в Румунії, Болгарії та Словаччині, тому ці країни значно відстають і в своєму економічному розвитку. В Румунії люстрація не вдалася через те, що за часів Чаушеску агентом Секурітате був чи не кожен другий. У Болгарії перевірки на благонадійність проводилися на галай-балай, а найбільша кількість агентів виявилася серед священиків. Серед найвищого кліру Болгарської православної церкви з 15 митрополитів, членів Священного синоду, 11 виявилися таємними агентами чи навіть штатними співробітниками комуністичної держбезпеки. На ДБ працювали й семеро найвищих мусульманських духовних осіб — великий муфтій Болгарії і шестеро нинішніх чи колишніх членів Верховної мусульманської ради. Агентом виявився й один з трьох перевірених католицьких єпископів.

Показово, як відбувалася люстрація у Чехії. У 1991 році було прийнято два люстраційні закони, які позбавляли колишню партійну номенклатуру, співробітників служби державної безпеки та інших посіпак комуністичного режиму права посідати керівні посади. Тоді перевірці піддали 140 тис. осіб. Усіх, хто був на певних державних посадах або хотів їх посісти, перевіряли на предмет співробітництва зі службою держбезпеки. У Чехії таку масову чистку називали «полюванням на відьом». Зараз багато хто цитує тодішнього президента Чехії Вацлава Гавела. Коли його спитали, навіщо він позбавляється досвідчених фахівців та бере на роботу молодих випускників вищих навчальних закладів, він відповів: «Краще п'ять років помилок, ніж 50 років саботажу».

Простий та сміливий принцип Гавела застосував і Михаїл Саакашвілі, коли вирішив позбутися тотального хабарництва в правоохоронній системі Грузії. Що йому таки вдалося. І через що він, на думку О. Палія, раптом став непопулярним в своїй країні. Адже в ображених корупціонерів є сім'ї, друзі, які навряд чи виявили прихильність до такого президента. Проте корупція в Грузії подолана. Принаймні на рівні простих держслужбовців, з якими щодня стикається народ. І це головне. А ще в Грузії у жовтні 2010 року парламентом був прийнятий закон, який забороняє посідати високі державні пости особам, що служили у КДБ або були на керівних посадах у КПРС.

Щодо Чехії, то там люстраційний процес зіткнувся з істотною проблемою: більшість таємних агентів, тобто донощиків, так і не було викрито, бо служба держбезпеки ретельно їх ховала під оперативними псевдонімами.

Що цікаво, самого Гавела «люстратори» теж намагалися звинуватити у співробітництві з Держбезпекою. Його, відомого письменника-дисидента, звісно, допитували. І, безумовно, під його справжнім прізвищем. Ті протоколи допиту стали причиною абсурдних звинувачень на кшталт: «А чого він з ними взагалі говорив? А чому відповідав чемно?»

Подібним нападкам піддавали й легендарного польського політичного діяча Леха Валенсу, і президента Польщі Олександра Квасьневського, який колись був комуністом. А віце-прем'єр Польщі Януш Томашевський, на якого знайшли компромат, подав у відставку. Представав перед люстраційним судом за своє комуністичне минуле і маршалек (голова) Сейму Юзеф Олекси.

В Угорщині люстрація носила назву «політична помста». Закон Зетені-Такача від 1992 року встановив сурову (аж до довічного ув'язнення) кримінальну відповідальність без терміну давності для осіб, які скоїли зраду Батьківщини з грудня 1944 по травень 1990 року. Звинуватити у державній зраді можна було будь-яку людину, яка співробітничала з СРСР. Угорці пам'ятали, як їх безжально розстрілювали і чавили танками радянські війська у 1956 році. Та Конституційний суд Угорщини назвав цей закон помсти неконституційним. КС визнав необхідність відкривати для загалу секретні документи минулих років, проте лише після того, як людина, що провинилася, почне виходити в публічний простір, посідати високі посади. А з травня 2005 року парламент відкрив широкий доступ до секретних документів.

Яка люстрація потрібна в Україні?

На думку В. Андрєєвського, та чистка української влади, якої вимагають люди, не є люстрацією у повному розумінні цього слова, відбувається підміна понять. З цим твердженням можна погодитися, а можна й не погоджуватися. Бо термін «люстрація» (який перекладається з латини як «очищення через жертвоприношення») цілком можливо застосовувати і у нашому випадку. Так, ми вже запізнилися шерстити ряди держслужбовців, вичищаючи з них агентів і співробітників КДБ та партійних керівників КПРС. Через те й отримали 23 роки саботажу. А зараз народ домагається очищення держапарату від корумпованих слуг колишнього злочинного режиму задля інтересів суспільства і його поступального розвитку.

О. Палій стверджує: «В нас не існує МВС, а є організоване злочинне угруповання «МВС». Те саме стосується Генеральної прокуратури і СБУ. В нас немає судів, а є комерційне підприємство, наполовину криміналізоване, під назвою «Суди». Це не означає, що всі без винятку, хто там працює, злочинці. Там є значна кількість людей, які просто виконують свої функції. Але вони були вбудовані в систему. Усе це потрібно дуже ретельно перевіряти. Я мав розмову з кількома черкащанами, і вони мені сказали, що той керівник міліції, якого призначили замість звільненого, гірший за попередника. Мається на увазі рівень корумпованості. Не знаю, чи дійсно це так, знову ж таки, треба перевіряти. Просто хочу наголосити: якщо вже відбувається звільнення людей під маркою люстрації, то подальші кадрові рішення повинні бути бездоганні з моральної точки зору. Я думаю, якщо в системі високоморальних людей немає, їх потрібно знайти в суспільстві. Останні події показали, що в нас є такі люди. Їх можна навчити професії. І то, думаю, що зараз Самооборона Майдана дієвіша за міліцію, яка досі не затримала ні Пшонки, ні Захарченка, ні Кліменка. Хто, наприклад, не дає чиновникам вивозити награбоване? Хто зупинив вивезення мільонів доларів з НБУ? Хто затримує тітушок? Хто слідкує, щоб покинуті оселі можновладців не були підпалені чи пограбовані? Хіба міліція? Ні, Самооборона Майдану. Вважаю, що саме вона повинна стати кістяком нової правоохоронної системи».

О. Палій рекомендує час від часу перевіряти правоохоронців (не тільки міліціонерів, але й прокурорів, суддів) на поліграфі. Питати, чи крав, чи брав хабарі, чи бачив, як хтось брав. Детектор брехні дає досить високий процент ймовірності. Якщо людина такий тест на чесність не пройшла двічі поспіль — звільняти, вичищати з системи. А особисто я вважаю, що високопосадовців та правоохоронців просто необхідно ретельно перевіряти на предмет психічних та особистісних розладів. Досить нам психопатів та божевільних при владі.

Він пропонує заохочувати бізнесменів давати свідчення проти хабарників. «Якщо людина аргументовано, з доказом, доводить, кому вона давала хабарі, її звільняють від відповідальності та навіть повертають ті гроші. А з хабарника стягують ті кошти у трикратному чи навіть п'ятикратному розмірі. І людина, що дала покази, задоволена, і бюджет поповнюється, і корупціонер покараний, і суспільство очищується. Для того, щоб це запрацювало, потрібно внести відповідні зміни до законодавства, а головне — зробити так, щоб відео- та аудіозаписи корупційних діянь, здійснені громадянами, могли слугувати доказами в суді».

О. Палій розповів про цікавий досвід Польщі, де корупцію, хоча й остаточно не перемогли, але значно знизили. Людина, перш ніж дати хабара, якого в неї вимагають, записує номери купюр, а потім телефонує і каже, що в такого-то чиновника є купюра з таким-то номером. В результаті чиновник сідає на п'ять років. Дійшло до смішного: польські поліцейські бояться брати в магазинах решту купюрами і взагалі носити з собою паперові гроші. Раптом хтось надумає зробити якусь капость, підкине купюру. Тому й ходять з повними кишенями монет, дзеленчать, наче копілки. Може й в нас колись менти почнуть лякатися грошей?

Кращий досвід, який слід врахувати для процесу люстрації/атестації

Існують різні приклади проведення процесу люстрації з метою усунення загроз порушення основних прав людини та демократичного процесу в посттоталітарних країнах, які дають підстави для таких висновків. Важливо:

• створити міцну законодавчу базу для проведення люстрації або атестації;

• розмежувати поняття люстрації, яка є політичним і адміністративним процесом, і кримінального переслідування за протиправну поведінку осіб під час їх перебування на державних посадах;

• створити представницький орган, уповноважений на проведення люстрації. Цей орган має складатися з громадян, які користуються повагою й список яких затверджується парламентом або президентом;

• чітко визначити мету люстрації — «підвищення довіри до влади» та/або «усунення з посад осіб за умисне порушення прав людини та принципу верховенства права в їх діяльності»;

• скласти вичерпний перелік посад і осіб, які підлягають люстрації;

• визначити чіткі критерії і процедури проведення люстрації, включаючи гарантії належної правової процедури, такі як право на захисника і право на оскарження в суді;

• визначити наслідки люстрації для особи у формі звільнення та заборони обіймати певні посади на визначений період часу. Рада Європи рекомендує застосовувати таку заборону (дискваліфікацію) на строк не довше п’яти років, за винятком випадків, коли «особа наказувала, вчиняла чи суттєво допомагала вчиненню серйозних порушень прав людини»;

• запобігти зловживанням з огляду на партійні/політичні цілі: люстрація суддів не повинна бути використана для підриву авторитету та незалежності судової влади;

• залучати громадянське суспільство, інформувати та консультувати громадськість. Прозорість процесу та проведення консультацій щодо його цілей допоможуть зміцнити впевненість суспільства у його справедливості. Громадська обізнаність допоможе запобігти подальшим спробам посіяти сумніви щодо правомірності процесу;

• встановити фіксований період часу проведення люстрації з відведенням достатнього часу й ресурсів для розробки та впровадження такої роботи.


З урахуванням матеріалів публікацій про досвід проведення люстрації в країнах Східної, Центральної Європи та за результатами   публічних   експертних обговорень в рамках  діяльності проекту USAID «Справедлива, підзвітна, незалежна та відповідальна судова влада України», березень 2014 року.

І насамкінець трохи історії. У 1992 році до Верховної Ради Російської Федерації був поданий законопроект «Про заборону на професії для провідників політики тоталітарного режиму», у якому пропонувалося піддати професійним обмеженням працівників партапарату КПРС, штатних співробітників і агентуру радянських і російських спецслужб. Законопроект внесла на розгляд відома російська політична і громадська діячка, правозахисниця Галина Старовойтова. Тоді він не був прийнятий. Галина Василівна намагалася вдруге внести цей документ на розгляд Держдуми РФ у 1997 році, його теж не прийняли. А наступного року Галину Старовойтову застрелили у під'їзді власного будинку. Найманих вбивць, організатора та замовника згодом спіймали і засудили. Злочин визнали політичним. Але істинний його мотив так і залишився нез'ясованим.

Цікаво, що у 1990 році Володимир Путін, нікому невідомий чоловік з невиразним обличчям, намагався влаштуватися до народної депутатки СРСР Старовойтової помічником на громадських засадах: «Галино Василівно, мені так подобається все, що ви робите. Я хочу вам допомагати. Візьміть хоч водієм. Платити мені не треба. В мене є машина, я можу вас возити». Вона уважно подивилася йому в очі і відповіла: «Дякую, не треба. Я якось на метро». Вона його вирахувала і люструвала на рівні своєї свідомості. На державному рівні — не вийшло. Тож маємо результат...


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter




Загрузка...