Люстрацію слід проводити, поки не загоїлися рани

Своїм баченням люстрації як частини правосуддя перехідного періоду з «Ракурсом» поділився професор Андрій Мелешевич, декан факультету правничих наук НаУКМА.

— Андрію Анатолійовичу, я чула, що ви цікавилися темою люстрації ще до того, як її почали активно обговорювати в Україні. Це справді так?

— Питання люстрації цікавило мене давно, ще до того, як цю тему почали активно обговорювати в Україні в світлі останніх подій. Я свого часу працював у США, і мене зацікавила концепція Truth and Reconciliation, українською — встановлення істини та примирення. У різних країнах в різні часи створюються комісії з такою (чи трохи зміненою) назвою, які займаються пошуком та висвітленням антинародних діянь урядів та побудовою взаєморозуміння між громадянами в країнах, які пережили диктаторські режими, великі заворушення, громадянські війни тощо. Наприклад, така комісія досить успішно виявляла факти порушення прав людини після падіння режиму апартеїду в ПАР.

Нині я викладаю студентам магістратури курс «Порівняльне конституційне право», в рамках якого ми нещодавно розглядали й тему люстрації як одну з найбільш актуальних тем сьогодення. Ми знали, що було створено кілька робочих груп задля написання законопроекту про люстрацію. Вирішили й самі цю тему дослідити. Для цього вибрали 12 країн, де відбувалася люстрація та спорідненні із нею процедури, розподілили ці країни між студентами. Кожен з них мав вивчили досвід певної країни та підготувати доповідь. В результаті в нас накопичився великий стос доволі цікавих доповідей.

— Вивчали досвід лише колишніх країн так званого соцтабору? Чи в списку були якісь інші країни?

— Тільки колишні соціалістичні. Бо, як не дивно, люстрація як така відбувалася лише у цих країнах. В інших країнах були схожі процеси, але вони називалися по-іншому. В багатьох країнах після повалення антинародних режимів відбувалася не люстрація, а так званий веттінг. До речі, те, що пропонує законопроект «Про відновлення довіри до судової системи», який був розглянутий у ВР, не є люстрацією. Це й є той самий веттінг. Хоча інколи ці два слова використовують як синоніми, на мій погляд, між ними є суттєва відмінність: люстрація має головною метою політично засудити та покарати тих людей, які при минулому режимі займалися порушенням прав людини. Люстрація проблематична, бо з точки зору конституційного права містить елементи дискримінації та обмеження прав. Незалежно від цього, держава приймає політичне рішення, яке не завжди може узгоджуватися з конституцією, і проводить люстрацію.

— А може, треба внести якісь зміни до Конституції, щоб люстрація не виглядала як антиконституційний і дискримінаційний акт?

— Треба зважити на те, що закон про люстрацію — це не простий закон. Враховуючи його наслідки, на мій погляд, такий законодавчий акт має відноситись до категорії законів, які в теорії права та у деяких країнах називаються конституційними або органічними. Тобто його правовий статус має бути або на рівні Конституції, або, принаймні, вище звичайних законів. Якщо люстрація впроваджується звичайним законом, то його «тривалість життя» залежить від багатьох факторів, в тому числі від судової практики. А судова практика в країнах, що застосовували або робили спроби застосовувати люстрацію, пішла різними шляхами. Наприклад, в Румунії закони про люстрацію були визнані Конституційним судом такими, що не відповідають Конституції. У цьому випадку мав також значення час, коли приймали ці закони — минуло понад 20 років відтоді, як країна позбулась режиму Чаушеску та перестала бути соціалістичною, тож політична необхідність у такій процедурі начебто зникла. В інших же країнах закони про люстрацію судовими органами були визнані такими, що відповідають конституціям.

А от з веттінгом простіше. При процедурі веттінга de jure усувається елемент дискримінації, бо йому піддають не вибірково когось, а усіх без винятку працівників певних органів.При веттінгу усі працівники судів, прокуратури, міліції мають проходити переатестацію. Звісно, і тут політика присутня. Але сама вимога пройти переатестацію — нормальна, вона не є такою, що обмежує права. Якщо людина не проходить переатестацію, вона усувається від виконання своїх обов'язків. Ще важливо, що люстрація має певні довготривалі наслідки — ураження в правах. Наприклад, людина не може більше займатися своєю роботою 5 чи 10 років або взагалі довічно. А при веттінгу, якщо людина не пройшла атестацію, її усувають від роботи, але в неї, як правило, є можливість переатестуватися іншим разом.

— А що має відбуватися при такій атестації? Бо при звичайній атестації перевіряють професійні знання та навички. Суддя, наприклад, може бути негідником, але професійно добре обізнаним. То що ж, такий суддя пройде атестацію і буде працювати далі?

— Відверто кажучи, я не знаю, які питання можуть розглядатися, але я можу собі уявити, що це будуть питання щодо професійної діяльності особи та їх відповідності чітко встановленим та зрозумілим критеріям. Давайте, суто гіпотетично, візьмемо ситуацію з Автомайданом. У Печерському суді була одна суддя, умовно назвемо її суддя Ц, яка розглядала справи автомайданівців. Їй приходили матеріали, протоколи, в яких стояло прізвище одного й того самого інспектора ДАІ, але підписи на кожному протоколі були різні. Причому, судячи з протоколів, один і той самий інспектор ДАІ був у різних місцях Києва одночасно. Хіба суддя, яка отримувала десятки таких документів, не бачила, що відбувається? Думаю, їй можна було б на атестації поставити таке запитання. Цікаво, що б вона відповіла. Але незалежно від того, що суддя відповість, одного того факту, що вона розглядала справи по явно сфабрикованих протоколах, достатньо, щоб принаймні поставити під сумнів її професійну кваліфікацію.

А суддя, який виносить рішення про заборону мітингів, він що, не знає законів? В нашій державі діє така система, що організація, яка хоче провести мітинг, попереджає про це органи державної влади. Але не для того, щоб попросити дозволу, а для того, щоб було створено спеціальні умови для проведення мітингу. Суд не може дозволити чи не дозволити мітинг. Так, звичайно, є винятки, коли суд може не дозволити проведення мітингу, але колишня влада цими винятками зловживала. За загальними правилами, заборона мітингів не відповідає Конституції та судовій практиці Європейського суду з прав людини. Якщо суддя, який виносить рішення про заборону мітингів, не знає Конституції та практики Європейського суду, то нехай він повертається до книжок, вчить закони. І на якийсь час має бути відсторонений як такий, що не має належної професійної кваліфікації, поки не вивчить Конституцію і закони України та Європейську конвенцію.

— Тож веттінг можна назвати м'яким варіантом люстрації?

— І люстрація, і веттінг, і таке інше — це те, що англійською називається Transitional justice, тобто правосуддя перехідного періоду. Таке правосуддя зазвичай складається з чотирьох елементів. Перший: кримінальне переслідування тих, хто порушував права людини за старого режиму. Другий: репарація, тобто відновлення прав постраждалих. Репарація може бути як політичною, так і фінансовою або матеріальною. Наприклад, коли забирали у автомайданівців водійські права, а потім їх відновлювали — це класичний приклад репарації. Приклад політичної репарації — реабілітація Юрія Луценка. Також репарацією є різні бенефіти та пільги для постраждалих від протистоянь на Майдані, наприклад, закордонне лікування поранених, грошова компенсація за втрату члена родини.

Третій елемент — інституційна реформа — зміни на законодавчому рівні судової та правової систем (сюди й входить люстраційний процес, веттінг, перенавчання фахівців). Останній, четвертий, елемент — пошук правди та примирення. Для цього потрібне створення спеціального органу з дуже особливими, нетиповими повноваженнями. Наприклад, в ПАР, де фізично винищувалися чорні активісти, для багатьох сімей ще довго лишалася невідомою доля їхніх близьких. Потрібне було якесь закінчення цієї історії. Перед поліцейськими, які служили режиму апартеїду, постала альтернатива. Людина могла все розповісти і, якщо вона не брала безпосередньої участі у вбивствах, її звільняли від покарання. Якщо ж людина не погоджувалася давати свідчення, їй загрожувала кримінальна справа з усіма наслідками. Для поліцейського це було свого роду очищення, він мав пройти через усвідомлення своєї співучасті у злодіяннях та розкаятися, і для сімей загиблих це була можливість поставити крапку. Вони хоча б дізнавалися, як саме загинули їхні рідні, що сталося з їхніми тілами.

На Гаїті після повалення диктаторського режиму Дювальє була створена Гаїтянська національна комісія істини і справедливості. Протягом усього терміну повноважень комісія провела 8 650 інтерв'ю з людьми, викривши таким чином 19 308 злочинів. Комісія змогла дізнатися імена дев'яти тисяч закатованих жертв режиму, дві тисячі з яких загинули протягом одного місяця. Ці люди просто зникали, а режим оголошував їх втікачами з країни...

Можливо, і нам потрібно щось подібне, адже ще багато людей у нас так і залишаються зниклими безвісти. Поки що наше правосуддя йде лише шляхом кримінального покарання, ну, принаймні, так кажуть, хоча насправді дотепер ніхто не покараний. Будемо сподіватися, що держава дотримає слово і вбивці таки будуть знайдені і притягнуті до кримінальної відповідальності.

— Безумовно, вбивці повинні бути покарані. Але ж це можна зробити і не в рамках якогось спеціального процесу, в нас же є Кримінальний кодекс. Нам справді потрібна та люстрація чи то веттінг?

— Свого часу через відсутність люстрації у нас не відбулася зміна політичних еліт. Усі ті номенклатурні комуністи, комсомольці, кагебешники дотепер керують країною. Люстрація мала відбутися. Звісно, вона не повинна була торкнутися усіх партійців загалом. У нас, як у Оруелла, була внутрішня партія і зовнішня партія. Так от люстрація повинна була відбутися для членів тої «внутрішньої партії», тобто партійного ядра, номенклатури. Рядові члени КПРС при цьому б не постраждали. А ту партійну еліту потрібно було вичистити, щоб прийшла нова політична еліта, як в інших колишніх соціалістичних країнах. А так залишився той нахабний баласт, який тільки й вміє красти, набивати кишені, використовуючи правоохоронні органи в своїх цілях. Якесь очищення, безумовно, має відбутися, а буде то люстрація чи веттінг, чи, може, якась інша форма — не має особливого значення. Зараз я кажу не про комуністичну чи кагебешну люстрацію, вже минуло багато часу, і це вже неактуально. Хоча є такі, хто наполягає на цьому.

— А кого ж сьогодні треба «вичищати»?

— На мій погляд, сьогоднішня люстрація має базуватися на двох елементах. Перший елемент зрозумілий всім у світі — це вичищення людей, які були замішані у порушеннях прав людини. Таких людей дуже багато в міліції, судах, прокуратурі, СБУ. Їх необхідно вичистити, щоб далі правоохоронна система працювала цивілізовано, дійсно захищаючи права громадян, щоб ці органи не були інструментом в руках будь-якої влади.

Другий елемент — економічна, антикорупційна люстрація. З цим складніше, бо аналогів в світі практично не існує. В Кенії в 2011–2013 роках були спроби привнести антикорупційну складову в процес веттінгу. Що робиться при такій економічній люстрації? Відкриваються документи, шукаються порушення, і людина, яка їх допустила, несе відповідальність. Антикорупційна люстрація принципово може відрізнятися від звичайного кримінального переслідування хабарників ступенем суспільної небезпечності скоєних дій та, можливо, доказовою базою. Тож, на мою думку, такого роду очищення рядів держслужбовців повинно йти шляхом як люстрації, так і кримінального права.

— Але ж корупцією у нас, на жаль, просякнута уся виконавча влада. То що ж, усіх держслужбовців пересадити?

— Звісно, багато держслужбовців було задіяно у корупції. Несли гроші з самого низу до самого верху. І це дуже важливе питання — кого ж у такому разі переслідувати. Думаю, в цьому питанні матиме сенс якийсь змішаний підхід, така собі «труска мішана». Підхід, який використовувався комісіями по пошуку правди. «Маленькі» чиновники мають давати правдиві свідчення і у такому разі будуть звільнені від покарання. Вони своїми свідченнями викриють тих людей, які приймали рішення. Бо одна справа — виконавець, якого поставили перед фактом: «Хочеш працювати у системі, роби так», і зовсім інша річ — людина, яка розробляє ці корупційні схеми, приймає рішення. Якщо ми хочемо, щоб наша країна мала якісь перспективи, таких потрібно безжально вичищати з державної служби, а на їх місця призначати молодь. Свого часу Вацлав Гавел на питання: «Чому ви проводите люстрацію і даєте молодим владу в руки — вони ж нічого не вміють?» відповів: «Краще п’ять років помилок, ніж п’ятдесят років саботажу».

— На мій погляд, ця економічна частина люстрації неможлива, поки не наведений лад у правоохоронній системі. Бо такі самі корупціонери з погонами будуть всіляко гальмувати процес викриття та покарання корупціонерів без погонів...

— По суті так. Але, на мій погляд, ці процеси мають відбуватися паралельно. Бо ті «маленькі» виконавці з правоохоронної системи, які лише «гроші носили», як правило, не були замішані у політичних переслідуваннях. Деяких з них можна за якихось умов, наприклад, за умов переатестації, залишати на роботі. Майже уся правоохоронна система була задіяна в корупційних діяннях. В Грузії Саакашвілі суттєво «почистив» міліцію, але ж Грузія значно менша країна, там можливо було це зробити. Ці дії були радикальні і непопулярні. Його багато хто зненавидів. Але ж і зараз, вже після Саакашвілі, ставлення до корупції в Грузії нетерпиме. Ну, можливо, вона десь і є, десь на верхньому щаблі влади, але «унизу», на рівні міліціонера, даішника, корупції немає. Грузія подолала корупцію як масове явище. Саакашвілі по суті приніс себе в жертву.

— Люстрація й перекладається з латини як очищення через жертвоприношення, то він і був тією самою жертвою?

— Ну, він не лише себе, а й тих корупціонерів у жертву приніс. Хоча їм, мабуть, трошки краще, ніж йому. Вони ж у себе вдома. А він на чужині, і невідомо, чи взагалі колись повернеться.

— А чи зверталася до вас якась ініціативна група, з тих, хто писав альтернативні законопроекти про люстрацію? Комусь знадобилися дослідження ваших студентів?

— Я знаю, що було створено кілька різних ініціативних груп, які займалися написанням проектів закону про люстрацію. Наші випускники і викладачі теж створили свою групу. Ми зібралися, провели дуже цікаву та дуже академічну дискусію. Були висловлені різні точки зору, бо люстрація надзвичайно складний процес. В результаті як такої окремої робочої групи з написання законопроекту ми не створили, але могилянці згодом приєдналися до інших ініціативних груп. Усі наші аналітичні матеріали по зарубіжним країнам ми передали одній з таких груп, але я не знаю, як вони були використані.

Крім того, одна з цих груп попросила мене зконтактувати їх з колишнім керівником Міжнародного центру з питань правосуддя перехідного періоду професором Хуаном Мендесом, якого я знаю особисто. Ця інституція допомагає країнам, які пережили складні часи, провести юридичні процедури, пов'язані зі звільненням від впливу минулого. До речі, професор Мендес не так давно приїжджав до нас на факультет, ходив на Майдан. Цікаво, він говорив, що на відміну від багатьох країн Латинської Америки, Африки, Азії країни Східної Європи обирають саме люстрацію як засіб правосуддя перехідного періоду.

— Якщо вже ми знову зачепили країни Східної Європи, чому, на ваш погляд, люстрація у різних країнах відбувалася не з однаковою ефективністю?

— Однією з перших люстрацію провела Німеччина. І провела її в цілому успішно. Бо, по-перше, в неї вже був напрацьований досвід очищення — денацифікація. При люстрації використовувалася та сама формула, що й при денацифікації: якщо людина служила злочинному режиму, для неї не може бути виправданням, що вона лише виконувала накази свого керівництва. Навіть те, що людина, можливо, і чітко слідувала букві тодішнього закону, не може її виправдати, бо цей закон був нелюдським і злочинним за своєю суттю. Досить згадати, що за часів нацистів масові винищення людей відбувалися у відповідності до існуючого в тій країні «законодавства».

По-друге, Німеччина почала проводити люстрацію одразу ж після об'єднання ФРН та НДР. Ще були свіжими спогади про те, як мешканців НДР, що хотіли перелізти через Берлінський мур та втекти до ФРН, безжально розстрілювали на місці. Люстрацію потрібно проводити, поки не загоїлися рани, поки ще вирують емоції, поки для цього є наснага.Нагадаю один із критеріїв відповідності люстрації Європейській конвенції з прав людини, закріплений Європейським судом з прав людини в справі Адамсонс проти Латвії: «Національні уряди повинні мати на увазі, що за своєю природою люстраційні заходи є тимчасовими і необхідність обмеження прав окремих громадян з часом може зникнути». З проведенням люстрації не можна зволікати. Бо далі, якщо заспокоїмося, ми знову згаємо свій шанс на кращу долю.

Розмову вела Інга ЛАВРИНЕНКО