Призначення нових членів Вищої ради юстиції від суддів — прикра помилка

19–20 червня відбувся XII позачерговий З’їзд суддів. Його було скликано на виконання постанови Верховної Ради від 24 лютого 2014 року, якою З’їзду суддів було рекомендовано розглянути питання про звільнення за порушення присяги суддів Конституційного суду Василя Бринцева, Михайла Гультая, Михайла Запорожця, Олега Сергейчука та Наталії Шаптали. З’їзд також мав виконати вимоги Закону «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» щодо призначення нових членів Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та формування нового складу Ради суддів України.

Із всього цього масиву завдань З’їзду з великими перипетіями та складнощами вдалося виконати два: сформувати новий склад Ради суддів України та призначити трьох нових членів ВРЮ — суддю Вищого господарського суду Наталю Волковицьку, суддю Вищого адміністративного суду Олексія Муравйова, суддю Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ Михайла Вільгушинського. Друге завдання виконане частково — З’їзд не затвердив протокол про призначення членів ВРЮ.

Після цього у виступах окремих делегатів З’їзду та інших представників судової влади почала проводитися думка про те, що для поставлення крапки у питанні призначення членів ВРЮ залишалась лише формальність — затвердити протокол лічильної комісії. Хоча голова лічильної комісії Анатолій Полянський сказав, що такої необхідності немає — щоб призначені члени ВРЮ приступили до роботи у цьому конституційному органі, не потрібно жодних додаткових рішень З’їзду.

«А чи був хлопчик?»

Однак при детальному аналізі результатів голосування за членів ВРЮ та чинного законодавства постає зовсім інше питання — а чи взагалі відбулося призначення З’їздом суддів нових членів ВРЮ?

Як було оголошено головуючим, на З’їзд було обрано 408 делегатів, зареєструвалося на ньому 402 делегати. Мандатна комісія підтвердила повноваження 398 делегатів.

Як зафіксувала лічильна комісія у своєму протоколі, 20 червня (на другий день роботи З’їзду) на З’їзді були присутніми 378 делегатів. До бюлетеня для голосування за членів ВРЮ було внесено 12 кандидатур. У голосуванні щодо призначення членів ВРЮ взяло участь 359 делегатів. Після підрахунку голосів лічильна комісія склала відповідний протокол (№4 від 20 червня 2014 року) і оголосила, що З’їзд призначив трьох членів ВРЮ. При цьому оголошені переможцями отримали таку кількість голосів «за»:

1) Наталя Волковицька — 274;

2) Олексій Муравйов — 97;

3) Михайло Вільгушинський — 91.

Тобто лічильна комісія визнала призначеними членами ВРЮ як Н. Волковицьку, яка набрала більше половини голосів делегатів З’їзду, так і О. Муравйова та М. Вільгушинського, за яких проголосувало явно менше половини делегатів.

Як було пояснено, при цьому лічильна комісія виходила з ч. 2 ст. 10 Закону «Про Вищу раду юстиції», яка регламентує порядок призначення членів ВРЮ З’їздом суддів і передбачає, що у разі, якщо голосування проводиться по кандидатурах, кількість яких перевищує квоту для призначення на посади членів Вищої ради юстиції, призначеними вважаються кандидати, які набрали більшість голосів щодо інших кандидатів.

За логікою лічильної комісії, оскільки кандидатів на три вакантні посади членів ВРЮ було набагато більше (12), то призначеними слід вважати тих трьох кандидатів, які набрали більшість голосів щодо інших кандидатів. Незалежно від того, скільки голосів вони набрали. Дивна, чесно кажучи, логіка, адже за нею призначеними членами ВРЮ за певних обставин могли бути визнані й кандидати, за яких проголосувало лише 19 чи 22 делегати, на тій підставі, що за інших проголосувало ще менше — 5 та 11.

Арифметично-правова помилка

Очевидним є те, що, вчинивши так, лічильна комісія З’їзду суддів припустилася грубої помилки — не лише арифметичної, але й юридичної.

Адже за чинним законодавством з трьох оголошених лічильною комісією новопризначених членів ВРЮ З’їзд суддів насправді призначив лише одного — суддю Н. Волковицьку, за яку було віддано більше половини голосів — як від числа тих, хто взяв участь у голосуванні, так і від числа присутніх на З’їзді та обраних на нього делегатів. Тобто за кількістю отриманих голосів «за» призначення Н. Волковицької членом ВРЮ сумнівів не викликає.

Водночас цього не можна сказати про О. Муравйова та М. Вільгушинського — їх проголосили призначеними членами ВРЮ, але З’їзд де-юре на ці посади їх не призначив. Бо вони не набрали передбаченої законом кількості голосів, необхідної для такого призначення.

Такий висновок базується на положеннях законів «Про судоустрій і статус суддів» та «Про Вищу раду юстиції». Першим з них регламентується порядок проведення З’їзду суддів, другим — порядок призначення членів ВРЮ, у т. ч. З’їздом суддів України. Положення цих обох законів до розглядуваного питання потрібно застосовувати у повному обсязі і, як люблять говорити юристи, у системному взаємозв’язку. А не відірвано-вибірково, як це зробила лічильна комісія З’їзду.

Так, ст. 126 Закону «Про судоустрій і статус суддів», яка визначає порядок проведення З’їзду суддів, встановлює загальну норму щодо прийняття З’їздом рішень (будь-яких!): «Рішення З’їзду суддів України приймаються більшістю голосів делегатів, присутніх на З’їзді, відкритим або таємним голосуванням». Жодних винятків з цього правила закон не передбачає.

Отже, якщо керуватися цією нормою, то виходить, що рішення XII позачергового З’їзду суддів про призначення членів ВРЮ вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало як мінімум 190 делегатів. Адже на другий день (20 червня) на З’їзді були присутніми 378 делегатів.

Закон «Про Вищу раду юстиції» передбачає аналогічний підхід. У ч. 2 ст. 10 цього закону сказано: «Призначеним на посаду члена Вищої ради юстиції вважається кандидат, який за результатами таємного голосування отримав більшість голосів від числа обраних делегатів З’їзду суддів України». Отже, цей закон також визначає правило необхідності більшості голосів для призначення членів ВРЮ. Тільки на відміну від Закону «Про судоустрій і статус суддів», ця більшість визначається від числа обраних делегатів З’їзду — а їх було обрано 408. Тобто для того, щоб бути призначеним членом ВРЮ, необхідно було отримати щонайменше 205 голосів «за».

Далі у ч. 2 ст. 10 Закону «Про Вищу раду юстиції» регламентується визначення призначених членів ВРЮ за ситуації, коли кількість кандидатів перевищує квоту для призначення. У ній сказано: «У разі якщо голосування проводиться по кандидатурах, кількість яких перевищує квоту для призначення на посади членів Вищої ради юстиції, призначеними вважаються кандидати, які набрали більшість голосів щодо інших кандидатів».

Але це речення зовсім не означає, що за такої ситуації призначеними можуть вважатися кандидати, які набрали менше половини голосів від числа обраних чи присутніх на З’їзді делегатів. Тому що друге речення ч. 2 ст. 10 цього закону нерозривно пов’язане з першим реченням, воно випливає з нього, воно і є його продовженням. І воно встановлює, що у такій ситуації призначеними членами ВРЮ вважаються кандидати, які набрали більшість голосів щодо інших кандидатів, але за умови набрання більшості голосів від числа обраних делегатів З’їзду суддів України.

Інакше розуміння було б повним ігноруванням принципу прийняття рішення таким колегіальним органом як З’їзд суддів, який визначено у ч. 6 ст. 126 Закону «Про судоустрій і статус суддів» та ч. 2 ст. 10 Закону «Про Вищу раду юстиції». Воно б передбачало можливість обрання (шляхом призначення) на посаду мізерною кількістю голосів, яка не відображає волю суб’єкта обрання (призначення) та суперечить правовій природі такого колегіального органу як З’їзд суддів.

Помилку треба виправляти

Допущена лічильною комісією З’їзду суддів помилка ще не призвела до негативних правових результатів, якими є формування нелегітимного складу ВРЮ і, як наслідок, формування такою ВРЮ нелегітимного суддівського корпусу.

Цю помилку необхідно виправити. І це ще можна зробити.

Для цього лічильна комісія З’їзду суддів на додатковому засіданні має анулювати свій протокол від 20 червня і скласти новий протокол про результати голосування щодо призначення членів ВРЮ. Констатуюча частина нового протоколу має бути сформульована відповідно до вказаних вище законодавчих положень і зводитись до того, що 20 червня 2014 року З’їзд суддів призначив лише одного члена ВРЮ — Н. Волковицьку, за яку проголосувало більше половини делегатів. Решта 11 кандидатів на посаду члена ВРЮ, у т. ч. О. Муравйов та М. Вільгушинський, не можуть вважатися призначеними, оскільки за кожного з них було подано менше половини голосів делегатів (як від обраних, так і від присутніх на З’їзді).

Другим кроком виправлення цієї помилки має стати підписання головуючим та секретарем З’їзду рішення про призначення членом ВРЮ Н. Волковицької. Перед цим за усталеною практикою З’їзд може затвердити новий протокол лічильної комісії.

Після цього З’їзд суддів на своєму другому етапі повинен призначити нові вибори членів ВРЮ на ті дві вакантні посади, які залишилися незаповненими в результаті голосування 20 червня.

Якщо З’їзд суддів піде іншим шляхом — затвердить протокол лічильної комісії від 20 червня та визнає призначеними членами ВРЮ О. Муравйова та М. Вільгушинського, то продемонструє свій правовий нігілізм і закладе основу для нелегітимної діяльності ВРЮ з усіма негативними наслідками для правосуддя. Яке й так перебуває у жалюгідному стані, виходу з якого сьогодні навіть не видно.