Обличчя Майдану: півроку потому

Сьогодні, коли насильство настільки щільно заповнило українські новини, а кількість жертв уже йде на тисячі, у нас немає часу озиратись назад. Коли втрати зростають щодня, перші з них часом здаються все меншими і не вартими уваги. Українська пам'ять завжди була короткою, навіть у менш буремні часи, коли пантеон героїв поповнювався не такими швидкими темпами. Але, живучи в режимі новинного нон-стоп, ми не повинні забувати. Бо забута історія повторюється знову.

Розгін Майдану в ніч з 29 на 30 листопада

Що сталося: Ніч на 30 листопада 2013 року стала поворотним моментом в історії Майдану, бо саме після неї він перетворився з невеликого мітингу, присвяченого славнозвісному європейському саміту, на масове повстання з вимогами зміни влади та принципів її діяльності. Тієї ночі під ранок на Майдан прибули комунальники, щоб закінчити збирання каркасу новорічної ялинки. На допомогу їм приїхав і «Беркут», який дуже сумлінно зачистив площу від решток мітингувальників, більшість з яких на той момент уже розійшлися після закінчення саміту в Брюсселі. Під час зачистки Майдану, як свідчать відеозаписи і фото з місця подій, бійці «Беркуту» застосовували спецзасоби без огляду на вік і стать присутніх, а також били їх по голові та інших  частинах тіла, що забороняє закон. 

Ірина Косова, 36 років, Київ, фінансист за фахом, раніше працювала в міжнародних неурядових організаціях, зараз обіймає посаду економіста в навчальному закладі:

«На Майдан я приходила майже весь тиждень перед самітом, переважно по ночах. У п'ятницю, 29 листопада, після завершення саміту о 18.00 було зрозуміло, що всі шанси втрачено, тому залишатися великого сенсу не було. Але ми з друзями тоді лишилися на ніч, подумали, що якщо взагалі нічого не робити, то нічого й не буде. Коли ми вже збиралися йти додому, було близько 4.00, нам не вистачило буквально п'яти хвилин... Ми стояли на сходах пам'ятника Незалежності, коли почався штурм, «Беркут» кинувся оточувати людей... Якщо говорити про мене, то мене побили ґумовим кийком, були дуже болючі синці і струс мозку, але переломів і чогось серйознішого, дякувати Богові, не було», — розповідає Ірина. За її словами, побої зафіксовано документально, як і травми інших учасників «Групи 30 листопада».

«1–2 грудня ми вирішили створити «Групу 30 листопада», яка об'єднала б усіх, хто постраждав під час розгону і потребує допомоги», — згадує Ірина. Засновників було близько 13 осіб, але група  відкрита для всіх, хто постраждав під час акцій протесту на Майдані, бо її основною метою є правозахисна діяльність і встановлення справедливості. «Наша мета — домогтися, щоб покарали всіх винних у розгоні Майдану 30 листопада, тих, хто віддавав накази і брав участь. Але зараз багато членів групи також займаються волонтерською діяльністю, допомогою армії, збирають гроші, допомагають вимушеним переселенцям», — зазначає вона.

За словами Ірини, усі постраждалі в ніч на 30 листопада нині почуваються добре. Більше того, один із учасників «Групи 30 листопада» збирається їхати воювати в зону АТО.

Чи покарано винних: Ні.

Обставини першого розгону Майдану розслідує Головне слідче управління Генеральної прокуратури України (ГПУ), але в рамках кримінального провадження, відкритого за фактами масових убивств учасників акцій протесту в Києві в січні–лютому 2014 року. У ГСУ Генпрокуратури досліджують обставини перевищення влади (ст. 365 КК України) і незаконного перешкоджання проведенню зборів (ст. 340) у ніч з 29 на 30 листопада з боку силовиків і високопосадовців (колишнього заступника секретаря Ради національної безпеки та оборони (РНБО) Володимира Сівковича, екс-голови Київської міської державної адміністрації (КМДА) Олександра Попова та екс-начальника столичної міліції Володимира Коряка).

Один із адвокатів «Групи 30 листопада» Олександер Башук розповів про перебіг кримінального провадження: «Завдяки наполегливості та принциповості членів  «Групи 30 листопада», яка об'єднує активістів, яких було побито на Майдані Незалежності 30 листопада 2013 року, їх рідних та адвокатів, ми не дали прокуратурі закрити справу щодо Попова, Сівковича і Коряка». За його словами, клопотання ГПУ  про звільнення цих осіб від відповідальності з посиланням на «закони про амністію» розглядав Печерський суд, який відмовив у закритті провадження щодо Сівковича і Попова з огляду на заперечення потерпілих і відправив матеріали справи на розслідування назад до ГПУ.

«По Коряку та ще двох керівниках київської міліції, які безпосередньо віддали наказ про побиття, рішення судом ще не прийнято, але думаємо, що воно буде таким самим. За ці півроку підозру оголосили тільки цим посадовцям і ще Клюєву (екс-секретарю РНБО. — Ред.), який перебуває в розшуку. Виконавців розгону, тих «беркутівців», які безпосередньо били людей, ніхто не чіпав. Хоча є протоколи затримання, в яких чітко вказано поіменно, хто з міліціонерів кому з потерпілих наносив ушкодження», — каже Башук.

Нагадаємо, на ранок 30 листопада було затримано понад 30 людей, яких міліція підозрювала в хуліганських діях та опорі співробітникам міліції. «У протоколах є свідчення «беркутівців», які затримували цих побитих людей, є багато відео побиття, тому це розслідування можна завершити за три дні, було би бажання. Але жодних слідчих дій не проводилось ні за генерального прокурора Пшонки, ні за Махніцького, ні за Яреми», — зазначає адвокат.

«В'язні Банкової»

Що сталося: У неділю, 1 грудня 2013 року, скликаний опозицією мітинг у парку Шевченка закінчився походом на Майдан, де схвильований натовп зніс поставлений там 30 листопада кордон міліції навколо ялинки і монумента Незалежності. Тоді ж на Майдані з'явилися перші намети. Однак не цим запам'ятався той день. Після обіду на вул. Банковій частина активістів пішла штурмом на кордон силовиків, який охороняв Адміністрацію президента. Штурм почався із нападу невідомих молодих людей у масках на представників внутрішніх військ у перших рядах кордону, а закінчився безладом і сутичкою в дворі АП, де проблему вирішував уже «Беркут». Міліції вдалося відігнати людей з Банкової на Інститутську і далі на Майдан із застосуванням сльозогінного газу та всіх можливих спецзасобів. Унаслідок зіткнення з силовиками понад 100 людей звернулося до лікарень (у тому числі декілька десятків журналістів), а дев'ятеро людей було затримано. Увечері того ж дня Міністерство внутрішніх справ України заявило, що завдяки свідченням затриманих міліція дізналась імена людей, які були причетні до провокацій на Банковій, — лідера організації «Братство» Дмитра Корчинського і члена ВО «Свобода» Мірошниченка. Однак уже наступного дня в інтернеті з'явилося відео нічного «спілкування» із затриманими. Через два дні затриманих привезли до суду зі спецпалат лікарні швидкої допомоги.

Уже 3 грудня суд арештував усіх дев'ятьох підозрюваних на два місяці. Тоді ж стало відомо, хто ці люди, підозрювані в організації масових заворушень, побитті та зазіханні на життя співробітників правоохоронних органів. Серед затриманих опинилися вже не молоді та переважно сімейні люди суспільно корисних професій (журналіст, інженер, дизайнер, дальнобійник, фотограф), які мало нагадували молодих і запальних кривдників міліції з ланцюгами і палицями в руках під час штурму 1 грудня.

11 грудня вісьмох з дев'яти затриманих відпустили під домашній арешт або особисте зобов'язання, у СІЗО залишили тільки наймолодшого із затриманих, 21-річного Ярослава Притуленка, якого випустили тільки 24 січня.

Після закриття проваджень щодо всіх «в'язнів Банкової» за так званим законом про амністію вони дістали статус потерпілих у розслідуванні про перевищення повноважень «беркутівцями» 1 грудня.

Валерій Гарагуц, 46 років, Дніпропетровськ, журналіст:

«Нині вожу допомогу на схід для армії. Як почав з Майдану, так до цього часу не зупиняюсь. Возимо все, починали з їжі, потім форма, тепер озброєння — коліматори, оптика, захисні екрани на БМП, навіть автомобілі».

Нещодавно Валерій їздив у зону АТО разом з музикантом Олегом Скрипкою, який давав там концерт для бійців. У червні цього року чоловік зізнався в соцмережі, що взагалі-то вважає себе хіпі: «І своє призначення бачу в тому, щоб нести в світ прекрасне... Але війна, всі діла... Сподіваюсь, ви мені пробачите, люди!»

Щасливо оговтався після свого ув'язнення і 40-річний киянин Юрій Болотов, який у минулому працював менеджером «Океану Ельзи». Як наголошували його адвокати, він навіть не був учасником акції протесту на Майдані та був затриманий неподалік свого дому на Липках в урядовому кварталі. Після затримання Юрій навіть відмовився від медичної допомоги, бо вважав своє затримання непорозумінням і не хотів гаяти час: удома на нього чекав син. «Зараз у нас все добре, готуємося до початку навчального року», - розповів «Ракурсу» Юрій, молодший син якого випускник дитсадка. Старший син Юрія вже закінчив школу.

Юрій був одним із двох «в'язнів Банкової», який ще в грудні підписав угоду зі слідством, частково визнавши свою вину. Це гарантувало йому швидке звільнення зі штрафом у 850 грн, але означало судимість (пізніше суд зняв її за «законом про амністію»). Другим, хто підписав угоду зі слідством, був ровесник Болотова — дальнобійник з Броварів Владислав Загоровко, якого вдома чекали троє дітей і дружина в декреті. Однак повернутися до родини швидко не вийшло, бо чоловік дістав значно серйозніші травми під час затримання.

Владислав Загоровко, 39 років, Бровари Київської області, до Майдану працював дальнобійником, тепер не має постійної роботи:

«Лежав у київській лікарні десь до середини весни. Святкував там свій день народження в березні. Мені пропонували лікування за кордоном, але я відмовився, бо це вже було тоді, коли на Майдані почали стріляти, було кому лікуватися й без мене.

З роботи мене звільнили, ще коли лежав у лікарні. Дружина прийшла за дорученням від мене забирати гроші, а там сказали, що я продався Порошенку і гроші віддадуть, тільки якщо напишу заяву про звільнення. Зараз мені водієм не дуже-то й можна працювати за станом здоров'я. Працюю, де прийдеться, основної роботи нема».

За словами дружини Владислава Світлани, побиття дає про себе знати дотепер: у чоловіка проблеми з тиском та диханням, нервова система теж час від часу здає. Наймолодшому синові Загоровків уже два роки. «У вересні підемо до садочка. Вибивала місце майже півроку, бо зараз змушена виходити на роботу», — пояснює Світлана.

Сергій Нужненко, 31 рік, фотограф, Київ–Кіровоград:

Після побиття на Банковій Сергій близько місяця лежав у лікарні швидкої допомоги в Києві, ще місяць був на лікарняному. «Потім повернувся на роботу, у вільний час ходив на Майдан, допомагав і фотографував.18 лютого під час штурму Майдану отримав поранення на Інститутській, де був як фотограф», — розповідає Сергій.

Після цього Сергій знову довго лікувався, але вже в Польщі (Познань), де йому зробили операцію на коліні. «Потім були майже три місяці реабілітації, а коли повернувся в Україну, то з роботи звільнили. Сказали, що у зв'язку з ситуацією в країні, хоча, напевно, не останню роль зіграло те, що був на лікарняному чотири місяці. Але це життя», — розповів Сергій Нужненко.

Зараз чоловік намагається допомагати волонтерам, які займаються армією і пораненими. «Якщо говорити про роботу, то хочу змінити життєвий напрямок і зайнятись фотографією», — каже він.

Геннадій Черевко, 42 роки, Лубни Полтавської області, до Майдану працював торговельним агентом:

«Зараз у США, прибув сюди 29 квітня на лікування за сприяння Української федерації Америки міста Філадельфії. Зараз лікування закінчено, воно було успішним, тому приїхав у гості до моїх друзів у штаті Нью-Йорк».

Олександр Остащенко, 33 роки, інженер-проектувальник, Київ–Буча:

«Зараз я мобілізований, перебуваю на навчаннях у Львівській області. Мені прийшла повістка. В армії я не служив, закінчував військову кафедру в будівельному університеті (Київському національному університеті будівництва і архітектури) за спеціальністю «інженерне забезпечення», тут призначений командиром взводу».

Після того, як Олександра відпустили під домашній арешт, суд звільнив його від кримінальної відповідальності у зв'язку з «законом про амністію», як і решту «в'язнів Банкової». «Потім відбувся четвертий суд. Прокуратура подала позов у зв'язку з новими обставинами і вирішила звільнити мене не за амністією, а за відсутністю складу злочину. Четвертий суд скасував рішення третього суду і прокуратура закрила справу», — розповів Олександр.

Наймолодшому з затриманих біля Адміністрації президента, 21-річному Ярославу Притуленку, не завдали серйозних ушкоджень під час затримання, яке відбувалося не на Банковій, а на вул. Шовковичній, але довше за всіх тримали за ґратами. Спеціальне спортивне екіпірування та шолом врятували хлопця від побоїв, але дали слідству привід закрити його на два місяці.

Ярослав Притуленко, 21 рік, Київ, працює в магазині спортивного спорядження, навчався в Державному інституті телекомунікацій:

«Зараз працюю в магазині спортивного спорядження, в якому працював і до Майдану, мене співробітники дочекались і повернули на моє робоче місце. У революції продовжував брати участь до кінця, потім виїжджали декілька раз на схід після Майдану... Після цього було багато військових тренувань у різних структурах. Тоді був великий ажіотаж на вступ до «Правого сектора», у Нацгвардію, до міліцейських загонів. Але раптом втратив у житті багато чого цінного для мене, тому відійшов від політики і не пішов на «справжню» війну. Тепер намагаюсь влаштувати своє життя. Поки що виходить не дуже, та я вірю в те, що якщо багато над собою працювати, то можна повернутися до нормального життя».

Військова справа зацікавила ще одного затриманого 1 грудня, 27-річного Єгора Превіра, колишнього працівника відділу кадрів і аматора історичної реконструкції. Навесні цього року Єгор записався в Нацгвардію, однак пішов звідти через конфлікт з керівництвом. «Там було вкрай погане забезпечення, і я вважав, що треба щось робити з цим, дати знати іншим, поговорив з журналістами. Однак у керівництва був свій погляд на проблему. Вони сказали, що це не армійський метод: розповідати, про проблеми в частині. Армійський метод полягає в тому, щоб розповісти керівництву, що все добре, і тоді, мовляв, воно захоче інвестувати туди ще більше, щоб було ще краще», — згадує Єгор. Зараз він записався в добровольчий батальйон «Золоті ворота», де проходить навчання.

Щодо кримінального провадження про масові заворушення на Банковій, в якому він проходив як підозрюваний, то суд закрив його справу двічі (вдруге — за відсутністю складу злочину), але адвокати Єгора досі не можуть отримати з прокуратури оригінал рішення суду та документи про закриття справи.

Ще один із дев'яти затриманих на Банковій, 24-річний Микола Лазаревський (архітектор і дизайнер за фахом) уже одужав і повернувся до роботи. Розповісти про своє сьогодення детальніше він не захотів.

Чи покарано винних: Ні.

Протиправні дії працівників міліції 1 грудня щодо демонстрантів і журналістів розслідує прокуратура Києва в рамках окремого кримінального провадження за ч. 2 ст. 365 Кримінального кодексу України (перевищення влади або службових повноважень), ч. 1 ст. 171 КК (перешкоджання законній професійній діяльності журналістів). У квітні 2014 року в рамках провадження офіційний статус потерпілих отримали 55 громадян, зокрема 24 журналісти.

Наприкінці квітня Генпрокуратура доручила прокуратурі Києва активізувати розслідування злочинів під час подій 1 грудня біля АП, але судячи з усього, доручення лишилося без уваги.

Усі постраждалі під час затримання 1 грудня, з якими спілкувався «Ракурс», повідомили, що протягом останніх півроку їх практично не залучали до жодних слідчих дій. «Навесні був допитаний як потерпілий, перед тим написав чергову заяву щодо включення мене як потерпілого. Все. Потім жодних слідчих дій зі мною не було», — заявив дніпропетровський журналіст Валерій Гарагуц. Владислав Загоровко каже, що в грудні минулого року йому призначили судово-медичну експертизу і відтоді не було жодних дій. «Оце тільки недавно, десь тиждень тому, викликали в прокуратуру, ходив давати свідчення», — сказав він.

Геннадій Черевко з Полтавщини надсилав у прокуратуру запит щодо перебігу розслідування і наприкінці червня отримав відповідь слідчого. «Головна проблема — не можуть взяти інформацію з лікарні», — каже Геннадій. У відповіді прокуратури на запит Черевка сказано, що «згідно з висновком експерта ступінь тяжкості тілесних ушкоджень не встановлений», бо на момент проходження судово-медичної експертизи постраждалий «продовжував перебувати на стаціонарному лікуванні та експертам не було надано відповідної медичної документації». «Що це значить? Що судмедексперт фотографував наші побої на айпед прямо в коридорі біля камери в лікарні, а після того пішов», — пояснює Черевко.

Виявляється, що через декілька місяців після початку розслідування в прокуратурі досі чекали на відповідь з Київської лікарні швидкої допомоги, куди надіслали листа щодо отримання необхідної медичної документації. Без цих документів міське бюро судмедекспертизи не може зробити висновок про ушкодження затриманого. Відповідь прокуратури Києва завершується сакраментальною фразою: «Досудове слідство у вказаному кримінальному провадженні триває».

«Прокурор мій працює далі в прокуратурі, суддя також, а слідчий, який фабрикував мою справу, нещодавно викликав на допит Єгора Соболєва (голову Люстраційного комітету України. — Ред.)», — коментує Геннадій Черевко.

Тетяна Чорновол, 35 років, журналістка, громадський діяч.

Що сталося: Адвокат Юрія Болотова, одного з «в'язнів Банкової», пояснюючи, чому його підзахисний підписав угоду зі слідством у справі про масові заворушення на Банковій 1 грудня, пояснював «Ракурсу» взимку, що Юрій хотів якнайшвидше повернутися до родини і не бажав ставати іконою революції. Тетяна Чорновол, попри те, що має двох дітей (молодшому з яких чотири роки), ніколи не уникала ризикованих вчинків і політичних акцій (чи то проникнення в Межигір'я, Київраду, чи то розслідування корупційних схем українських посадовців), тому, можливо, саме вона стала цією іконою. Фото з її розпухлим обличчям після побиття на Бориспільській трасі вночі 25 грудня шокувало українців напередодні Нового року.

Після зміни влади в Україні 5 березня 2014 року Кабінет міністрів призначив Чорновол урядовим уповноваженим з питань антикорупційної політики (посаду скоріше номінальну, бо уповноважений мав дуже мало повноважень і не мав відповідної структури). 18 серпня Чорновол заявила, що звільняється, написавши відкритого прощального листа Кабміну: «Прийшло чітке усвідомлення — моє там перебування було даремне. Бо немає в Україні політичної волі на безкомпромісну, широкомасштабну війну з корупцією». За тиждень до відставки Чорновол, 10 серпня, загинув чоловік Тетяни, боєць батальйону «Азов» Микола Березовий, якого вбили під час бою під Іловайськом у зоні АТО.

Чи покарано винних: Ні, але досудове слідство завершено.

У середині червня до суду направили кримінальне провадження щодо двох з шести осіб, яких підозрюють у побитті журналістки. На початку серпня стало відомо, що один із підозрюваних у нападі на Чорновол, українець Андрій Зінченко, отримав тимчасовий притулок у Росії, де його затримала поліція ще на початку лютого цього року за запитом з Києва. У Росії він відсидів півроку в СІЗО.

Протистояння на вул. Грушевського

Що сталося: У неділю, 19 січня, почалося протистояння на вул. Грушевського біля стадіону «Динамо» між майданівцями та силовиками, розділеними барикадою. 20 січня на арці стадіону затримали 24-річного Владислава Цілицького, якого побили так, що навіть на час розгляду апеляції щодо його арешту (через більш як 20 днів після затримання) він ще перебував у лікарні.

Владислав Цілицький, 24 роки, Київ–Коломия, програміст Samsung, випускник КПІ:

«У мене все гаразд. Працюю там само, подорожую. У справі про перевищення повноважень правоохоронцями в січні на вул. Грушевського маю статус потерпілого, але наскільки я знаю, справа не просувається. 21 серпня телефонував слідчий, хотів поспілкуватись. Але мене не буде в Києві до початку вересня».

Чи покарано винних: Ні.

Ігор Луценко, 36 років, Київ, громадський активіст, політик.

Що сталося: Зранку 21 січня друзі Луценка, який на Майдані був заступником коменданта наметового табору Андрія Парубія, повідомили про його захоплення невідомими в Жовтневій лікарні, куди він привіз активіста Майдану з травмою ока Юрія Вербицького. Луценко знайшовся ввечері того ж дня. За його словами, його разом із Вербицьким вивезли в ліс під Києвом, а потім протягом дня допитували в якомусь гаражі окремо один від одного. Наступного дня в лісосмузі знайшли тіло львів'янина Вербицького з ознаками катування. Вербицький працював сейсмологом в Інституті геофізики НАН України.

Луценко, який вижив після свого викрадення, вирішив продовжити свою діяльність громадського активіста в політиці. На виборах у травні він став депутатом від «Батьківщини» у Київраді, де очолив постiйну комiсiю з питань культури та туризму. Нагадаємо, у минулому Луценко був активістом громадської ініціативи «Збережи старий Київ». На Майдані, окрім комендантської роботи, він брав участь у діяльності Громадського сектора, з яким продовжив співпрацювати і потім, зокрема розробляючи так званий Реанімаційний пакет реформ. Останньою ініціативою РПР стала пропозиція президенту створити орган комунікації між командуванням АТО (головнокомандувачем) та волонтерами й експертами, щоб покращити координацію між бойовими одиницями і мінімізувати втрати.

Чи покарано винних: Ні, але досудове слідство завершено.

20 серпня ГПУ направила до суду обвинувальний акт щодо двох осіб, які брали участь у викраденні Луценка та Юрія Вербицького. Загалом слідство встановило 13 підозрюваних із кримінальних кіл, які організовували або були виконавцями викрадення і катування активістів спочатку в Бортницькому лісі, а потім у гаражах на Дарниці, але десятеро з них перебувають у розшуку.

P. S. У день публікації статті Луценко повідомив, що з-під домашнього арешту зник ключовий свідок (шофер) у справі про викрадення.

Автомайдан

Що сталося: Активісти Автомайдану на власних машинах брали участь у пікетах заміських резиденцій українських високопосадовців, влаштовували автопробіги на підтримку Майдану та блокували силовиків у військових частинах. За це багатьох автомайданівців позбавляли водійських прав у суді на підставі рапортів співробітників ДАІ, складених з порушенням правил. Як правило, автомайданівці мали докази того, що не перебували в тому місці, де складався рапорт. Але найбільше автомайданівцям дісталося з 22 на 23 січня, коли за ніч було затримано понад десятеро людей, їхні автомобілі розтрощив «Беркут» під час затримання. Чоловік української поетеси Олесі Мамчич Сашко Кравцов був серед них. Суд випустив його під домашній арешт через два тижні після затримання, 5 лютого.

Сашко Кравцов, 31 рік, Київ, підприємець:

Після звільнення Кравцов вступив до партії «ДемАльянс», у травні брав участь у виборах до Київради по мажоритарці, але на його окрузі (№40, масив Виноградар на Подолі) переміг висуванець від УДАРу. Після цього Сашко знову повернувся до підприємництва. «Зараз волонтерю: АТО і біженці. Виживаю (тільки так це можна назвати) за рахунок пошиття прапорів, яке організував. Намагаюсь поширити побільше прапорів, а на зароблені гроші вижити і допомогти армії», — розповідає Олександр.

Чи покарано винних: Ні.

«Щодо справи про моє незаконне затримання, то зараз це затихло. Ще до липня я щось штовхав, питав... Коли хотіли посадити, кліпали справу в режимі 24/7. Зараз ні дзвінка, ні листа від прокуратури. Повний саботаж», — каже він.

Цікаво простежити також шлях одного з найвідоміших учасників Автомайдану Сергія Коби. Це він 19 січня закликав зі сцени Майдану йти до Верховної Ради (похід поклав початок протистоянню на Грушевського), а через декілька днів виїхав за кордон, де відкрив «іноземний філіал» Автомайдану. Коба досі не полишив своєї справи. Тепер Автомайдан уже не допомагає співробітникам ДАІ, як це було в перші дні після зміни влади в країні, але продовжує візити до маєтків українських політиків, нагадуючи їм про невідворотність люстрації, а також бореться з корупцією (наприклад, в автобусних парках Києва). 12 серпня, у день голосування закону про люстрацію, Коба був у стінах Верховної Ради і через соцмережі погрожував розпочати «друге Грушевського», якщо депутати не підтримають законопроект.

А вже за декілька днів Коба озвучив у соцмережі ідею піти у велику політику і перетворити Автомайдан на партію. Про похід у політику іншого відомого автомайданівця, Дмитра Булатова, написано вже чимало, тому зупинятися тут на ньому не будемо.

Козак Михайло Гаврилюк, 35 років, с. Ярівка Хотинського району Чернівецької області, до Майдану був хліборобом на власній ділянці землі.

Що сталося: Під час протистоянь на вулиці Грушевського 22 січня бійці спецзагону внутрiшнiх вiйськ захопили Гаврилюка. Наступного дня в інтернеті з'явилося відео знущань над козаком, якого силовики побили і змусили роздягнутися догола при мінусовій температурі, знімаючи все це на відео.

Сьогодні Гаврилюк є обличчям громадської організації «Козацька звитяга», яка займається військово-патріотичним вихованням молоді, зокрема розвитком дворового спорту. Цікаво, що серед напрямків діяльності організації названо також боротьбу з корупцією, реалізацію люстрації та навіть екологію. Однак, як зазначено на сайті «Козацької звитяги», осередки організація має поки що тільки в Чернівцях. Гаврилюк є також ініціатором створення добровольчого «Козацького батальйону», який воює на сході України. Сам Гаврилюк, пишучи про «козацький спецназ», називає його козацькою ротою у складі батальйону «Золоті Ворота».

Нещодавно Гаврилюк знявся в відеоролику під назвою «Україна. Загартована болем», у якому вишиває орнамент на власному тілі, створюючи бодіарт-вишиванку. Гаврилюк чи не єдиний серед постраждалих під час Майдану, чия справа закінчилася судом і сатисфакцією.

Чи покарано винних: Так.

Наприкінці травня відбувся суд над двома бійцями внутрішніх військ, які визнали свою вину в насиллі та нарузі щодо нього. Гаврилюк уклав з бійцями угоду про примирення. Суд дав їм умовний термін, позбавивши права займатися правоохоронною діяльністю, і зобов'язав письмово вибачитися перед козаком.

Розстріл Майдану

Що сталося: З 18 по 20 лютого 2014 року в центрі Києва було вбито 76 учасників протестів, які перетворилися на пряме протистояння з силовиками. Саме такі цифри було названо в звіті тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України (ТСК ВРУ). За даними комісії, ще 145 людей отримали вогнепальні поранення, частина з них померла в лікарнях. Вогнепальні поранення, за даними ТСК, отримали за ці три дні також 196 працівників міліції та внутрішніх військ (ВВ), з яких загинуло семеро. Крім того, поранено було і волонтерів Червоного Хреста.

Дещо інші цифри називає «Євромайдан SOS». За його даними, унаслідок сутичок у Києві 18–20 лютого загинуло 123 людини (зокрема 11 правоохоронців), поранення різного ступеня тяжкості отримали 1,5 тис. людей.

Постраждалих на Майдані наприкінці лютого було настільки багато, що виокремити якесь одне, найбільш упізнаване обличчя, не видається можливим. Тому дозволимо собі зацитувати слова одного з поранених біля Інститутської, про якого ЗМІ згадували, можливо, більше за інших тільки з огляду на його попередню славу. Повертаючись з Чехії після лікування, поранений на Майдані 64-річний український режисер і сценарист Станіслав Чернилевський прокоментував вервицю смертей, яка не припиняється в Україні від початку бойових дій у східних областях. «Ці смерті мають свою спонуку до нашого переродження. Я думаю, що всі державні установи нарешті набудуть себе. Армія стане не фікцією, а чимось справжнім і люди зможуть покладатися на неї», — сказав він журналістам «Радіо Свобода» 6 червня в аеропорту Вацлава Гавела у Празі.

Чи покарано винних: Ні.

21 серпня адвокати «Небесної сотні» оприлюднили чергове звернення до свідків трагедії, заявивши, що більш як у половині випадків слідство не має «інформації щодо часу, точного місця загибелі і, що дуже важливо, положення потерпілого в момент отримання поранення». Того ж дня Апеляційний суд постановив залишити під вартою до 28 вересня колишнього співробітника спецпідрозділу «Беркут» Сергія Зінченка, який підозрюється у знищенні доказів. Зінченка разом з його колегою Павлом Аброськіним і їхнім командиром — керівником спецроти київського «Беркуту» Дмитром Садовніком арештували в квітні цього року за підозрою в розстрілі протестувальників на Інститутській. Ці троє поки що єдині «беркутівці», які перебувають за ґратами, хай навіть лише на час досудового слідства. При цьому на початку квітня в. о. генпрокурора Олег Махніцький заявляв, що затримано дев’ятьох підозрюваних бійців спецпідрозділу київського «Беркуту», яких вважають причетними до вбивств на Майдані в лютому.

Нагадаємо, голова ТСК із розстрілу Майдану Геннадій Москаль стверджує, що всі речові докази щодо участі окремої роти спецпідрозділу «Беркут» в розстрілі протестувальників «безповоротно втрачені». У звіті ТСК від 5 липня також повідомлялось, що за межі України виїхали 62 співробітники «Беркуту», які влаштувались на роботу в російську поліцію або воюють на боці бойовиків у Донбасі.

Замість висновків

Спостерігаючи за все новими і новими жертвами, ми завжди ризикуємо перетворитися на жертву самі. Тим більше, що комплекс жертви є однією з найдавніших і найшкідливіших особливостей українського національного характеру.

«Наша неспроможність організувати власну державу і захистити її стала причиною всіх наших історичних катастроф. Самі українці є винними у своїх же геноцидах», — писав  у «Програмі наступу українців» 2009 року близький до націоналістичних організацій Андрій Левус, який тепер став... заступником голови СБУ.  Наступ відбувся. У СБУ, ГПУ та МВС сидять нові люди. Але головним питанням залишається те саме, про яке писав Левус п'ять років: «Питання не в тому, хто нас нищив, а в тому, чому ми дали себе нищити». Або так (змінивши час з минулого на майбутній): чи дамо ми себе знищити знову.