Новини
Ракурс

Як боротися з антиукраїнською пропагандою

«Такой разнузданной пропаганды и такого количества вранья я не припомню с лучших брежневских времен», — написав у своєму блозі Андрій Макаревич. Складається враження, що інформаційний потік, що безсоромно ллється з російських каналів, намагається обігнати за рейтингом «кіноновини» (напівправду-напіввигадку) пєлєвінського роману «S.N.U.F.F.» (SNUFF — Special Newsreel/Universal Feature Film, спецвипуск новин або універсальний художній фільм), де журналістський слоган «ми робимо новини» реалізується буквально: оператор відеокамери — це ще й бойовий пілот, який за відсутності подій допомагає їм відбутися.





Ідею зібратися за круглим столом «Єдина Україна. Як боротися з українською антипропагандою вустами інтелігенції?» і записати відеозвернення до своїх колег із Росії підтримали багато українських діячів культури, мистецтва та спорту. Відомі люди намагалися розвіяти міфи і донести правдиву картину того, що насправді відбувається у нашій країні. Українські зірки також звернулися до російської інтелектуальної еліти з проханням вплинути своїм авторитетом на громадську думку в Росії. «Ракурс» публікує деякі з виступів.

Остап Ступка (актор, народний артист України): «Ця ситуація з Кримом пропагувалася і виношувалася в Росії дуже давно. Все починалося на рівні жартів. Пам'ятаю, ще багато років назад, коли батько приїжджав на зйомки до Москви, дуже відомі шановані особистості, актори, режисери замість «добрий день» запитували його з усмішкою: «Богдан Сильвестрович, когда Крым отдадите?». Тобто такі настрої існували навіть серед творчої інтелігенції в Росії. Сьогодні ці жарти виходять боком. Я б назвав це комуністично-більшовицьким синдромом комунальної квартири: хочуть затягти нас назад, заглядати в наш холодильник і вчити, як нам жити. Прибалтійським республікам вдалося вирватися з цієї комуналки, нас ще не відпускають. Цього допустити неможливо. Багато людей в Росії адекватно розуміють ситуацію, яка склалася, слід звертатися до них, шукати підтримки. Було би добре зробити відеозвернення спільно з російськими колегами».

Ніна Матвієнко (співачка, народна артистка України): «Я ніколи не відчувала проблем у спілкуванні ні з російськомовними українцями, ні з росіянами, ні з вірменами, ні з татарами, коли приїжджала в Бахчисарай до сина... Мені соромно, що ми повинні танцювати гопака під когось. Україна настільки добра й миролюбна, що говорити про те, що ми комусь загрожуємо, просто смішно. Я дуже не хочу, щоб наші національні проблеми вирішувалися зброєю. Зараз піст, давайте згадаємо головну заповідь: не їжте один одного! Я чекаю весну солов'їну, але не хочу, щоб ці солов'ї співали над полеглими солдатами. Дозвольте сьогодні нам самим вирішити свої проблеми — в мирі та злагоді».

Олексій Мочанов (автогонщик, журналіст): «Сьогодні інформаційний простір Росії — це найвищий рівень агітпропу (агітпроп — скорочення від слів агітація і пропаганда, повсякденна назва Відділу агітації та пропаганди при ЦК КПРС. — Ред.). Думаю, що онуки Геббельса повинні подарувати їм запонки, медаль або годинник дідуся. Я служив у розвідці, у нас казали: неправильні спостереження приводять до неправильних висновків, а неправильні висновки до катастрофічних наслідків. Росіян сьогодні дико дурять.

Ви знаєте, ще в старі часи часто спостерігав таку картину: росіянин напивався за столом і ставав проблемою для всіх присутніх, всіх намагався захистити, врятувати від чогось, і йому було дуже важко пояснити, що єдина проблема тут — це він. Не потрібно з Челябінська їхати і захищати українців в Херсоні. Намагайтеся захистити те, що навколо вас. У Росії мільйони кілометрів не побудованих доріг, не пофарбованих парканів та інших проблем; ще й Олімпіада в Сочі, яка коштувала скажених коштів. Джон Керрі сказав: навіщо було витрачати стільки грошей, аби показати, що у Росії інше обличчя, і рівно через чотири дні показати обличчя справжнє.

У нас є мозаїка з тисячі скелець, але російське телебачення обрало Сашу Бєлого і Дмитра Яроша. Ці два скельця підсвітили, поставили збільшувальне скло і крім цього нічого не показують. І тепер все, що обговорює російський народ, — це Путін, Саша Бєлий і Дмитро Ярош...

Щоб відволікти людей від того, що відбувається в їхній країні, вони знайшли проблему за кордоном. Це просто класика. Пам'ятаєте фільм «Шахрайство: хвіст виляє собакою» з Дастіном Хоффманом і Робертом Де Ніро? Одні мої знайомі росіяни телефонують і хочуть приїхати подивитися своїми очима, що тут відбувається. А інші кричать у слухавку: «Вы что там, охренели?». І ти сидиш і не розумієш: телефонує людина з Омська і так себе поводить, начебто переживає, що Омськ — це не столиця Української радянської соціалістичної республіки. Росія змусила багатьох людей в нашій країні зрозуміти почуття угорців після 1956 року і чехів після 1967-го...

Нинішню ситуацію я можу порівняти із совковим гуртожитком, в якому ми всі жили. Тільки одній частини дісталося кілька поверхів, а нам — кілька кімнат. Ми зробили собі ремонт, поставили двері, наліпили вареників. Нам виламали ці двері, і намагаються навчити, як треба жити...

Шановні громадяни Росії, давайте кожен розбиратися у себе вдома. Ми в Україні зробили перший крок до свободи, нам ще йти і йти, не заважайте, хочете йти поруч — ідіть. Ми довели, що ми дуже терплячий народ і терпимо до останнього. Якщо Росія хоче бути одним із центрів світу, як Китай, США, Євросоюз, вам не потрібно поводити себе так, як п'яний росіянин у чужому узбецькому шинку, бо чужий плов сподобався більше. Росіяни, чекаємо вас в Україні не військовозобов'язаними».

Олександр Ройтбурд (художник): «У Росії імперський синдром: що це хохли-українці без нас вирішують як бути, Росія ж як старший брат повинна розповісти, як їм буде краще. Цей синдром, на жаль, опанував розумом. У мене дуже багато друзів і знайомих в Росії, більшість з них все прекрасно розуміють, їм нічого розповідати не потрібно. Їм соромно за ту позицію, яку зайняла їх держава. Але, на жаль, у Росії таких людей небагато — в Москві та Пітері їх відсотків 15 від сили. По всій Росії ще менше. Якщо росіяни мене почують, я хотів би до них звернутися. Хлопці, вас годують штампами, стереотипами. Сталін і Гітлер — правдиві люди в порівнянні з тією маніпулятивною пропагандою, яка сьогодні виходить від Москви. Путін кидає світ на межу третьої світової війни тільки подивившись спектакль, який поставили для нього. Пєлєвінський «S.N.U.F.F.» відпочиває.

Росіяни, ви змирилися з тим, що вашу країну хочуть перетворити на Північну Корею, а ми — ні. Про те, що у нас відбувається, ми знаємо краще, ніж ви. Не розказуйте нам про наших страшних бандерівців! Всі націоналісти, що були на Майдані, не завжди всім приємні і нітрохи не радикальніші, ніж той націоналізм, який є сучасною доктриною Росії. Ваші розповіді про те, що Майдан — це фашизм і шовінізм, ви намагаєтеся донести нам, які там справді були. Якщо ми говоримо, що цього немає, вірте нам, а не своїм телевізійним гуру. І якщо ви побачили на Майдані якогось ксенофоба з ідіотськими гаслами — так, є і такі, але це говорить про те, що Майдан толерантний. Це не обличчя України. Більшість громадян нашої країни, в тому числі ті, що вийшли на Майдан, абсолютно адекватні, ми вийшли проти криміналу, корупці , режиму, який нас душив. Ми хочемо будувати цивілізовану країну! І хочемо побудувати країну без царя, без апарату придушення, який був скопійований з вашого».

Володимир Горянський (актор, телеведучий, Народний артист України): «Сьогодні я усвідомив, що інформаційні технології, телебачення можуть робити зі свідомістю людей. Адже навіть з'явився термін «інформаційний геноцид». Я не тішу себе надією, що багато росіян побачать і почують нас. У мене є відчуття, що багато хто з них розуміє, що відбувається насправді, але вони настільки задавлені, що вони бояться. Мене більше хвилює інформаційне зомбування людей, що живуть на Сході, в Криму. Ми намагалися зібрати людей шанованих, щоб достукатися до них. Ми всі — грамотні люди і той, хто хоче знати, він буде знати. Андрій Макаревич чомусь знає, що відбувається і вміє робити висновки».

Олена Голець (дизайнер): «Світ останні десятиліття рухався до гуманізму, і те, що відбувається зараз, у XXI столітті, не вкладається в голові. У мене є добрий знайомий, москвич, який приїжджав на Майдан у Києві, був у центрі подій, повністю нас підтримував. Але пробувши якихось два тижні в Москві, зателефонував мені і сказав: «Я все-таки думаю, що тебе зазомбували». Це доросла людина, дуже розумна. Це показовий приклад того, яку силу впливу має той обсяг брехні в засобах масової інформації, який звалюється на голову росіян».

«Ребята, нам с ними жить. По-прежнему по соседству. И желательно в дружбе. А как им жить, они решат сами»  (той самий Андрій Макаревич).


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter



.