Роботу судді не можна оцінювати за нормами і відсотками. Частина 1
https://racurs.ua/ua/615-suddu-dovira.htmlРакурсЗадекларована Конституцією України та Законом «Про судоустрій та статус суддів» незалежність суддів від політичного, адміністративного та економічного тиску не звільняє їх від підзвітності перед народом (територіальною громадою) та професійною спільнотою, уособленою органами суддівського самоврядування.
Одного разу довелося почути від когось із наших поважних суддів пояснення, чому в американських фільмах присутні «погані» політики, копи та прокурори, але не пригадати жодного «поганого» суддю. Це запитання українські судді поставили своїм колегам зі США.
«Справедлива та неупереджена судова система — основа нашої демократії. Люди це розуміють і відчувають. Що би з людиною не відбувалося, вона вірить, що саме суд здатний відновити справедливість. Довіра до суду і судді у суспільстві повинна бути непохитною. Можна зневіритися у будь-якому інституті влади, але саме зневіра у судовій системі здатна похитнути основи суспільного порядку», — відповіли американці.
Міжнародний експерт, учасник саміту «Суди та суспільство» суддя Кертіс Де Клу, який в рамках проекту «Україна: верховенство права» досліджував нашу судову систему, вважає, що успіху будь-якої державної інституції сприяє низка факторів: належне фінансування, гарна інфраструктура, кваліфіковані кадри, технологічна підтримка, але все це не має значення, якщо держустанову не підтримує громадськість. Особливо це стосується таких критично важливих для суспільства установ, як суди.
На думку Кертіса Де Клу, для того, щоб суди були забезпечені громадською підтримкою, громадяни мають бути впевнені, що судді, по-перше, діятимуть етично, по-друге, виконуватимуть свої обов'язки справедливо і безсторонньо (тобто об'єктивно, неупереджено), стверджуючи принцип верховенства права, а, по-третє, нестимуть відповідальність за невиконання вищезазначеного.
Цьому твердженню не суперечать ані норми українського законодавства (Закон України «Про судоустрій і статус суддів»), ані міжнародні стандарти. Зокрема, у ст. 10 Загальної декларації прав людини зазначено, що кожна людина має право на те, щоб її справа була розглянута прилюдно і з дотриманням усіх вимог справедливості незалежним і неупередженим судом. Конвенція про захист прав людини і основних свобод передбачає право на справедливий судовий розгляд (ст. 6).
В «Основних принципах незалежності судових органів», затверджених у 1985 році Генеральною асамблеєю ООН, зазначено: «Судові органи вирішують передані їм справи безсторонньо, на основі фактів і відповідно до закону, без будь-яких обмежень, неправомірного впливу, спонуки, тиску, погроз або втручання, прямого чи непрямого, з будь-якого боку і з яких би то не було причин».
19 травня 2006 року у Бангалорі (Індія) було схвалено шість правил поведінки суддів, які отримали назву Бангалорські принципи. 27 липня того ж року їх було затверджено резолюцією Економічної і Соціальної Ради ООН. Згідно з цими принципами, суддя має бути незалежним, об'єктивним, чесним та непідкупним, компетентним і старанним, він має дотримуватися етичних норм та принципу рівності.
Ці міжнародні принципи діяльності судді є основоположними для будь-якого національного законодавства щодо судоустрою і статусу суддів. Суддів, які порушують зазначені принципи, притягують до відповідальності з урахуванням відповідних національних норм, що регулюють ці питання.
Одним із невід’ємних аспектів оцінки діяльності судді є його підзвітність. За словами Пітера Соломона з Університету Торонто, у Західній Європі після Другої світової війни оцінювання судді зосереджене на його професійних здібностях і навичках, наприклад, на вмінні проводити судові засідання, якості написання рішень, і меншою мірою на ефективності. «Європейські норми закликають до оцінювання вмінь та компетентності судді (не його продуктивності), до застосування критеріїв та методів оцінки, які є відкритими та прозорими, до процесу оцінювання, який приділяє увагу перегляду текстів судових ухвал та спостереженню за ходом судових слухань».
А от у більшості пострадянських країн (Україна не є винятком) оцінюють ефективність і зміст рішень. Ця практика збереглася з часів СРСР, з кінця 30-х років, відколи неабияке значення надавалося статистичним показникам функціонування судової системи, включаючи стабільність вироків (або ж відсоток рішень, що не були скасовані судами вищих інстанцій). Професор Соломон стверджує, що, наприклад, в Росії судді, які хоча б декілька разів на рік ухвалюють виправдувальні вироки, стикаються з ретельним дисциплінарним вивченням своєї діяльності.
«Будь-який розгляд норм і відсотків є очевидним порушенням принципу незалежності окремих суддів, що є неприпустимим. Судді, які турбуються про долю своїх рішень у судах вищих інстанцій, не можуть вирішувати справи неупереджено», — впевнений пан Соломон. Він додає: «Чесно кажучи, майже всі форми підзвітності суддів включають компроміси, які зачіпають незалежність суддів, але деякі компроміси йдуть занадто далеко і неприпустимі у державі, яка цінує неупереджене здійснення правосуддя».
Канадський експерт рекомендує Україні відмовитися від радянської практики вимірювання ефективності функціонування системи правосуддя означеними відсотками. Слід зосередитися на здібностях і вміннях, і не лише при оцінюванні роботи суддів, а й при фаховій підготовці в профільних навчальних закладах та на дискусії щодо змісту схвалених рішень та вироків у спеціалізованій пресі. «Таким чином, бюрократична підзвітність може бути пом'якшена своєрідною формою професійної підзвітності, яка базується на спільному адекватному розумінні того, яким має бути гарний суддя, тобто підзвітності, в якій судді піклуються про повагу з боку колег», — вважає П. Соломон.
(Про рекомендації Венеційської комісії і практику притягнення українських суддів до відповідальності далі буде).
Ця публікація була здійснена за підтримки американського народу, наданої через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) в рамках Проекту «Справедливе правосуддя». Погляди авторів та окремі думки, висловлені в матеріалі, не обов’язково відображають погляди Агентства США з міжнародного розвитку або уряду Сполучених Штатів Америки.