Нових суддів слід добирати за новими принципами

Українські суди і суддів хто тільки не критикує. Проте якщо ми справді хочемо кардинально змінити стан справ, самої критики замало — потрібна пропозиція, як саме має виглядати оптимальна для нашої країни модель, до якої варто прагнути. Якщо ми прагнемо оновити суддівський корпус, то слід було б оновити й принцип добору самих суддів, адже це «сито» дало би змогу допустити до суддівської влади найбільш фахових, чесних і справедливих юристів. Нині ж особистісні якості кандидатів зазвичай узагалі залишаються поза увагою.

На цьому тлі непоганим взірцем може стати практика добору суддів в Австрії. Варто придивитися до принципів відбору, адже вони зарекомендували себе найкраще.

Австрійські судді обираються довічно (до досягнення 65-річного віку), а Конституція гарантує їм незалежність та незмінюваність. Тому до добору майбутніх суддів підходять з усією відповідальністю. Вимоги, процес добору, зміст початкової підготовки та іспитів регулюються австрійським законодавством, а саме законом про статус суддів та прокурорів.

«Жодні суди чи їхні голови, жодні конкурсні комісії в будь-яких регіонах чи юрисдикціях Австрії не мають права вибирати майбутніх суддів на основі невстановлених процедур. Закон гарантує застосування однакових чинних критеріїв та прозорий процес добору кандидатів. Це наріжний камінь процесу добору в Австрії», — розповіла у своїй доповіді на міжнародному саміті австрійська суддя Доріс Обередер.

Кандидат на посаду судді повинен мати австрійське громадянство, університетський диплом магістра в галузі правознавства (4 роки навчання) і бути повністю дієздатним. Крім того, від нього вимагається безумовна особистісна та професійна придатність, включаючи соціальні навички, необхідні для виконання обов’язків та завдань судді.

Професійна придатність, тобто знання, вміння та належні соціальні навички кандидата перевіряються практикою — претендент має рік стажуватися у суді. Його на три місяці направляють до судді, який спеціалізується на певному типі справ (цивільне/кримінальне/сімейне право, суди першої та другої інстанцій), а потім до іншого, теж на три місяці. Протягом стажування кандидат має допомагати судді, навчаючись професії безпосередньо на робочому місці. Крім того, він повинен відвідувати підготовчі заняття — дві години на тиждень. По завершенні кожного призначення проводиться оцінювання професійних, а також соціальних навичок кандидатів на основі стандартизованої форми.

Стандартизована форма містить критерії, за якими суддя-наставник оцінює професійні знання, навички та компетенції кандидата, серед яких: старанність, наполегливість, добросовісність, надійність, рішучість, цілеспрямованість, здатність спілкуватися (особливо зі сторонами у справі). Оцінюється вміння висловлювати свої думки усно і добре викладати їх письмово, а також професійна поведінка стажиста в кабінеті та за його межами.

Після стажування, що триває 6–9 місяців, кандидат подає заяву на складання іспитів. Екзаменаційна процедура, яка відбувається під керівництвом голів апеляційних судів, включає письмові й усні іспити з цивільного та кримінального права. Крім того, кандидат обов'язково повинен пройти співбесіду з комісією, до складу якої входять голова апеляційного суду, представники прокуратури й асоціації суддів, та психологічне тестування. Останнє включає в себе стандартизовані комп’ютерні тести та співбесіду з психологом. Враховується, що тести не завжди дають 100-відсотковий результат, бо люди можуть: а) знати, яка відповідь є «правильною»; б) перебувати під впливом моменту — ситуації, настрою, отже давати ситуативні відповіді, які не можуть охарактеризувати людину належним чином. Проте добре навченого психолога дезорієнтувати важче: він нечасто ставить прямі запитання і досить складно вгадати, до чого він насправді хилить, відповідно — надати «бажану» відповідь. Психологи при тестуванні часто використовують проективні методики, що розкривають особистісні особливості людини, незалежно від її бажання. Та й брехню кандидата професіонал здебільшого розпізнає.

Після екзаменів голова апеляційного суду пропонує кандидатури федеральному міністрові юстиції, а той проводить призначення суддів-стажистів. Ці судді-початківці проходять вже трирічне стажування, під час якого вони знову ж таки проходять підготовку на робочому місці. Тепер їх направляють на стажування до суддів судів першої інстанції та вищих судів в усіх сферах судової системи, прокурорів, державних адвокатів/нотаріусів, а також до виправних закладів та неурядових організацій.

Судді-стажисти зобов’язані раз на тиждень відвідувати підготовчі заняття. На цих курсах, окрім законів, вони знайомляться з психологією, вчаться контролювати ситуацію в залі суду. Особлива увага приділяється вивченню основних прав та свобод людини.

Після проходження підготовки вони мають скласти суддівський іспит, який має низку складових: письмові іспити з цивільного та кримінального права, кожен тривалістю до 10 годин (написання рішення в реальній судовій справі), а також двогодинний усний іспит перед екзаменаційною комісією. Членами комісії є голова апеляційного суду, троє суддів апеляційного або Верховного суду та один адвокат.

Тематика іспиту досить широка: окрім цивільного, кримінального, цивільно-процесуального, адміністративного, фінансового та конституційного права, претендент повинен знатися на правах та основних свободах людини, антидискримінаційному та європейському праві. Крім того, претендентові можуть поставити питання щодо судоустрою та менеджменту судової діяльності, він повинен розумітися й на питаннях співробітництва судової системи з органами влади.

Лише після цих «поневірянь», що вимагають чимало зусиль, суддя-стажист може бути призначеним суддею з довічними повноваженнями. «Такий процес добору майбутніх суддів вважається життєво важливим для формування компетентного, відповідального та підзвітного суддівського корпусу», — наголошує суддя Обередер, додаючи, що в Австрії так само довго й ретельно відбираються кандидати й на посади прокурорів.

В українському експертному середовищі дедалі частіше виникає питання й про віковий ценз суддів. Бо лише верхня вікова планка — 65 років — у нас поставлена чітко. Але ж у своїй роботі суддя спирається не лише на закон, а й на власний розсуд, який має базуватися на життєвому досвіді та особистісній зрілості судді. Так він реалізує принцип справедливості правосуддя. А який власний життєвий досвід може мати зовсім молода людина? Це стає особливо важливим, коли йдеться про посади суддів апеляційних та вищих інстанцій, які мали б виправляти помилки своїх колег з місцевих судів. Варто звернутися до досвіду Англії чи Німеччини. У ФРН мінімальний вік претендентів на посаду судді у вищих федеральних судах — 35 років.

В Англії суддів зазвичай призначають з числа баристерів (адвокати вищої категорії, що мають виключне право виступати у вищих судах), які мають власну практику, і стаж баристера має бути не менше 10 років. Слід сказати, що й баристером юристу стати доволі непросто: необхідно пройти стажування у досвідченого баристера й тривалий курс навчання, а потім скласти іспити й бути прийнятим до одного з чотирьох професійних об'єднань. Перш ніж стати суддею, баристер проходить тривале стажування в суді, тож вік новопризначеного судді не може бути меншим за 40 років.

Якщо ми прагнемо оновити судову владу, потрібен новий, ретельно продуманий, ефективний «фільтр», що пропустить до суддівських крісел найдостойніших членів суспільства.

Підготувала Інга ЛАВРИНЕНКО