Боротьба за Вищу раду юстиції: перші «жертви»

Адже після її розпуску на підставі «люстраційного закону» та обрання адвокатами, прокурорами, в.о. президента і представниками юридичних вишів нових членів розпочалися судові процеси, направлені на позбавлення їх права засідати. Уже зазнали судової поразки представники адвокатури та юридичних вишів. І скидається на те, це ще не останні жертви.

Адвокатські баталії

Ініціатором позову до обраних на З’їзді адвокатів України членів ВРЮ виступила народний депутат Інна Богословська. До цього вона заявила про рейдерське захоплення важливого для правосуддя органу людьми Юлії Тимошенко, яка уже тоді нібито розуміла, що не виграє вибори президента. Тому, на думку пані Богословської, вирішила, доки не пізно, «взяти під контроль судову владу», заславши до ВРЮ своїх людей.

Хоча серед обраних членів ВРЮ до яскраво виражених симпатиків Ю. Тимошенко можна віднести хіба що її адвоката, народного депутата від «Батьківщини» Сергія Власенка, якого призначив виконуючий обов'язки президента України Олександр Турчинов. Щоправда, присягу членів ВРУ було проведено із порушенням процедури — в обхід рішення профільного парламентського комітету. Тому не виключено, що ці призначення незабаром будуть оскаржені в суді.

Поки що ж І. Богословська почала розбиратися в судовому порядку із членами ВРЮ від адвокатської спільноти. І отримала позитивний результат, попри намагання молодиків у камуфляжній формі та балаклавах зірвати засідання Окружного адміністративного суду. Суд визнав протиправність і скасував рішення позачергового З'їзду адвокатів, визнавши відсутність повноважень членів ВРЮ в адвокатів Олексія Резнікова та Павла Гречківського, а також обраного за адвокатською квотою судді Господарського суду міста Києва Сергія Балаца.

Приводом для цього стало проведення З’їзду адвокатів України в Одесі із численними порушеннями закону. Зазначимо, що цей захід проходив вночі після фуршету із алкогольними напоями та супроводжувався бійкою, за що набув слави скандального й навіть ганебного. Його організаторами називають людей клану кума президента РФ Володимира Путіна — Віктора Медведчука, які за будь-яку ціну намагаються залишитися при владі в адвокатурі. Тож не дивно, що на З’їзді через слабку організацію та відкрите протистояння між його членами не вдалося переобрати голову найвищої адвокатської організації — Національної асоціації адвокатів України (НААУ) Лідію Ізовітову, яка також очолює Спілку адвокатів України, створену 20 з чимось років тому тоді ще не політиком, а одіозним адвокатом В. Медведчуком.

Парламентський слід

До обрання наприкінці 2012 року на посаду в НААУ, яке супроводжувалося розколом в адвокатурі та переслідуванням колег-інакодумців, вона активно працювала на керівних посадах у ВРЮ і мала пряме відношення до формування суддівського корпусу. За рік своєї роботи у НААУ відзначилася здебільшого тим, що від імені адвокатської спільноти публічно вибачилась за дії адвоката Віктора Смалія, який активно захищав учасників Майдану та був заарештований режимом Януковича.

Попри це, така людина продовжує керувати адвокатурою. Лише за цієї обставини довіряти вибору адвокатської спільноти щодо членів ВРЮ стає складно.

Однак президент Асоціації правників України (АПУ) Денис Бугай, коментуючи ситуацію із судовим рішенням за позовом І. Богословської, дотримується іншої думки. «Незрозумілим залишається питання, яким чином рішенням З’їзду адвокатів України було порушено права І. Богословської, оскільки жодного відношення до його проведення чи участі у виборах членів ВРЮ вона не мала», — наголошує він. І додає, що зібрання нової ВРЮ навмисне блокують окремі депутати задля недопущення розгляду дисциплінарних справ стосовно суддів, які виносили неправосудні рішення у справах учасників Майдану.

Оцінку таким висловлюванням дамо дещо пізніше. Спершу зазначимо, що доля адвокатів згодом спіткала і представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ, обраних на своєму з’їзді до ВРЮ.

Перемога Ківалова над науковцями

Таке рішення стало результатом боротьби між його організаторами — академіком Василем Тацієм, який спершу відстоював через суд право проводити цей захід за наказом Міністерства освіти і науки України, та вельми впливовим юристом і народним депутатом Сергієм Ківаловим, що очолює створену за його ж ініціативою ВГО «Рада представників вищих навчальних закладів та наукових установ». Кожен з них претендує на проведення свого з’їзду та обрання членів до ВРЮ. Адже законом точно не визначена процедура його організації. Саме тому щоразу проведення з’їзду стає предметом судового розгляду, і у двох попередніх випадках рахунок був на користь С. Ківалова.

Тому з’ясування спірних питань і 2014 року знову відбулося в суді. Першим отримав схвальне рішення Печерського райсуду Києва, який заборонив проведення з'їзду представників юридичних вишів, організованого не Міністерством освіти та науки, В. Тацій. Тому й провів 29 квітня свій З’їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ, обравши на ньому членів ВРЮ — доктора юридичних наук, професора, завідуючого кафедрою кримінального процесу Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого Оксану Капліну; професора, доктора юридичних наук, декана юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка Андрія Бойка та кандидата юридичних наук, суддю Апеляційного суду Закарпатської області Ганну Фазикош.

Але згодом Окружний адміністративний суд Києва, так само, як і у випадку з адвокатами, визнав протиправними результати цього З’їзду та скасував їх. Приводом стало рішення Печерського районного суду Києва від 03.11.2006 року у справі №2-а-622-1/06, залишене без змін визначенням Апеляційного суду Києва від 02.02.2007 року у справі №22-3798а/06 і постановою Вищого адміністративного суду України від 23.10.2008 року у справі №К-4065-07 про «відсутність у Міністерства освіти і науки України компетенції для скликання З’їзду». Також суд погодився з аргументами позивачів, що «збирати відповідний З’їзд і визначати його порядок денний може тільки орган самоврядування відповідного співтовариства, а не орган державної влади».

Разом з тим, Печерський райсуд Києва, який раніше заборонив проведення З’їзду представників юридичних вишів, організованого не Міністерством освіти, чим скористався В. Тацій, скасував визначення про забезпечення позову, закривши провадження у справі у зв’язку з непідсудністю йому. Тож не виключено, що за таких умов незабаром С. Ківалов збере свій З’їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ, на якому визначиться із членами ВРЮ. Як зробив він це 2009-го року, завдяки чому увійшов до складу цього органу разом з юристом режиму Януковича Андрієм Портновим…

Відтак стає зрозумілим, що припущення адвокатів стосовно зацікавленості окремих народних депутатів у блокуванні роботи ВРЮ, яка має розглядати дисциплінарні провадження щодо суддів режиму Януковича, не є далекими від істини.

Хто наступний?

Не виключено, що наступними жертвами парламентарів можуть стати й представники суддівського корпусу, які 10–20 червня мають провести свій з’їзд. Адже проблем до і без того нелегкої ситуації із проведенням цього зібрання додав «свіжий» Закон «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», яким були внесені зміни до ч. 1 ст. 115 Закону «Про судоустрій і статус суддів», що ускладнюють організаційний процес. У статті йдеться про те, що «делегати на З’їзд суддів України обираються конференціями суддів загальних судів, конференціями суддів адміністративних та господарських судів у кожній області».

Такий підхід виправданий щодо загальних судів, але жодним чином не підходить для спеціалізованих адміністративних і господарських. Адже вони працюють за округами, кількість яких не збігаєтся із чисельністю областей. От і виходить, що у деяких регіонах країни працює по одному суду кожної з юрисдикцій, а от у Києві — аж три.

Існує також проблема з кількісним складом делегатів. Відповідно до нової редакції ч. 1 ст. 115 Закону «Про судоустрій і статус суддів», вони обираються на З’їзд за принципом «один делегат від двадцяти суддів». Проте не в кожному суді працює стільки служителів Феміди. Також плутанина виникає між оновленими ч. 1 та ч. 2 ст. 125 Закону «Про судоустрій і статус суддів» щодо кількості делегатів від ВСУ та КСУ. Невирішеним залишається й питання повноважень рад суддів у процесі обрання делегатів.

Примітно, що Рада суддів України, не дочекавшись внесення змін до чинного законодавства, взяла на себе зобов’язання роз’яснити усі спірні питання та провести на підставі розроблених роз’яснень З’їзд суддів. Тож не виключено, що і його рішення згодом можуть бути заблоковані судом. За таких умов ВРЮ нескоро запрацює, що негативним чином вплине на роботу судової системи в цілому.

P.S. Як відомо, група з 76 народних депутатів «на чолі» з Дмитром Шпеновим звернулися до Конституційного суду України з поданням щодо відповідності Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» нормам Основного Закону. Аргументи «проти», зокрема, такі: фактично створюється надзвичайний орган, тимчасова спеціальна комісія з перевірки суддів судів загальної юрисдикції, який нікому не підпорядковується і перебирає на себе повноваження ВККС та ВРЮ, що суперечить ст. 126 Конституції. (Аргумент, прямо скажемо, штучний, бо ця тимчасова комісія не має вирішального голосу.)

Крім того, прийнявши окремий закон, ВРУ «збагатила» себе повноваженнями, не притаманними їй відповідно до Конституції (зокрема, припинення повноважень членів ВККС і ВРЮ). Ну і, звісно, йдеться про заборону призначення на посади до ВРЮ та ВККС їх колишніх представників, що, на думку 76 нардепів, суперечить ст. 22 Конституції через звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Ці аргументи спростувати буде важче. Та і цілком очевидно, що вказаний закон містить, на жаль, значно більше неузгодженостей з Конституцією України. Годі й казати про процедуру його прийняття.

Тож очевидно, що винести «суспільно схвалюване» рішення в цій справі КСУ навряд чи зможе на підставі закону, а значить, йому слід готуватися до візиту схвильованої громадськості і «Правого сектору». Адже сьогодні, як і вчора і у всі часи незалежності, суди піддаються жорсткому тиску. І навідатися до суду з «Правим сектором», добиваючись «потрібного» рішення, виявляється набагато простіше, аніж підготувати і прийняти якісний закон.