Новини
Ракурс

Посадові злочини: прокурори в ролі адвокатів

Від Олега Махніцького, рекрутованого до Генеральної прокуратури з лав начебто найрадикальнішої парламентської партії України, з найбільшою вірогідністю можна було очікувати хірургічної операції по оздоровленню ввіреного відомства. Проте не сталося ні оздоровлення, ні якісного прориву у боротьбі з корупцією: попри достатній часовий термін жодна резонансна корупційна справа не була доведена до судового фіналу і навіть не вийшла на фінішну пряму. Скоріше навпаки — вперті факти свідчать, що за нового керівництва правоохоронці навіть примудрилися звести нанівець корисні напрацювання попередників. Судова практика показала, що намічена за президентства Януковича загальна тенденція лібералізації ставлення правоохоронних органів до посадових злочинів протягом останніх місяців лише зміцніла. Аби переконатися в цьому до статистики звертатися не варто, оскільки було б некоректно порівнювати «мирний тринадцятий рік» із нинішнім, проте аналіз конкретних справ дає підстави саме для такого висновку.


.

Володимир Галицький: щасливої дороги до Ізраїлю

Після 1983-го, коли Андропов зробив спробу влаштувати номенклатурі новий 1937 рік, «відстріл» казнокрадів в Україні проводився точковим способом і під маховик закону потрапляли лише ті персони, котрі не вписалися у систему балансів і противаг, створених господарями держави. Голова Державного центру зайнятості Володимир Галицький не був найбільшим хапугою у країні, але найбільшим із тих, хто виявився персоною нон грата при дворі сім’ї Януковича. Його арешт у листопаді 2011 року наробив неабиякого резонансу, але тихий пшик, яким завершилася ця справа навесні 2014-го, лишився майже непоміченим.

На вищих щаблях влади не було секретом, що сотні мільйонів гривень, які держава витрачає на працевлаштування працівників закритих вугільних шахт, роботодавці могли отримати лише через 20-відсотковий «відкат», який отримував директор Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України, котрий одночасно обіймав посаду директора ДЦЗ. Незадовго до парламентських виборів 2012 року, коли проблема створення нових робочих місць на Донбасі постала особливо актуально, з вершин «олімпу» надійшла негласна команда грошей не красти, але Галицький не сприйняв її всерйоз і потрапив під приціл СБУ.

Його було викрито за допомогою директора донецької фірми «Інтехсервіс», який на організований Фондом конкурс надав бізнес-план, що передбачав створення для колишніх шахтарів 27 робочих місць і мав коштувати 1 млн 730 тис. грн. За версією прокурорського слідства, Галицький через свого спільника — начальника фінансового управління ДЦЗ попередив претендента про «відкат» у 20%, тобто 346 тис. грн, на що той погодився. Реалізація домовленості полегшувалася тим, що сума перераховувалися фірмі не одразу, а частинами, по мірі виконання бізнес-плану, що контролювалося чиновниками ДЦЗ.

Зловмисники придумали й спосіб передачі грошей — не з рук в руки, а через знайому касирку одного із столичних комерційних банків. Директор «Інтехсервісу» після кожного траншу привозив у Київ п’яту частину отриманих грошей і передавав касирці, котра клала їх в спеціально орендовану банківську скриньку, а звідти їх уже забирали люди Галицького.

Перші три частини донеччанин передав безвідмовно, та коли надійшов останній транш, з якого треба було віддати 81 тис. грн, він звернувся до СБУ, яка й провела операцію контрольованої передачі хабара. 25 листопада 2011 року співробітники спецслужби вилучили з банківської скриньки гроші (якими самі ж і спорядили бізнесмена) і в той же день затримали начальника фінансового управління ДЦЗ, самого Галицького, а ще його секретарку і водія. Провина двох останніх полягала в тому, що вона забирала гроші з банківської скриньки, а він відвозив їх Галицькому, і слідство кваліфікувало це як пособництво в отриманні хабара — ст. 27, ст. 368 Кримінального кодексу України. Що ж стосується двох перших, то їм була інкримінована чиста 368-ма.

В ході слідства Генеральна прокуратура бадьоро рапортувала журналістам про вилучені у зловмисників гроші і цінності на суму 7,5 млн дол., про арешт в Монако банківського рахунку Галицького, на якому лежав 1 млн євро, а заступник генпрокурора Євген Блажівський навіть розповів про 72 млн грн збитків, заподіяних державі діяльністю цієї злочинної групи. Але в сухому залишку переданого у грудні 2012-го до суду обвинувального акту зосталися тільки 574 тис. грн отриманих хабарів. До вже викладеного вище донецького епізоду додалася ще низка аналогічних випадків в інших регіонах Україні, у зв’язку з чим був також заарештований ще й начальник господарського управління ДЦЗ. Однак у тих епізодах звинувачення будувалося виключно на словах, занесених у протоколи допитів, але без будь-яких речових доказів у вигляді вилучених грошей, аудіо- та відеозаписів. Майже всі вони потім відпали за недоведеністю.

Влітку 2013-го інтернетом почали ходити чутки, що друзі Галицького готові заплатити Віктору Пшонці 10 млн дол. за його звільнення з Лук’янівської в’язниці і 200 млн тією ж валютою за припинення кримінального переслідування. Чим закінчилися їхні перемовини з прокурорами і суддями, і чи були вони взагалі, можна судити з того, що сталося потім. А сталося те, що суд перекваліфікував обвинувачуваним ст. 368 на більш м’яку ст. 368-2 КК України — «незаконне збагачення». Служителі Феміди мотивували це тим, що директор «Інтехсервісу» передав задокументований «відкат» уже після того, як на рахунок його фірми надійшли усі гроші в сумі 1 млн 730 тис. грн. Тож Галицький після цього, мовляв, уже ніяк не міг вплинути на їх надходження чи ненадходження, тож передану директором 81 тис. грн слід розцінити як подяку, такий собі подарунок за прихильне до нього ставлення.

А 2 квітня 2014 року Печерським районним судом Києва у складі суддів Олега Білоцерківця, Сергія Вовка та Світлани Волкової за участю прокурора Наталії Панафеди було оголошено вирок спільникам Галицького. Усі четверо — начфін, завгосп, секретарка і водій, відсидівши у в’язниці майже два з половиною роки, отримали умовно два роки, причому навіть не позбавлення, а лише обмеження волі. Крім того, суд повернув їм вилучену свого часу готівку у різній валюті загальною вартістю близько 7 млн грн. Сторона обвинувачення цей вирок не оскаржила.

Цікаво, що якраз тоді, коли суд за мовчазної згоди прокуратури повертав зловмисникам нажиті «непосильною працею» гроші, Олег Махніцький на форумі у Лондоні домовлявся про співпрацю у справі повернення коштів, вивезених з України колишніми можновладцями.

Що ж стосується самого Галицького, то ще 6 березня ухвалою того ж суду в тому ж складі його було звільнено із в’язниці під заставу 730 тис. грн, а провадження щодо нього було зупинене у зв’язку із станом здоров’я. А 17 квітня суд постановив ще одну ухвалу — про надання Галицькому дозволу на тимчасовий виїзд з України до держави Ізраїль для стаціонарного лікування.

Справа не у масштабі, а в принципі

Серед інших справ, розвалених прокуратурою, особливо слід відзначити кримінальне провадження стосовно начальника відділу державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції Києва. Попалася вона ще в лютому 2013 року на дрібному хабарі у 300 дол. Тоді до неї звернувся чоловік, який хотів якнайшвидше укласти шлюб зі своєю нареченою, але цьому перешкоджала одна формальність — слід було оформити свідоцтво про розірвання попереднього шлюбу. Однак і після того, як він таке свідоцтво оформив і надав, йому необхідно було ще витримати передбачений законом місячний строк. Проте чиновниця заспокоїла молодят і запропонувала всього-на-всього за 300 дол. зареєструвати шлюб за скороченою процедурою. Наречений зробив вигляд, ніби погодився, і через деякий час передав їй гроші, після чого зловмисниця була затримана працівниками міліції.

Розслідування тривало понад рік, протягом якого викрита жінка перебувала на волі і продовжувала працювати на тій самій посаді, аж поки прокуророві, який відповідно до вимог Кримінального процесуального кодексу здійснював процесуальне керівництво слідством, раптом не сяйнула в голові думка: «Так ми ж маємо справу з недопустимим доказом!» Тільки другої весни державний обвинувач розгледів, що наречений, який звернувся до Оболонського райуправління ГУМВС України в м. Києві із заявою про вчинення корупційного правопорушення, не маючи жодного процесуального статусу, виготовив ксерокопії трьох купюр по 100 дол. кожна, які потім були передані як хабар начальниці відділу ДРАЦС.

Виходячи з цього, прокурор Олександр Гриненко прийшов до висновку про те, що дії зловмисниці хоча й містять ознаки злочину, передбаченого ст. 368 КК України, проте якість слідства не дає йому змоги довести винуватість підозрюваної в рамках судового процесу. На цій підставі державний обвинувач відмовився від обвинувачення, і 2 червня 2014 року Оболонський районний суд закрив справу.

Можна було би важко зітхнути, мовляв «закон є закон», якби не знати, що в аналогічному випадку прокуратура чинила зовсім інакше. Розглядав цього року Голосіївський районний суд кримінальну справу двох працівників тамтешнього районного управління юстиції: заступника начальника відділу Державної виконавчої служби і старшого державного виконавця. Вони теж попалися на дрібниці, причому ще у травні 2012-го. Тоді одна дівчина не розрахувалася вчасно за банківський кредит, у зв’язку з чим на її автомобіль було накладено арешт. Вона швиденько погасила борг, але за прискорення процедури зняття арешту названі вище чиновники отримали від неї 1000 дол. хабара, 400 з яких дісталися держвиконавцеві, а 600 — заступнику начальника ВДВС.

І от у квітні 2014-го суд розгледів у матеріалах справи чортівню такого от складу: шість 100-доларових купюр виявилися обробленими спеціальною речовиною, а чотири — не обробленими. Хоча, за логікою подій, поміченими мали бути усі десять. Складалося враження, ніби сищики заздалегідь створили умови для того, щоб 400 дол., вилучених у держвиконавця, могли бути визнані «недопустимим доказом», аби той зістрибнув з обвинувачуваних у свідки. Якщо він цього, звичайно, заслужить своєю поведінкою. Так це чи не так, але Голосіївський суд постановив для з’ясування причини цього «полтергейсту» повернути справу на додаткове розслідування. Для невтаємничених пояснимо, що тим самим суд попросив прокурора закрити справу.

Проте прокурор оскаржив цю постанову, дуже переконливо обґрунтувавши при цьому свою позицію: незрозуміло, мовляв, яким чином з’ясування названих обставин вплине на встановлення істини у справі. Апеляційний суд Києва з ним погодився і 7 липня своєю ухвалою постановив направити справу на новий судовий розгляд в іншому складі суду.

А тепер відволічіться від сірих буднів і уявіть себе на хвилину аналітиком служби безпеки якоїсь потужної транснаціональної корпорації, керівництво якої ламає собі голову над тим, робити чи не робити в українську економіку мільярдну інвестицію на організацію якогось високотехнологічного виробництва. Наскільки тамтешня держава здатна захистити вашу фірму від каверз підступних шахраїв?

У даній ситуації вам глибоко начхати, чи були купюри самотужки зняті на ксероксі «хабародавцем», чи вони були оброблені спеціальною речовиною «Люмінор-496Т» працівниками оперативно-розшукового підрозділу. Для вас головне інше: людина, наділена державною владою, взяла хабар, однак не понесла за це ніякого покарання і продовжує здійснювати функції держави. Байдуже, що дрібними є і посада, і сума хабара, і надана за неї послуга — де гарантія, що на більш високій посаді і за більш велику суму інший чиновник не надасть аферистам таку послугу, від якої інвестиції вашої фірми полетять в тартарари.

Висновок напрошується сам собою, і на його фоні презентовані нещодавно міністром юстиції Павлом Петренком десять антикорупційних кроків уряду виглядають не дуже переконливо.

Прокурори в ролі адвокатів

Київській області жорстоко не щастить із структурою, яка покликана займатися захистом справ споживачів. Так у січні 2011 року працівниками СБУ були затримані начальник Управління у справах захисту споживачів і його заступниця. Їм було інкриміновано кілька десятків епізодів отримання хабарів — переважно у підприємців, які здійснювали роздрібну торгівлю продуктами харчування. Зловмисники через своїх «агентів» повідомляли крамарів про те, що у них найближчим часом має бути проведена планова перевірка дотримання правил торгівлі, але якщо вони воліють відвернути як саму перевірку, так і всі пов’язані з нею негативні наслідки, то мають прийти до одного кабінету на вулиці Хрещатик, 6 і принести трохи грошей.

Скубали небагато — одну-дві тисячі гривень, іноді чотири-п’ять. Після того, як у директора одного з броварських ринків запросили 15 тисяч, їм одразу ж влаштували оперативну комбінацію з контрольованої передачі хабара. Вони були заарештовані, і хоча жінці вже було майже 60 років, обоє вони провели у в’язниці один рік. Вирок Шевченківського районного суду Києва призначив їм п’ять років позбавлення волі, але з іспитовим терміном, тож підсудні були звільнені з-під варти в залі суду.

Поки тривав процес, очолювана ними контора отримала нову назву — Інспекція з питань захисту прав споживачів у Київській області, і нове керівництво начебто мало врахувати гіркий досвід попередників. Але, видно, доходи від хабарів переважили ризики і витрати від можливого викриття, а тому у квітні 2012-го на тому ж самому спіймалися начальник Інспекції і начальник відділу сфери послуг та реклами. Працівники ГУБКОЗ СБУ затримали їх по заяві директора одного з приватних готелів Борисполя. Інспектори нарили в ньому порушень, за які мав бути нарахований штраф, не менший за 307 тис. грн, але зловмисники пообіцяли зрізати його до 5 тис., якщо отримають «на лапу» 20 тис.

Логіка підказує, що цього разу вирок мав би бути більш суворим. В усякому випадку, прокуратура повинна була налягати на цьому. Але сталося навпаки: санкції на арешт зловмисників уже ніхто не просив, а в судових дебатах сторона обвинувачення хоч і запросила п’ять років позбавлення волі, але при цьому наполягала, щоби підсудних таки лишили на волі. Тобто дали їм іспитовий строк. Суддя Шевченківського районного суду Дмитро Ястребов не наважився піти наперекір цілій бригаді прокурорів, але все ж таки зробив по-своєму: у вироку від 20 листопада 2013 року призначив п’ятирічний термін ув’язнення без іспитового строку, але зазначив, що взяти підсудних під варту належить лише після набрання вироком законної сили. Проте Апеляційний суд Києва виявився більш запопадливим до бажань прокуратури, а тому своєю ухвалою від 23 червня 2014 року змінив цей вирок і таки призначив хабарникам іспитовий строк.

Таким чином, життя йде звичним чином. Попри декларації керманичів держави, боротьби з корупцією шляхом бурі і натиску, за грузинським варіантом, у нас в Україні не вийшло. Нинішній генеральний прокурор Віталій Ярема, на відміну від попередника, є великим знавцем правоохоронної практики, надто у сфері кримінального права. Проте аналіз його попередньої діяльності дає підстави припускати, що свої неабиякі здібності він може спрямувати як на збереження корупційних схем, так і на їх системну і поступову ліквідацію шляхом нанесення точкових ударів.


Помітили помилку?
Виділіть і натисніть Ctrl / Cmd + Enter